Аналіз щоденникових записів Бабеля і його оповідань
Порівняння щоденникових записів Бабеля й оповідань, які з них виросли, показує, як втілювалося почуття “неподільності й неслиянности” Бабеля із зображуваною реальністю. У щоденнику ми читаємо:
“Жахлива подія – розгарбування костьолу, рвуть ризи, дорогоцінні сяючі матерії розідрані, на підлозі, сестра милосердя потягла три тюки, рвуть підкладку, свічі забрані, ящики виламані, булли викинуті, гроші забрані, чудовий храм – 200 років, що він бачив, скільки графів і хлопов, чудовий італійський живопис, рожеві патери, що качають дитини
Все це ввійшло в оповідання “Пан Аполек”, по праву що вважається автоманифестом Бабеля. Але подоби, повторення немає. Пан Аполек прикрасив місцевий костьол і вбогі сільські житла іконами, де в лику святих зобразив околишніх селян. Він додав їхнім особам гордовитість і велич. Наївний експресіоніст, він своєю жагучою кистю
“…Я дала тоді обітниця іти за прикладом пана Аполека”,- говорить оповідач. Він клятвено вимовляє: “И насолода мрійливої злості, гірке презирство до псів і свиней людства, вогонь мовчазного й упоительного помсти – я приніс їх у жертву новій обітниці”.
Він відповідав на запитання, що у дні польського походу записав у своєму щоденнику: “Що таке наш козак?” Даючи, здавалося, ті ж, що й раніше, відповіді, знаходячи в козаку й “барахольство”, і “революційність”, і “звірину жорстокість”, він в “Конармии” усе переплавив в одному тиглі, і козаки стали як історичні типи свідомості, як художні характери з нерозривністю їх внутрішньо зчеплених властивостей. Характери його героїв були парадоксальні, границі між їхніми щиросердечними станами невловимі, учинки несподівані. Бабелеві важливо було показати нескінченну різнорідність дійсності, здатність людини одночасно бути піднесеним і повсякденним, трагічним і героїчним, жорстоким і добрим, що народжує й убиває. Бабель майстерно грає переходами, натискає на різні клавіші, і наша оцінка теж проходить всю шкалу почуттів, коливаючись між жахом і захватом
…Дяків, “колишній цирковий атлет, а нині начальник кінського запасу – червоношкірий, сивовусий, у чорному плащі й зі срібними лампасами уздовж червоних шаровар”, ефектно під’їжджав до ганку, де скопилися місцеві жителі, “на вогненному англоарабе…” (“Начальник конзапаса”). Але, миттєво перевернувши ситуацію, Бабель далі показує, що так, по-цирковому красиво, Дьяков під’їжджає… до жалюгідних селян, у яких конармейци відбирають “робочу худобину”, віддаючи за неї армійських коней, що зносилися,
Украй просто було б сказати, що за яскравим оперенням Дьякова письменник розглянув убогу душу. Але важливо інше: як перевертається ситуація, як міняються місцями “високе” і “низьке”, яке значення одержують варіації й відтінки під час цієї, здавалося б, гри, як внутрішньо взаємозалежні елементи цієї видовищної мови й що виявляється на глибині характерів
(2 votes, average: 5.00 out of 5)