Аналіз добутку молодіжної прози. Повість В. П. Астафьева “Зорепад”
1. Особливості конфлікту, стилю, художніх засобів у добутках молодіжної прози. 2. Автор і герой. 3. Повість В. П. Астафьева “Зорепад”. У середині 20-го століття в радянській літературі усе помітніше набирає силу прагнення до правдивого відтворення життя, письменники приділяють усе більше уваги проблемам гуманізму, моральності.
Але це зовсім не означає, що автори лише скрупульозно відображали життя у всіх її проявах, навпроти, саме для цього періоду характерний розквіт ліричної прози. Ми можемо згадати цілий ряд чудових добутків письменників-фронтовиків,
Але, можливо, у силу молодості авторів, військові картини все-таки овіяні якоюсь романтикою У моїй роботі я хотів би зупинитися на аналізі повести Віктора Петровича Астафьева “Зорепад”, написаної їм в 1960 році. Це невелике по обсязі добуток представляється дуже ємним, воно показує читачеві целую епоху в житті дев’ятнадцятирічного юнака. Ті кілька місяців, що він провів у краснодарському госпіталі, віддрукувалися в його душі й пам’яті на все життя.
У повісті немає жодного опису воєнних дій. Написане через п’ятнадцять років після війни, добуток, на мій погляд, являє собою якийсь підсумок міркувань автора про ті події. Астафьев тут утримується від оповідань про бої, героїчні подвиги, великі нещастя народу.
Історія начебто зовсім буденна Ми читаємо про далекий від комфорту, але все-таки не позбавленому приємних моментів побуті мешканців госпіталю, про те, як вони намагаються “урвати”, “схопити” всі можливі переваги перебування в лікарні. Однак автор не дозволяє нам ні на секунду засумніватися в готовності цих солдатів устати під рушницю, як тільки це стане для них можливо. У цій повісті багато автобіографічного.
Головний герой “Зорепаду” Михайло теж сибіряк, виховувався в дитячому будинку, учився на укладача поїздів, як і сам Віктор Петрович Астафьев. Читаючи цей добуток, мимоволі переймаєшся “переконанням, що й ця романтична історія відбулася із самим автором повести. “Зорепад” – добуток, пронизаний глибоким ліризмом. Тема любові починає звучати в провести з найперших рядків. Ледь юнак відкриває очі, придя в себе після важкої операції, його погляду з’являється молода медсестра, у яку солдатик закохується з першого погляду.
Автор далекий від романтизму Десь між рядків ми можемо зрозуміти, що ця любов зовсім не щось унікальне, неземне. Дев’ятнадцятирічний вихованець дитбудинку Михайло жодного разу не зустрічався з дівчиною до тої пори. Побувавши на грані життя й смерті, підсвідомо Миша приходить до потреби зустріти свою любов. І перша побачена имдевушка – миловидна чарівна медсестра Лидочка відразу скоряє його серце.
Безумовно, є в повісті чимало трагічних моментів: умирають люди, і ті, хто ще вчора розділяли з ними лікарняну палату, не відразу упокорюються із втратою. Астафьев описує й розорене місто, зі зруйнованими будинками й розкиданими вулицями, народ, що живе в постійному нестатку. Але все-таки, у цілому, “Зорепад”, на мою думку, один із самих оптимістичних добутків Астафьева. Так багато в повісті ніколи що не сумують героїв, така відчувається солідарність між ними, що мимоволі переймаєшся впевненістю в тім, що такий народ, такі люди не могли не вийти переможцями зі страшної кровопролитної війни. Це в чималому ступені обумовлений тим, що ми бачимо місто військового років, госпіталь, повний поранених, очами дуже парубка.
Юнацьке життєлюбство, прагнення пізнати життя здатні перемогти біль і жах війни. І це ми бачимо не тільки в молодому солдаті, але й у дівчині, що полюбила його так глибоко й самовіддано. Фінальні сторінки повести повні щемливого болю. І читач співчуває дівчині, що залила в тилу, чи не більше, ніж солдатові, що йде на фронт, Глибоко торкає сцена прощання Михайла з Лідою.
На пам’ять приходять рядка з вірша Володимира Висоцького: … Так трапилося – чоловіка пішли, Покидали посіви до строку, – От їх більше не видно з вікон – Розчинилися в дорожньому пилу. Випливають із колосся зерна – Ці сльози незжатих полів, И холодні вітри моторно Потекли із щілин. Ми вас чекаємо – квапите коней! У добру годину, у добру годину, у добру годину!
Нехай попутні вітри не б’ють, а пестять вам спини… А потім вертайтеся скоріше: Верби плачуть по ваас, И без ваших посмішок бліднуть і сохнуть горобини… Повість Віктора Астафьева “Зорепад” нагадує сповідь. Читачеві бачиться літній уже, зріла людина, що заглянув у своє минуле й побачила в ньому крізь криваві військові картини відблиски першої любові, самої чистої, беззавітної, незабутньої
(2 votes, average: 3.50 out of 5)