Аналіз сцени з першої дії комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму&
Саме так починається сьоме явище першої дії в комедії “Горі від розуму”. “Ледве світло вуж на ногах! і я у ваших ніг” – Чацкий цілує руку Софії, розповідає, як квапився, ремствує на її холодність. Ліза говорить, що вони із Софією тільки що його згадували. Софія підтверджує це, запевняючи, що докорів вони не заслужили. Починаються дитячі спогади, компліменти, жарти. Чацкий затверджує, що Софія “розцвіла прелестно”, іронізує над загальними знайомими
“Знову побачити їх мені призначено долею! Жити з ними набридне, і в кому
У світовій літературі не багато можна знайти добутків, які, подібно “Горю від розуму”, у короткий строк здобули б настільки безсумнівну всенародну славу. При цьому сучасники повною мірою відчували соціально-політичну актуальність комедії, сприймаючи її як злободенний добуток нової літератури, що зароджувалася в Росії, що ставила своїм головним завданням розробку “власних багатств” (тобто матеріалу національної історії й сучасного російського життя) – і власними, оригінальними, не позиковими
Сюжетну основу Торуючи від розуму” склав драматичний конфлікт бурхливого зіткнення розумного, шляхетного й волелюбного героя з навколишньою його відсталим середовищем реакціонерів. Цей зображений Грибоєдовим конфлікт був життєво правдивий, історично достовірний. З юного років, буваючи в колі передових російських людей, що вступили на шлях боротьби з миром самодержавства й кріпосництва, живучи інтересами цих людей, розділяючи їхні погляди й переконання, Грибоєдов мав можливість близько й повсякденно спостерігати найважливіше, характерне й хвилююче явище суспільного побуту свого часу – боротьбу двох мировоззрений, двох ідеологій, двох життєвих укладів, двох поколінь. У бесіді із Софією Чацкий устигає порассуждать про виховання в московських будинках (“Клопочуть набирати вчителів полиці, числом поболее, ценою подешевше”) згадати їхнього вчителя, що вселяв, “що нам без німців немає спасенья”; поиронизировать над звичаєм змішувати в розмові французький і росіянин (“Панує смешенье мов французького з нижегородським”) запитати про Молчалине: ” чиЩе не зломив безмовності печатки?.. А втім, він дійде до ступенів відомих, адже нині люблять безсловесних”. Після цієї бурхливої балаканини Чацкого Софія тихо зауважує: “Не людина, змія!”
Грибоєдов розповів у своїй комедії про те, що відбулося в одному московському будинку протягом одного дня. Але яка широта в цьому оповіданні! У ній віє дух часу, дух історії. Грибоєдов як би розсунув стіни фамусовского будинку й показав все життя дворянського суспільства своєї епохи – із протиріччями, що роздирали це суспільство, кипінням страстей, ворожнечею поколінь, боротьбою ідей. У рамки драматичної картини зіткнення героя із середовищем автор умістило величезну суспільно-історичну тему перелому, що позначився в житті, тему рубежу двох епох – “століття нинішнього” і “століття минулого”.
Звідси незвичайне багатство ідейного змісту комедії. У тій або іншій формі й тією чи іншою мірою Грибоєдов торкнувся в “Горі від розуму” безлічі серьезнейших питань суспільного побуту, моралі й культури, які мали в декабристську епоху саме актуальне, саме злободенне значення. Це були питання про положення російського народу, придавленого гнітом кріпосництва, про подальші долі Росії, російський державності й російської культури, про волю й незалежність людської особистості, про суспільне покликання людини, про його патріотичний і громадянський обов’язок, про нове розуміння особистої й цивільної честі, про силу людського розуму й пізнання, про завдання, шляхи й засоби освіти й виховання. На всі ці питання відгукнувся геній Грибоєдова, і відгук цей був виконаний такої гарячої громадянсько-патріотичної пристрасті, такого неприборканого обурення на зло й неправду, що комедія не могла не зробити найглибшого й разючого враження як на передові кола російського суспільства, так і на табір реакціонерів
Після того як Чацкий на докір Софії із приводу його лихослів’я виправдається й освідчитися в коханні: “Розум із серцем не в ладі… Велите ж мені у вогонь: піду як на обід”, а Софія, у свою чергу, сиронизирует: “Так, добре – згорите, якщо ж немає?”, їхня розмова буде перерваний Фамусовим.
Надалі виникає ціла галерея людських портретів, які в сукупності становлять щирий, нічим не прикрашений огидний вигляд кріпосницького суспільства з його паразитизмом і своєкорисливістю, чванством і лакейством, мракобіссям і моральним розтлінням
Отже, усе в суспільстві один одного ненавидять. Коли читаєш цю комедію, здається, що все відбувається не в інтелігентному суспільстві, а в чеховській “Палаті № 6”. Люди немов марять. Вони живуть на цьому світлі тільки лише для інтриг, які з боку виглядають божевіллям, Чацкий – розумний, але він не любить людей, його навколишніх, як, втім, що оточують не люблять його. У підсумку наступає боротьба протилежностей, божевільне суспільство зі знаком “мінус”, бореться із Чацким, якого, зрозуміло, слід зазначити знаком “плюс”. Той у свою чергу веде боротьбу з тупістю, неграмотністю, відсталістю й непорядністю своїх же одноплемінників
Божевільним ви мене прославили всім хором
Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений,
Хто з вами день пробути встигне,
Подихає повітрям одним,
И в ньому розум уцелеет.
Геть із Москви! сюди я більше не їздець
Біжу, не оглянуся, піду шукати по світлу,
Де ображеному є почуттю куточок!..
Карету мені, карету!
Цим монологом закінчує А. С. Грибоєдов свій добуток. І ми розуміємо, що “божевільному” Чацкому не уда – лось нічого змінити в “розумних” людях. Остання репліка Фамусова підтверджує це: “Ах! Боже мій! Що стане говорити княгиня Марья Алексєєва!”
Суддею є сам автор – він встає на сторону Чацкого й повідомляє його розумним, а всіх інших дурними. Отут я повністю згодний з позицією А. С. Грибоєдова. Але є одне “але”. Так, Чацкий повернувся через границю. Так, він багато бачив, знає, яка його ціль у житті. Але розумна людина ніколи не вступить у суперечку з дурним, тим більше з дурним суспільством. Навіщо А. С. Грибоєдову треба було показувати Чацкого ще й з “божевільної” сторони? А просто А. С. Грибоєдов покарав Чацкого за його розум, назвавши “сошедшим з розуму”. Може, А. С. Грибоєдов хотів описати Росію того часу? А може, задумав показати, що все в цьому світі безумно й серед сонмища безумців важко перебувати одному-єдиній розумній людині. Коштує тільки комусь почати підніматися над всіма завдяки своїй освіченості, як “збаламучене море” безумців захлисне величезною хвилею не має підтримки розумника. Того ж Чацкого. Так, мені здається, що справа саме так і обстоит. Чацкий мимоволі показав, що він розумніше таких людей, як Фамусов, і той відразу ж оголосив всьому суспільству, мов, це найнижча людина у світі. Так кого ж уважати розумним, якщо розумний серед божевільних виглядає ще безумніше? Тільки божевільний може почати протистояння людям, що живуть собі на втіху, адже їх завжди все влаштовує, і вони не хочуть ніяких змін
(2 votes, average: 5.00 out of 5)