Поема “Ганна Снегина” написана у віршованій формі, але її особливістю є злиття епічного й ліричного жанрів у єдине нероздільне ціле. У поемі немає наскрізної дії, немає послідовного оповідання про події. Вони дані окремими епізодами, автора цікавлять його власні враження й переживання від зіткнення із цими подіями. Ліричний герой поеми виступає і як оповідач, і як герой добутку, і як учасник подій передреволюційного й революційного часу. Поема починається й закінчується ліричним акордом – спогаду автора про ранню юність, про “дівчину
в білій накидці”. Розвиток сюжету починається в першій частині поеми: герой вертається в рідні місця після трирічного отсетствия. Свершилась лютнева революція, але Війна триває, землі селяни не одержали. Назревыют нові грізні події. Але герой хоче залишитися осторонь від них, відпочити в спілкуванні із природою, згадати юність. Але союытия самі уриваються в його життя. Він толко що прийшов з війни, кинув гвинтівку й “вирішив лише у віршах воювати”. “Війна мені всю душу изьела. За чийсь чужий інтерес Стріляв я в мені близьке тіло И грудьми на брата ліз”. Лютий 1917 року сколихнув Село. Колишня
ворожнеча між жителями села Радово й села Криуши спалахнуло з новою силою. З’явився в Криушей свій ватажок – Прон Оглобин. Приехавший з Питера колишній односелбчанин, герой поеми, зустрінутий ними й з радістю, і “із цікавістю”. Він тепер “важлива шишка”, столичний поет, але все-таки “свійський, мужицький, наш”. Від нього чекають відповіді на самі пекучі питання: “Скажи, чи відійдуть селянам без викупу ріллі панів?” … “За що ж тоді на фронті ми губили себе й інших?” Але й ці питання й для самого поета ще недостатньо ясні. Інші враження хвилюють цей романтичний образ до болю знайомій і рідній природі й не менш романтичний образ спогад про “дівчину в білій накидці”. Юнацька любов була безмовної, але спогаду про неї легені, радісні. Любов, молодість, Природа, батьківщина все це для поета злилося в єдине ціле. Це все в минулому, а минуле прекрасно й поэтично. Від свого друга, старого мірошника, герой довідається, що Ганна, дочка сусідньої поміщиці Снегиной, пам’ятає його. Герой поеми не шукає з нею зустрічі. Усе змінилося, змінилися вони самі. Йому не хочеться тривожити той легкий поетичний образ, що залишився від ранніх юнацьких вражень. Так, тепер Ганна Снегина важлива дама, дружина бойового офіцера. Вона сама знаходить поета й майже прямо говорить, що любить його. Але минулий образ юної дівчини в білому йому миліше, він не хоче поміняти його на випадкову любовну інтригу. У ній немає поезії. Життя ще тісніше зближає поета з місцевими селянами. Він іде з ними до поміщиці Снегиной просити, що б вона віддала їм землю без викупу. Але в будинку Снегиных горе прийшло звістку про те, що на фронті загинув чоловік Ганни. Конфлікт між поетом і Ганною кінчається розривом. “Він умер… А от ви тут”,дорікає вона героя свого недовгого роману. Події жовтневих днів знову зіштовхують оповідача з Ганною. Майно поміщиці Снегиной конфісковано, мірошник привіз колишніх господарок до себе. Остання зустріч не зблизила колишніх закоханих. Ганна повна особистими, інтимними переживаннями, а герой охоплений бурою цивільних подій. Вона просить вибачити її за мимовільні образи, а він думає про переділ поміщицьких земель: ” Скажіть, вам боляче, Ганна, за ваш хутірський розор?” Так життя переплело, переплутала особист і суспільне, роз’єднала цих людей назавжди. Герой умчався в Питер, Ганна в Лондон. Остання частина поеми цей опис суворих часів громадянської війни. І на цьому тлі два листи. Одне від мірошника з повідомленням про те, що в Криушах розстріляний Оглоблин Прон. Інше з Лондона, від Ганни Снегиной. Його вручив героєві мірошник під час чергового його приїзду на батьківщину. Що ж залишилося від колишніх вражень і переживань? Все приходить, що як налетіла бура. І для тужної на чужині Ганни тепер спогаду про колишню любов зливаються зі спогадами про Батьківщину. Любов, Батьківщина, природа от щирі цінності, здатні зігріти й підніме душу людини
