Аналіз новели М. Хвильового “Кіт у чоботях”
Продовженням осмислення “непростих” для автора питань є новела “Кіт у чоботях” (1921). Революція в його творах часто з’являється в жіночих образах: Матері, Марії, Жінки.
Справжнім символом революції виступає жінка товариш Жучок в новелі “Кіт у чоботях”. З глибокою задушевністю, сонячною привабливістю зображує митець отого “кота в чоботях”, товариша Жучка – жінку, яка є самовідданим борцем за революційні ідеали, нарівні з чоловіками безстрашно долає труднощі, щоб вибороти щасливе майбутнє.
Письменник простежує
На думку автора, навіть ім’я героїні “не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо. А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом чи сріблом”.
Письменник у роздумах, у пошуках художніх засобів, які б допомогли йому створити гімн жінці. І хоча в роздуми автора закрадається сумнів про доцільність створення гімну, проте твір дійсно підносить жінку, яка віддала своє життя революції і, на жаль, стала зайвою в житті.
Портрет “кота в чоботях” поданий короткими, але досить
Дійсно, в новелі зображене звичайне, трохи буденне, але героїчне життя, через яке пройшла головна героїня, яка вірила, що невдовзі настане ” сонячний вік, і ми до нього йдемо…”.
Перебіг подій письменник зображує короткими, емоційними реченнями: “Зима, хуга, буруни, іще буруни… Потяг, залізниця й рейки, рейки в степ”. Чути, як вистукують колеса поїзда: “На Кубань!”
І в цьому ешелоні жінка, “кіт у чоботях”, яка нарівні з усіма йде в бій, дістає дрова, коли паровоз зупиняється без палива, “нам обід варить, вона наша куховарка – і тільки. Вона безпартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку “Что такое коммунизм?”
Ця проста неосвічена жінка вміла говорити з бійцями, виступати на мітингах, а коли закінчилась революція, – пішла своїм життєвим шляхом, але не повернулася до своїх буденних справ, а стала, наприклад, секретарем ком’ячейки або посіла ще яку-небудь посаду.
З болем та іронією автор зображує сцену зустрічі “кота в чоботях” зі своїм однополчанином, коли вона не спромоглась на щось тепле й людське, нагадала тільки, що треба “зарєрістріроваться в ячейке”. “Ясно: минуло стільки-то часу. Товариш Жучок дочитала-прочитала “Что такое коммунизм?”… Ітільки.” Прочитала, але усвідомила тільки те, що вона керівник, і такі, як і вона – вершителі людських доль.
Навряд чи присвятив би автор гімни такій людині. Куди ж поділась та чиста і чесна жінка, “з бузинковим поглядом”? “Зник “кіт у чоботях” у глухих нетрях революції. Зник товариш Жучок”, залишилась лише ходяча інструкція. Ось в чому полягає трагедія не тільки життя людини, а й трагедія революції.
На якусь мить здається, що не все ще втрачено, що в цій жінці залишилось щось людське: Жучок заговорив по-людськи й розповів про свої нелегкі дні юності, але то було лише на мить – цій жінці вже не змінитися. Над людьми вчинено злочин – їх отруєно фанатичною ідеєю.
Останні рядки новели звучать так: “Я не збираюсь викликати у вас сльозу. А от маленький подвиг – це без сумніву”.
Про який подвиг йдеться, коли “загублено справжніх Жучків, з’явилися Жучки під номерами 2, 3, 4… І не знаю, ще скільки є”.
Новела “Кіт у чоботях” написана в імпресіоністичній манері: автор зобразив не типовий характер, а колоритну індивідуальність.
За визначенням О. Білецького, жанрові ознаки новели ” Кіт у чоботях” мають багато спільного з прозою Г. Хоткевича, Н. Кобринської, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Новела Хвильового знаходиться на межі модерністської і реалістичної прози з елементами імпресіонізму.
Новела сповнена героїчним пафосом. Звичайно, події, відображені в творі, вимагали особливого світобачення. Але за тією героїко-романтичною дійсністю не зникає відчуття реальності. І тому в тканину твору поступово проникає легка іронія.
З перших рядків твору товариш Жучок – стримана, мужня, безстрашна. У битвах і в перервах між ними, коли “упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди”, а потім поверталася пізно “завжди в зажурі”, вона була бійцем революції. Згодом вона стала іншою, хоч і намагалася бути корисною людям, потрібною суспільству. Тому “вона бігала, метушилася, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання”, щоб говорити “про право куховарки” й таке інше. Але ж це зовсім не відповідає тій високій меті, тим ідеалам, за які вона і її товариші гинули в боях. А звідси – іронія і навіть сарказм.
Тему новели “Кіт у чоботях” можна визначити не просто як показ жінки в роки революції, а якого згубного впливу завдають хибні ідеї людині, перетворюючи її на бездумного виконавця, чиновника.
Ідея новели – засудження суспільної системи, що, прикриваючись хорошими гаслами, перетворювала вірних їй. людей у фанатичні механізми, якими можна маніпулювати.
Письменник-комуніст був розчарований тим, як комуністичні ідеї втілюються в життя, яких потворних форм вони набирають.
Уже заголовок новели несе у собі глибокий підтекст. З одного боку, “кіт у чоботях” – щось близьке, тепле, домашнє й казкове (“Знаєте малюнки з дитинства: “Кіт у чоботях” ? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осені”). З іншого – “не в свої взувся”: тонкі котячі лапки – у чужих черевиках, до яких він не доріс. Так і товариш Жучок. Приміряла на себе великі ідеї комунізму, але так і не змогла осягнути – не доросла. Лише усвідомила, що їй, малограмотній, але партійній куховарці, партія дала право розпоряджатися чужими долями, карати і милувати на правах секретаря ком’ячейки. Ідея, що “кожна куховарка може керувати державою”, виявилася такою заманливою, що заради неї можна пожертвувати навіть бойовою дружбою.
Але вона вірила в корисність і необхідність своєї справи, тому “.. .бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили про аборт, про кохання, про право куховарки.
Кричали:
– Геть сім’ю!
– Хай живе холоста женщина!
А для плодючої женщини казали:
– Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачечні й т. д., й т. ін.
– …Товаришу Жучок, можна двох любити?
– Це залежить від того, як ви знаєте матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й “воздержуюсь””.
Проте виявляється, що і в ній може прокинутись щось людське: і їй буває соромно, і сумно, і що не знаходить вона усіх відповідей на свої питання в партійних книжках.
Письменник проникається жалем за загубленою долею. Його іронія зникає: “Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря – повісив на ліхтарі козак. Це було на Далекім Сході, але це й тепер тяжко.
Це було на Далекім Сході, коли вона пішла по дорозі за отрядом. А то була козача помста”.
Справа в тім, що таких людей, як Жучок, було багато, але всі вони розчинились як особистості, і невідомо, в ім’я чого вони здійснювали свої подвиги.
На ці питання дала відповіді лише історія.
А Миколі Хвильовому і його сучасникам треба було робити висновки самостійно, самим робити свій вибір.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)