Аналіз епізоду “Іменини Тетяни Ларіній”
У цьому образі Пушкін показав хворобу століття – “нудьгу”. Онєгін дійсно важко хворий соціальною хворобою свого часу. Навіть искреннее почуття, любов, не здатна воскресити його душу.
Образ Тетяни Ларіній – противага образу Онєгіна. Уперше в російській літературі жіночий характер протипоставлений чоловічому, більше того, жіночий характер виявляється сильніше й піднесеніше чоловічого. Пушкіна з великою теплотою малює образ Тетяни, втілюючи в ній кращі риси російської жінки. Пушкіна у своєму романі хотів показати звичайну російську
На іменини в будинок з’їжджаються гості, Тетяну саджають навпроти Онєгіна, вона мовчить, готова зомліти. Онєгіна дратує схвильований стан Тетяни й велика кількість гостей. Він вирішує помститися Ленскому, що обіцяв, що їх буде мало…
Отже, кошмари сну починають збуватися відразу ж. Онєгін з ніжністю дивиться на Тетяну, “він
Відомо, що Тетяна виховується в садибному маєтку в сім’ї Ларіних, вірної “звичкам милої старовини”, характер її формується під впливом няньки, прототипом якої поетові послужила чудесна Орися Родіонівна. Тетяна росла самотньою, неласкавою дівчинкою. Вона не любила грати з подругами, була занурена у свої почуття й переживання. Вона рано намагалася зрозуміти навколишній світ, але в старших не знаходила відповіді на свої питання. І тоді вона зверталася до книг, яким вірила безроздільно.
Навколишнє життя мало задовольняло її вимогливу душу. У книгах вона бачила цікавих людей, яких мріяла зустріти у своєму житті.
Спілкуючись із двірськими дівчинами й слухаючи оповідання няньки, Тетяна знайомиться з народною поезією, переймається любов’ю до неї. Близькість до народу, до природи розвиває в Тетяні її моральні якості: душев ную простоту, щирість, невигадливість. Тетяна розумна, своєрідна, самобутня. Від природи вона обдарована “уявою заколотним, розумом і волею живий, і норовливою головою, і серцем, полум’яним і ніжним”. Розумом, своєрідністю натури вона виділяється серед поміщицького середовища й світського суспільства. Вона розуміє вульгарність, ледарство, порожнечу життя сільського суспільства. Вона мріє про людину, що вніс би в її життя високий зміст, був би схожий на героїв її улюблених романів. Таким їй здався Онєгін – світський парубок, що приїхав з Петербурга, розумний і шляхетний. Тетяна з усією щирістю й простотою закохується в Онєгіна: “…Все полно їм; усе діві милої без угаву чарівною силою повторює про нього”.
Головні риси характеру Тетяни – сильно розвинене почуття боргу, що бере гору над іншими почуттями, і щиросердечна шляхетність. Це й робить її щиросердечний вигляд таким привабливим. Тетяна Ларіна відкриває собою галерею прекрасних образів російської жінки, морально бездоганного, шукаючого глибокого змісту в житті. Сам поет уважав образ Тетяни “ідеальним” позитивним образом російської жінки.
У розбирається эпизоде, що, порушена поряд з іншими проблемами тема дружби й любові. Почалося все з того, що в першому розділі автор говорить про Онєгіна: “друзі й дружба набридли”. Але чому, хто в цьому винуватий? Імовірно, почасти сам Онєгін, що вибрав своїм ідеалом індивідуалізм або навіть егоїзм творів Байрона. Крім того, трохи пізніше ми довідаємося про те, що в кабінеті Онєгіна перебувало погруддя Наполеона, і Пушкін говорить: “Ми почитаємо всіх нулями, а одиницями – себе. Ми все дивимося в Наполеоны…” Хіба це до деякої міри не про Онєгіна?
Однієї із причин того, що Онєгіну набридла дружба – його нудьга. Але чому вона опанувала ним, а автором, що з’являється в романі його іншому, – немає? Вони обоє розумні, чесні, обоє розуміють недоліки суспільства, але в Онєгіні немає бажання діяти, бажання змінити що-небудь, бажання піти всупереч цьому суспільству. Бездіяльність, байдикування йому знудило (як, втім, і бали, і світське суспільство), але й робити він нічого не хоче.
И с Ленским Онєгін подружився спочатку просто тому, що більше в селі, куди він потрапив після смерті дядька, спілкуватися було не з ким. Пушкіна називає їх (Ленского й Онєгіна) “від робити нема чого друзями”. Це так і є – їм про них дійсно було нема чого робити: Онєгіну – через його нудьгу й нудьгу, а Ленскому – через його недосвідченість і наївність. Він не знав теперішнього життя, не міг пристосуватися до неї. І автор, і Онєгін – старше Ленского, і не дивно їх іронічне й жартівливе відношення до його романтичної натури. Онєгін, природно, був набагато досвідченіше, науковий життям – він був своєму приятелеві наставником, заступником.
Любов Ленского до Ольги – також плід його романтичної уяви. Ні, він не любить Ольгу, він любить образ, створений їм самим. Романтичний образ. А Ольга… Звичайна провінційна панянка, портрет якої авторові “набрид… безмірно”. Недарма Онєгін, що був набагато мудріше й досвідченіше Ленского, сказав: “Я вибрав би іншу, коли б був, як ти, поет…”
Але чому ж Онєгін так упевнений, що не зможе полюбити сам? Він зустрічає Тетяну, ту саму “іншу”, і вона зізнається йому в любові (треба, однак, помітити, що Тетяна закохана – не в повністю реального Онєгіна, а почасти знову ж в образ, створений на основі сентименталистских книг). А що ж Онєгін? Він упевнений, що “не створено для блаженства”, але це насправді не так. Він просто боїться полюбити, боїться розбудити почуття, убиті за час його перебування у світлі. Так, саме там, у світському суспільстві, він розучився по-справжньому дружити й любити. Там такі поняття, як дружба й любов, відсутні – вони заміняються неправдою, наклепом, суспільною думкою.
Отже, іменини Тетяни – це своєрідний нервовий вузол добутку, де сон – містичне застереження, поводження нудьгуючого Онєгіна – зав’язка дуелі, а сумніву Тетяни – предтеча любові.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)