Моральна проблематика сучасної прози

Добро й зло перемішалися.

В. Распутін

Важко знайти в історії літератури добуток, у якому не осмислювалися б проблеми духу й моральності, не відстоювалися б морально-етичні цінності.

Творчість нашого сучасника Валентина Распутіна не становить у цьому зв’язку виключення.

Я люблю всі книги цього письменника, але особливо мене потрясла повість “Пожежа”, опублікована в часи перебудови.

Событийная основа повести проста: у селищі Сосновка зайнялися склади. Хто рятує з пожежі народне добро, а хто тягне, що можна, для себе.

Те, як поводяться люди в екстремальній ситуації, служить поштовхом до тяжких роздумів головного героя повести шофери Івана Петровича Егорова, у якому Распутін втілив народний характер правдолюбця, що страждає побачивши руйнування вікової моральної основи буття.

Іван Петрович шукає відповіді на питання, які підкидає йому навколишня дійсність. Чому “усе перевернулося з ніг на голову?.. Було не покладене, не прийнято, стало покладене й прийнято, було не можна – стало можна, уважалося за ганьбу, за смертний гріх – шанується за спритність і доблесть”. Як сучасно звучать ці слова! Адже й у наші дні, через шістнадцять

років після публікації добутку, забуття елементарних моральних принципів є не ганьбою, а “умінням жити”.

Іван Петрович законом свого життя зробило правило “жити по совісті”, йому боляче, що при пожежі однорукий Савелій тягне у свою лазеньку мішки з борошном, а “дружні хлопці – архаровці” насамперед вистачають ящики з горілкою.

Але герой не тільки страждає, він намагається знайти причину цього морального збідніння. При цьому головним є руйнування вікових традицій російського народу: розучилися орати й сіяти, звикли тільки брати, вирубувати, руйнувати.

У жителів Сосновки цього ні, а саме селище немов тимчасове пристановище: “Незатишного й неохайний… бівуачного типу… немов кочували з місця на місце, зупинилися перечекати непогоду, так так і застрягли…”. Відсутність Будинку позбавляє людей життєвої основи, добра, тепла.

Іван Петрович міркує про своє місце в навколишньому світі, тому що “…немає нічого простіше, як заблудитися в собі”.

Героями Распутіна стають люди, які живуть за законами моральності: Егоров, дядько Миша Хампо, ціною свого життя отстоявший моральну заповідь “не укради”. В 1986 році Распутін, немов передбачаючи Майбутнє, говорив про суспільну активність людини, здатного вплинути на духовну атмосферу суспільства.

Однієї з важливих у повісті є проблема добра й зла. І знову я була уражена провісним талантом письменника, що заявив: “Добро в чистому виді перетворилося в слабість, зло – у силу”. З нашого життя адже теж пішло поняття “добра людина”, ми розучилися оцінювати особистість по її здатності почувати чуже страждання, співпереживати.

У повісті звучить одне з вічних російських питань: “Що робити?”. Але на нього немає відповіді. Герой, що вирішив піти із Сосновки, не знаходить заспокоєння. Фінал повести неможливо читати без хвилювання: “Іде по весняній землі маленька заблудла людина, що отчаялись знайти свій будинок…

Мовчить, не те зустрічаючи, не те проводжаючи його, земля.

Мовчить земля.

Що ти є, мовчазна наша земля, доколе мовчиш ти?

И хіба мовчиш ти?”.

Росіянин письменник Валентин Распутін із цивільною прямотою підняв самі насущні проблеми часу, торкнув самих болючих його крапок. Сама назва “Пожежа” здобуває характер метафори, що несе ідею морального неблагополуччя. Распутін переконливо довів, що моральна ущербність окремої людини неминуче приводить до руйнування основ життя народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моральна проблематика сучасної прози

Categories: Нові твори

Links