Айзек Азімов – американський письменник – фантаст
ЗАРУБІЖНА ФАНТАСТИКА XX-XXI СТОЛІТТЯ
Айзек Азімов – американський письменник – фантаст (1920-1992)
Айзек Азімов – людина, яка власним життям продемонструвала вдале поєднання вченого і майстра художнього слова, сприяла становленню й розвитку жанру наукової фантастики у США.
Сучасники письменника – фантаста високо цінували його талант і майстерність. Відомий англійський астрофізик і письменник – фантаст А. Кларк назвав його “Сіменоном наукової фантастики”.
Айзек Азімов – американський письменник, який мав слов’янське
У 1923 р. батьки трилітнього Айзека емігрували до США, спочатку оселилися в Нью-Йорку, згодом у Брукліні. Торговельні справи батька йшли непогано, незабаром він став власником невеликого магазину з продажу ласощів. З дитинства Айзек виявив схильність до точних наук і захоплювався фантастикою. Перше знайомство із цим популярним на той час жанром масової літератури відбулося, коли хлопчику було дев’ять років: випадково йому потрапив до рук один з випусків першого в світі періодичного видання,
За фахом письменник був біохіміком (Колумбійський університет, роки навчання 1935-1939). У 1941 році він отримав звання магістра цієї спеціальності. Свою трудову кар’єру Азімов розпочав у 1946 році, відтоді як почав читати лекції з біохімії в Колумбійському та Гарвардському університетах. Його сходження на професійний оліми було досить стрімким: у 1948 році (у 28-річному віці) він здобув докторський ступінь, а в 1955 отримав посаду професора. Загалом Азімов мав 14 почесних наукових ступенів різних університетів світу.
Визнання літературних здібностей письменника припало на досить молодий вік: оповідання “Прихід ночі”, опубліковане у 1941 році, було визнане американськими читачами найкращим оповіданням тогочасної наукової фантастики.
Регулярно видавати свої твори американський фантаст розпочав у роки Другої світової війни. На цей час він служив у Філадельфії у складі військово-морського флоту США. Перебування Азімова в складі цих військових сил мало загартувати його ставлення до польотів, однак письменник на все життя зберіг у душі страх перед кожним значним відривом від землі. Все це, незважаючи на те, що він був автором ряду творів про чудові, захоплюючі космічні подорожі.
Саме цією фобією можна пояснити той факт, що навіть найвідоміші міжнародні нагороди були вручені письменникові у його домашній квартирі, на тридцять третьому поверсі нью-йоркського хмарочоса.
Літературна спадщина Азімова величезна за обсягом – нараховувала майже три з половиною сотні книг. Це здебільшого науково-фантастичні романи, повісті, новели, праці з біохіміі, математики, астрофізики, міфології.
У творчості американського письменника – фантаста простежувалися дві центральні теми, що надали змогу чітко виокремити два цикли творів, робота над якими була розпочата в 40-х роках і продовжена в майбутньому.
Перша тема розкривала процес створення і використання роботів. Твори цієї тематики, серед них повісті, оповідання, романи “Я, робот” (1950), “Сталеві печери” (1954), “Оголене сонце” (1957), “Решта оповідань про роботів” (1964), “Повне видання оповідань про роботів” (1982), “Роботи зорі” (1983), “Роботи й імперія” (1985), “Мрії робота” (1986), зібрані у книгах, що склали перший цикл.
Перша збірка цієї серії мала назву “Я, робот”. Вона принесла Азімову світову славу. В основі сюжету книги вигадана історія розвитку науки робототехніки. Сформульовані письменником основні закони цієї науки нині вийшли далеко за межі фантастики, оскільки покладені в основу теорії програмування та масового використання робота у виробництві. Читача дивувало вміння Азімова передбачати події, які стали реальністю вже завтра – поява людиноподібного автомата, здатного навчатися та вдосконалюватися, захоплювала глибина осмислення письменником закономірностей еволюції людства.
Другою темою у творчості фантаста, що отримала назву “Галактичної концепції”, стало розселення людей у космосі, освоєння ними найближчих планет, а згодом і тих, які виходили за межі Галактики. До другого циклу входили романи “Установа” (1951), “Установа й Імперія” (1952), “Друга Установа” (1953), “Установа в небезпеці” (1982), “Установи та Земля” (1986), “Прелюдія до Установи” (1988), “Вперед до Установи” (1993).
Крім названих творів, письменникові належала серія повістей для юнацтва, написаних у жанрі пригодницької фантастики, значна кількість збірок оповідань, з – поміж яких слід виокремити “Шлях марсіан” (1955), “Дев’ять завтра” (1959), “Прихід ночі” (1969), “Ранній Азімов” (1972), “Купити Юпітер” (1975), “Двохсотлітня людина” (1976), “Вітри перемін” (1983), “Межа завтра” (1985).
Айзек Азімов – неодноразовий лауреат багатьох національних і міжнародних літературних премій, у тому числі найвищих нагород у жанрі американської фантастики. За характером письменник – типовий кабінетний учений, який не любив подорожувати, уникав непередбачуваних, несподіваних змін, гострих відчуттів, що могли б порушити напружений робочий ритм. Артур Кларк, приятель Азімова, жартував, що він – “екологічна катастрофа”: щоб опублікувати усе, ним написане, потрібно було б знищити численну кількість дерев. Про свій творчий шлях Азімов розповів у тритомній автобіографії “Ще свіжа пам’ять” (1979), “Ще відчуваю радість життя” (1980) і продиктованій уже в госпіталі “А. Азімов” (1993).
Азімов був укладачем антології фантастичних оповідань, писав до них передмови. Показовими щодо визначення письменницького кредо американського фантаста можна вважати його слова, які містили роздуми про високу моральну відповідальність майстра творів подібного жанру: “Історія досягла моменту, коли людству вже не можна ворогувати. На землі повинна запанувати дружба. Я завжди намагаюся підкреслити це в своїй – творчості… я впевнений, що наукова фантастика – це одна із ланок, яка допомагає об’єднати людство”.
Замолоду А. Азімов вірив, що вчені та інженери очолювали людство і змогли вирішувати не лише економічні й соціальні проблеми. Він визнавав право за вченими впливати на хід історії. Пізніше погляди письменника змінилися. У романі “Кінець вічності” (1955) автор застерігав від небезпеки використання технічних досягнень на шкоду людині.
Від того, як були використані практично наукові досягнення, багато в чому залежало майбутнє людства. Роман – триптих “Навіть боги” (1972) – це попередження про небезпеку порушення встановленої природою гармонії. Назва трьох частин роману – давне прислів’я “Супроти глупоти навіть боги безсилі боротися”. Супроти людської нерозумності постав молодий учений, який усвідомив, що порушення енергетичного балансу Всесвіту неминуче призвело б до катастрофи. Люди не думали про майбутнє, а бездумно використовували джерела енергії, що надходили з космосу. Письменник порушив у романі проблему відповідальності ученого за наукове відкриття.
Захоплюючі, гостросюжетні, спрямовані в майбутнє, твори Азімова користувалися успіхом у читачів усього світу. Сам письменник убачав високе призначення своєї творчості в тому, що вона допомагала людству вижити: “Людство виживе, якщо сміливо погляне в обличчя теперішньому, якщо матиме мужність прийняти історію, а не протидіяти їй. Цьому вчить нас наукова фантастика, і я горджуся тим, що скільки моїх сил пропагую ці уроки”.
Азімов помер 6 квітня 1992 року в Нью-Йорку від серцевої та ниркової недостатності в госпіталі Нью-Йоркського університету. З волі покійника тіло його було кремоване, а попіл розвіяно.
Українською мовою окремі твори Азімова переклали М. Пінчевський, Д. Грицюк, Б. Салик, Ю. Люняк та ін.
Одним із найкращих оповідань Азімова вважалося оповідання “Фах”. Фах – це вид трудової діяльності, заняття, що передбачало грунтовну підготовку і було основним засобом для існування, професія.
Тема твору – зображення системи освіти майбутнього, її переваг і недоліків та ставлення до неї людей. Цим твором письменник поставив за мету переконати читачів, що глибокі, грунтовні знання здатна дати тільки самоосвіта; щоб бути ерудованою людиною і правильно визначитися зі своїм професійним вибором, необхідно розвивати і вдосконалювати свої знання в різних напрямках й сферах життя.
Головний герой оповідання – Джордж Плейтен. Із самого дитинства батьки й знайомі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між “Днем Читання” та “Днем Освіти” (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста.
День Читання не приніс хлопцю очікуваного задоволення. Спочатку він зрадів, що матиме можливість ознайомитися з друкованою інформацією, проте пізніше зрозумів, що цих знань йому бракуватиме через їх уривчастість та обмеженість. Наляканий ходом самої процедури оволодіння технікою читання від старших знайомих, Джордж навіть не розумів тоді, будучи маленьким хлопчиком, її суті. Носіями інформації для швидкого і безболісного опанування технікою читання були “стрічки освіти”. їх було винайдено з метою спростити спілкування між носіями різних мов. На той час, коли відбувалася дія твору, існувала тільки одна мова не тільки для спілкування між собою землян, а й для спілкування між населенням усієї Галактики.
У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий “День Освіти”, який мав підтвердити або спростувати прагнення молодих людей оволодіти певним фахом. Головний герой твердо знав, що стане дипломованим програмістом і своє переконання не піддавав жодному сумніву. Він прагнув цього, відколи пам’ятав себе. Тим паче, попит на людей цієї професії був незмінний з року в рік, із століття в століття. Цим і пояснювалася його впевненість на Дні Освіти, оскільки Джордж вірив у свої здібності і правильність обраного шляху. Для юнака цей день мав стати надзвичайно щасливим, тому що саме поняття “отримати освіту” означало “бути щасливим”. Однак варто зазначити, що більшість землян особливо не захоплювалися достроковим обранням фаху і ретельною самостійною підготовкою до його здобуття. Того “щасливого” дня мала вирішитися їхня доля, яка полягала в документальному (а точніше, медичному) підтвердженні їхньої придатності до оволодіння певним фахом. Такої думки дотримувався і другорядний герой оповідання, антипод Джорджа, Арманд Тревіліан. Він хоча й був переконаний, що стане дипломованим металургом, не покладав особливих надій на свої особисті вподобання, а вважав своїм “покликанням” продовжити справу діда й батька. Це дратувало Джорджа, переконаного, що будь-яка людина повинна оволодівати певним фахом відповідно до своїх уподобань і ніхто не вправі чинити їй у тому перешкоди.
Проте у визначений День Освіти після медичного обстеження Джорджеві винесли безрадісний для нього вирок: він ніколи не зможе оволодіти ніяким фахом, будова його мозку та фізичний стан не задовольняли жодних вимог з усіх можливих варіантів професійної підготовки. Люди майбутнього за цим твором повинні були чітко виконувати настанови Програми Освіти, однією з яких була така: “будь-яка людина спроможна засвоїти будь-які знання, але для кожного окремого мозку пасують різні види знань”. Закономірно, що за таким висновком Джорджа мали направити на постійне проживання до так “Інтернату для недоумків”. Ці заклади – не рідкість на планеті Земля. їхнє призначення полягало в забезпеченні людей, мозок яких був не пристосований для отримання певного фаху, можливістю розвиватися вільно, без згаданої стрічки, тобто самостійно.
Подібні інтернати передбачали згуртування людей за віком і статтю: таким чином, перебування там не шкодило особистому життю землян і не заважало їхнім уподобанням.
Зрозуміло, що місцезнаходження тут не вважалося престижним, про що свідчила і назва закладу. Батьки Джорджа і його найближче оточення отримали інформацію про те, що юнак направлений виконувати спеціальне завдання. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди через свою помилку. Він був упевнений, що його перебування тут виявилося недовгим. Однак, саме тут його цікавість заохочували, тому що вважали її показником корисної допитливості.
Основний зміст твору становив епізод безпосереднього перебування героя в цьому закладі, його спогади про минуле та спроба змінити загальний хід речей.
У житті Джорджа так і не відбулася подія, про яку йому так багато розповідали ще в дитинстві, “День Олімпіади”. Цього дня, який систематично проводився щороку в травні, дипломовані спеціалісти з різної фахової підготовки за найкращими показниками мали бути відібрані до працевлаштування на планетах Галактики, особливим престижем серед яких користувалися планети класу А, зокрема Новія.
Пробувши рік в інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, здавалося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті – Омейні не радив йому це робити, однак юнака не можна було зупинити.
На мізерні кошти, зароблені протягом перебування в інтернаті, він купив квиток на літак до Сан-Франциско, де одночасно з іншими містами мала відбутися чергова олімпіада. День Олімпіади – особливий день у житті кожного міста, до нього готувалися як ті, хто брав безпосередню участь у змаганнях, так і ті, хто за ними спостерігав. Увагу Джорджа привернула олімпіада по визначенню найкращого з металургів, яка проводилася на замовлення Новії. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім’я свого приятеля Коротуна (таким було його прізвисько ще з дитинства) – Арманда Тревіліана. Останній так і не зумів довести винятковість своїх знань, не опинившись у складі переможців, втратив надію потрапити на Новію, принаймні цього року.
Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, що загрожувала першому (оскільки він не мав дипломованого фаху, а значить і документа) ув’язненням. Врятував Джорджа сивий чоловік, присутність якого юнак помітив ще задовго по початку змагань. Він спершу не довіряв йому, однак дипломований історик (саме так він презентував себе юнакові) переконав героя в іншому. Розмова між ними розкрила головну проблему твору – протистояння між механізмом освіти минулого та майбутнього. На прохання Джорджа Інженеску влаштував йому відеорозмову з представниками Новії на планеті Земля. Юнак намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти минулого, які мали базуватися на поступовому і грунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не виявиться так, що отримані знання запізнятися в часі. У майбутньому запізнення технологій навіть на рік коштувало дуже дорого.
Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця. Однак йому вкололи заспокійливе і незабаром він знову опинився в інтернаті. Омейні розповів йому, що весь той час, доки Джордж знаходився, як йому здавалося, на свободі, за ним стежили. Виявилося, він повинен був знаходитися під особливим наглядом, оскільки був найбільшою цінністю своєї планети. Таких, як він, небагато, саме тому їх оберігали, вміщуючи до непрестижних інтернатів. їхнє призначення – впроваджувати в життя нові ідеї для поліпшення рівня освіти і загалом рівня життя.
Письменник порушив у своєму творі важливу проблему інтелектуального пошуку та здобуття знань. Вона втілена через протистояння двох героїв: Арманда і Джорджа. Перший іде слідом за іншими, такими ж, як і він, металургами. Йому достатньо знань, отриманих через стрічку. Інтелект Арманда являв собою застиглі знання. Він не вважав за потрібне самотужки опановувати і здобувати їх. Джордж, навпаки, прагнув досягти більшого. Це стало підтвердженням того, що юнакові притаманна здатність оригінально мислити, не зупинятися на досягнутому, здобувати все нові й нові знання.
Незважаючи на те, що текст твору був насичений цілим рядом слів – термінів, на зразок “гіпермеханіка”, “гравітологія”, “децентрація”, “ніобій” тощо, це не ускладнювало розуміння змісту оповідання.
Оповідання “Фах” стало гімном людському розуму і прогнозом того, якою повинна була бути людина майбутнього.
У 1939 році Азімов розпочав розробляти тему “робототехніки”. У цій тематичній галузі американський письменник – фантаст новатором не був. Неодноразово майстри подібного жанру розробляли тематику протистояння між роботом та його творцем, повстання першого і повне витіснення людини з усіх сфер життя. Однак творчість Азімова в цьому плані являла собою еталон гуманності. Герої його творів машини – роботи співіснували з людьми на основі трьох провідних законів робототехніки, найголовніший з яких передбачав уникнення тих дій, які могли б нашкодити людині: “Робот не може нашкодити людині або через свою бездіяльність допустити, щоб людині було завдано шкоди”.
Цикл оповідань було названо “Я, робот”. Композиційно він складався зі вступу та восьми окремих історій, тематичне розмаїття яких представлено у вигляді такої таблиці:
Назва оповідання | Тематика |
“Роббі” | Драматична історія взаємин безмовного робота – няньки та маленької восьмирічної дівчинки |
“Зачароване коло” | Історія взаємодії роботів та людей у складі дослідницької експедиції на Меркурії |
“Логіка” | Історія “народження” робота КТ-1 (іншими словами – К’юті), наділеного здатністю інтуїтивно та логічно мислити |
“Спіймати кролика” | Історія використання робота – комплексу (один робот без нагляду людей керував роботою шести собі подібних) у тяжких умовах рудокопання |
“Брехун” | Історія робота – брехуна Ербі, що вмів читати думки |
“Загубився робот” | Історія впроваджень нових досягнень у галузі робототехніки, що становлять загрозу для людства |
“Втеча” | Історія феноменального функціонування “Штучного Мозку” |
“Доказ” | Історія Стівена Байєрлі – прокурора, в якому знавці мистецтва робототехніки помітили всі атрибути людиноподібної машини |
У вступі оповідач зазначив часові межі вміщених у збірці творів. Події відбувалися протягом майже 60 років – від часу впровадження в життя перших роботів (приблизно це середина 90-х років) до 2058 року, коли були остаточно сформульовані три основні закони робототехніки. Таким чином, була чітко визначена одна з провідних ідей твору: возвеличити основні досягнення кібернетики у близькому майбутньому.
Ряд своїх фантастичних творів американський письменник написав і опублікував під псевдонімом Пол Френч. Наприклад, таким чином була надрукована серія повістей для старшого шкільного віку, об’єднана загальною назвою “Лаккі Старр”.
Особливості творчого методу Айзека Азімова:
– спрямованість творів – гуманістична;
– прогноз і типізація рис характеру, які притаманні людям майбутнього;
– підхід до зображення світу майбутнього за допомогою жанру утопії;
– розроблення жанру “роману – попередження”;
– наявність філософських роздумів письменника з приводу перебігу розвитку історії як у майбутньому, так і в теперішньому;
– оспівування мужності і винахідливості людей, їхньої спроможності змінити й удосконалити навколишній світ.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)