Аналіз епізоду сон Онєгіна в романі Пушкіна
Те, що надалі викладі ми будемо визначати як сон Онєгіна, становить зміст XXXVI і XXXVII строф восьмої глави роману. Процитуємо їх:
И що ж? Ока його читали,
Але думки були далеко;
Мрії, бажання, суму
Тіснилися в душу глибоко.
Він меж друкованими рядками
Читав духовними очами
Інші рядки.
У них-те він
Був зовсім поглиблений.
Те були таємні преданья
Серцевої, темної старовини,
Ні із чим не зв’язані сни,
Погрози, толки, предсказанья,
Иль довгої Казки дурниця живий,
Иль листа діви молодий.
И поступово
И почуттів і дум упадає він,
А перед ним воображенье
Свій строкатий мече фараон.
Те бачить він: на поталому снігу,
Начебто сплячий на нічлігу,
Нерухомий юнак лежить,
И чує голос: що ж? убитий.
Те бачить він ворогів забутих,
Наклепників, і боягузів злих,
И рій зрадниць молодих,
И коло товаришів знехтуваних,
Те сільський будинок – і у вікна
Сидить вона… і всі вона!
Дослідники відзначають різні типи снів героїв літературних творів. Називають, зокрема, такі їхні різновиди, як сон-спогад (“Сон Обломова” з роману И. А. Гончарова), сон-забуття
Ясно, що сон Тетяни (п’ята глава “Євгенія Онєгіна”) і сон Онєгіна мають різну природу, ставляться до різних типів снів. Сон Тетяни представлений у романі як властиво сновидіння. Сон Онєгіна – це скоріше сон-спогад, коли в уяві героя з’являються картини минулого. Проте представляється можливим зіставити ці два сни з метою прояснення їхньої ідейно-композиційної ролі в пушкінському романі.
Сон Тетяни всебічно вивчений дослідниками. Розглядалися його сюжетна побудова, що є присутнім у ньому казкові персонажі, давалися різні трактування його змісту (див., зокрема, роботи М. Ю. Лотмана, В. С. Краснокутского2 і ін. дослідників). Приведемо дві, мабуть, найбільш устояні думки про цей сон. По-перше, фольклорні образи й мотиви сну Тетяни підкреслюють національні основи характеру героїні. По-друге, очевидний пророчий зміст сну: у ньому передвіщається центральний трагічний епізод роману – убивство Онєгіним Ленского.
Тепер звернемося до сну Онєгіна. На відміну від пророчого сну Тетяни очевидний ретроспективний характер сну Онєгіна. Убивство Ленского заново переживається героєм, залишаючись незагойною раною в його серце. Не випадково до трагічної події Пушкін звертається ще два рази, розповідаючи про Онєгіна у восьмому розділі. Згадаємо ці звертання.
Пушкін відновляє оповідання про головного героя роману в XII і XIII строфах:
Онєгін (знову займуся їм),
Убивши на двобої друга,
Доживши без мети, без праць
До двадцяти шести років,
Нудячись у бездіяльності дозвілля
Без служби, без дружини, без справ,
Нічим зайнятися не вмів.
Їм опанувало занепокоєння,
Полювання до зміни місць
(Досить болісна властивість,
Деяких добровільний хрест).
Залишив він своє селенье,
Лісів і нив уединенье,
Де закривавлена тінь
Йому була щодня,
И почав мандрівки без мети,
Доступний почуттю одному;
И подорожі йому,
Як геть усе, набридли;
Він вернувся й потрапив,
Як Чацкий, з корабля на бал.
Уже з наведених рядків стає очевидним, що спогад про вбивство Ленского (“закривавлена тінь”) мучить душу головного героя, спонукуючи його до безцільних мандрівок у надії піти від самого себе, від власної совісті.
Приведемо далі слова з листа Онєгіна Тетяні:
Ще одне нас розлучило…
Нещасною жертвою Ленский упав…
Від усього, що серцю мило,
Тоді я серце відірвав…
Нарешті, сон (“усыпленье”) Онєгіна містить третє звертання до епізоду вбивства.
Видиме, кульмінаційна подія шостої глави й усього твору Пушкіна – трагічна загибель Ленского – акцентується в такий спосіб і в останній, восьмій главі, стаючи, поряд зі спаленілою пристрастю до Тетяни, найважливішого складового внутрішнього життя головного героя.
Онєгін – людин із хворою совістю. Причини цієї хвороби неодноразово коментувалися дослідниками. Світське виховання у французьких традиціях, відірване від національних Корінь і в першу чергу від духовних цінностей Православ’я, егоїстичні життєві принципи, а також легковажне світське життя в юні роки, знання в досконалості “науки страсті ніжної” спустошили душу героя, і він виявився не здатний відповісти взаємністю на чисте, искреннее почуття Тетяни. Випробовуючи дружнє розташування до Ленскому, Онєгін не зміг удержатися від злого роздратування на адресу приятеля, і помста йому (наполегливе залицяння за Ольгою) стала причиною дуелі.
Цінуючи вище всього власну волю (яку згодом, у листі до Тетяни, герой з гіркотою назве “осоружної”), Онєгін виявився не вільний від суспільної думки, став рабом світських подань про честь, не знайшов у собі сил відмовитися від двобою й помиритися із другом. Хочеться погодитися з Ю. М. Лотманом, що в Онєгіна не було мети вбити Ленского3 , і проте передумови цього (пускай навіть почасти ненавмисного) убивства прямо випливають із того стану душі героя, до якого він прийшов у результаті свого виховання, утворення, власної життєвої філософії, в основі якої лежить крайній індивідуалізм (“Ми все дивимося в Наполеоны…”). Він і став причиною вбивства й, як наслідок, того духовного тупика, у якому виявився герой наприкінці роману.
У почутті Онєгіна до Тетяни навряд чи вірно вбачати якусь живлющу силу, що очищає душу героя. Скоріше це “страсті мертвої слід”, по образному визначенню поета. Пристрасть ця ніяк не могла зцілити душу Онєгіна, вона лише підсилила його щиросердечні борошна, викликані вбивством друга. Звідси сусідство в сні героя образа Тетяни й примари вбитого юнака, що лежить на снігу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)