АЙВЕНГО – ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771-1832)
ГЕРОЇЧНЕ МИНУЛЕ В ЛІТЕРАТУРІ
ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771-1832)
АЙВЕНГО
I
У тій мальовничій місцевості веселої Англії, де котить свої води річка Дон, за давніх часів ширилися густі ліси, що вкривали більшу частину пагорбів і долин поміж Шеффілдом і Донкастером. Залишки цих величезних лісів і досі бовваніють навколо дворянських замків Вентворт, Ворнкліф-парк і поблизу Ротерхема. За легендою, тут колись перебував казковий вонтлейський дракон; тут відсувалися запеклі битви в пору міжусобних війн Білої та Червоної Троянд; і тут же в давнину збирались
Саме тут відбувається дія нашої повісті, що ж до часу, то зображувані у ній події припадають на кінець владарювання Річарда I1, коли повернення короля з тривалого полону видавалося бажаною, але вже неможливою подією для доведених до відчаю підданців, які знемагали від нескінченних утисків вельможного панства.
Дуже нетривким було в той час становище маломаєтних дворян, чи, як їх тоді називали, Франклінів, які, згідно з буквою і духом англійських законів, повинні були б оберігати свою незалежність від тиранії великих
Завоювання Англії норманським герцогом Вільгельмом значно посилило тиранію феодалів і поглибило страждання нижчих суспільних станів. Чотири покоління не змогли змішати воєдино ворожу кров норманів та англосаксів чи примирити спільністю мови та взаємними інтересами ненависні одна одній
– Завдяки чому опис місцевості набирає чарівного і романтичного характеру?
– Як складалися стосунки маломаєтних і заможних дворян?
1Річард / Левове Серце (1157-1199) – король Англії, який брав участь у Третьому Хрестовому поході й, повертаючись із нього, потрапив у полон.
2Лояльність (фр. – вірність, чесність) – законослухняність громадянина; підкорення урядові, правителеві тощо.
Народності, з яких перша все ще бундючно тішилася перемогою, а друга страждала від наслідків своєї поразки. Після Гастінзької битви3 влада цілком перейшла до рук норманських дворян, які аж ніяк не відзначались поміркованістю. Майже всі без винятку саксонські принци і саксонська знать були або винищені, або позбавлені своїх маетностей; небагато залишилось і дрібних саксонських власників, за якими збереглися землі їхніх батьків. Королі безупинно прагнули законними і незаконними заходами знекровити ту частину населення, яка відчувала вроджену ненависть до завойовників.
При дворі і в замках вельможного панства, що прагнуло запровадити в себе пишноту придворного звичаю, розмовляли виключно нормано-французькою; тією ж мовою велося судочинство у всіх місцях, де вершилося правосуддя. Одне слово, французька мова була мовою знаті, лицарства і навіть правосуддя, тоді як незрівнянно мужніша і виразніша англосаксонська залишилася для селянства і двораків, що не володіли іншою мовою.
Проте необхідність спілкування між землевласниками і поневоленим народом, який обробляв їхню землю, стала наріжним каменем для поступового утворення діалекту з мішанини французької та англосаксонської мов, розмовляючи яким, вони могли порозумітися. Так поволі виникла теперішня англійська мова, яка щасливо поєднала мову переможців з говіркою переможених, а відтак збагатилася запозиченнями з класичних і так званих південноєвропейських мов.
Я вважав за потрібне подати читачеві ці відомості, щоб нагадати йому, що хоча історія англосаксонського народу після правління Вільгельма ІІ обійшлася без жодних значних подій на кшталт війн чи заколотів, та все ж рани, заподіяні завоюванням, не загоювалися аж до царювання Едуарда ІІІ. Значні національні відмінності між англосаксами та норманами, спогади про минуле і думки про сьогодення роз’ятрювали ці рани і допомагали збереженню межі, що розділяла нащадків переможців – норманів – і переможених саксів.
– Схарактеризуй становище англосаксів.
Історичний колорит – наявність у творі, сцені чи описі, а також у мові персонажів прикмет історичного минулого. Це переважно імена історичних героїв, описи старовинних звичаїв, згадки про історичні події тощо; у мові – старовинні слова й вирази.
– Як виникла сучасна англійська мова?
Місцевий колорит – використовувані письменником у художньому творі побутові деталі, діалектні мовні риси та своєрідні пейзажні картини, що допомагають краще передати місце подій і надають зображуваному більшої правдоподібності.
Сонце сідало за одну із порослих густою травою просік лісу. Сотні крислатих, приземкуватих дубів, які, можливо, були свідками величного походу давньоримського війська, простягали свої вузлуваті руки над м’яким килимом чудового зеленого Дерну. Подекуди до дубів долучались бук, гостролист і підлісок з різноманітних чагарників, які розрослися настільки густо, що не пропускали якісних променів призахідного сонця; а подекуди дерева розходились, утворюючи довгі, скільки сягає око, алеї, у глибині яких губиться захопленим погляд, а уява створює ще дивовижніші картини предковічного лісу. Багряні промені призахідного сонця, пробиваючись крізь листя, кидали то бліде і тремтливе світло на зламане пагілля і замшілі стовбури, то яскравими та іскристими плямами встеляли дерен…
3Гастінзька битва відбулася в ( 14 жовтня 1066 р. Вільгельм розбив військо і короля Гарольда II.
Двоє людей оживляли цю картину; вони належали, судячи з одягу і зовнішності, до простолюду, що заселяв у ті далекі часи лісові терени західного Йоркширу. Старший із них був чоловіком похмурим і з вигляду лютим. Одяг його складався лише зі шкіряної куртки, пошитої з вичиненої шкури якоїсь звірини, хутром наверх… Нам залишається тільки відзначити дуже цікаву деталь його зовнішності, яка настільки варта уваги, що її не можна оминути: це було мідне кільце на кшталт собачого ретязя, щільно запаяного на шиї. Воно було достатньо широким, щоб не заважати диханню, та водночас настільки вузьким, що зняти його можна було, лише розпилявши навпіл. На цьому своєрідному комірі було вирізьблено саксонськими буквами: “Гурт, син Беовульфа, вроджений раб Седріка Ротервудського”.
Біля свинопаса (бо власне таким був фах Гурта) сидів чоловік, котрий виглядав років на десять молодшим від першого. Його вбрання нагадувало одяг свинопаса, проте вирізнялося деякою вигадливістю і було пошите з ліпшого краму…
На руках у цього чоловіка були срібні браслети, а на шиї-срібний нашийник з написом “Вамба, син Безмозкого, раб Седріка Ротервудського”…
На ногах він мав щось на зразок черевиків, що з них один був червоний, а другий – жовтий. На голові в нього був ковпак з причепленими балабончиками, подібними до тих, що їх вішають на мисливських соколів. По шапці з дзвіночками, а також по пришелепуватому і водночас хитрому виразу обличчя Вамби можна було здогадатися, що він один із тих домашніх клоунів чи блазнів, котрих багаті люди тримали в себе вдома для забави, щоб якось згайнувати час…
– Які деталі в описі лісу пов’язані з темою плинності часу?
– Як вдягалися прості люди в ті часи?
– Які деталі підкреслюють історичну вірогідність у зображенні людини?
Брати Лімбург. Місяць листопад (фрагмент мініатюри)
– Які деталі на картині пов’язують зображене з минувшиною?
– Як поєднуються між собою зовнішність персонажа і його заняття?
Вони бесідували англосаксонською говіркою, якою, як уже згадувалось раніше, на той час розмовляли в Англії всі нижчі верстви, за винятком норманських воїнів і найближчого почту феодальних володарів.
– Святий Вітольде, проклени цих чортових свиней! – пробурчав свинопас після даремних спроб зібрати стадо, яке розбіглося, пронизливими звуками сурми…
– Ніж теревені верзти, прислухайся-но – хтось верхи сюди іде, – прошепотів Вамба.
– А тобі не однаково, хто там ще? – запитав Гурт, вище? що встиг тим часом зібрати своє стадо, женучи його вздовж однієї з похмурих просік.
– Ні, я повинен побачити цих вершників, – заперечив Вамба. –
Можливо, вони ідуть із чарівного царства з дорученням від короля Оберона4…
II
III
У залі, височінь якої зовсім не пасувала до її надзвичайної довжини та широчини, стояв довгий дубовий стіл з грубо обтесаних, ледве виструганих дощок; на ньому було подано вечерю. Сволоки та крокви даху, вшитого дошками та соломою, відділяли внутрішні помешкання від неба.
У кожнім кінці зали було по величезному камінові, але димарі були складені дуже невміло, і димові вільно було стелитися по кімнаті. Від вічного чаду крокви та сволоки похмурої зали зчорніли і взялися чорним шаром. По стінах кімнати розвішана була вояцька та мисливська зброя; половинчасті двері по кутках вели до інших помешкань великої будівлі.
Інші частини оселі мали на собі відбиток тої грубої простоти саксонської доби, простоти, що в ній так кохався й пишався з неї Седрік. Долівка була з глини, мішаної з землею, й так втоптана, що зробилася зовсім тверда, як ото на наших токах. Чверть підлоги була вища на один ступінь, і це місце, що його звали естрадою, було призначене для найголовніших з членів родини та найпочесніших одвідувачів. Стіл у цій частині застелено було червоним сукном, на естраді стояли важкі фотелі та стільці з різьбленого дуба, а над ними підносився суконний намет, що захищав почесні місця від негоди, надто від дощу, що місцями проходив крізь кепсько вшитий дах.
4Оберон – казковий король духів.
5Пріор, абат – настоятель монастиря, абатства.
Стіна на всю широчінь естради була покрита завісами, а долівка застелена килимом; і те й друге було оздоблене барвистою вишивкою. Поза естрадою не було намету; кепсько вимащені стіни були голі, на чорній земляній долівці не було килима, на столі – жодної скатертини, і замість стільців стояли незграбні важкі лави.
Біля столу, саме посередині, стояло два фотелі, трохи вищі від решти, – для хазяїна та хазяйки дому, які пильнували того, щоб гостей добре приймали та частували… На одному з цих фотелів сидів Седрік…
З обличчя володаря замку було видно, що в нього щира, але запальна та нетерпляча вдача. Це був чоловік середній на зріст, плечистий, з довгими руками і дужий, як людина, що звикла до труднощів мисливського життя або до війни.
Його широке, сміливе обличчя, великі блакитні очі, що мали щирий, відвертий вираз, чудові зуби і гарної форми голова надавали йому простодушного вигляду, який часто-густо можна спостерігати у людей нервових та запальних. Весь він був немов напоготові. Його довге золотаве волосся з проділом від маківки до чола було зачесане на обидва боки і падало аж до пліч. Сивина була мало помітна, хоча Седрікові вже минав шостий десяток.
Убрання його складалося з ясно-зеленої туніки, облямованої навколо шиї та по рукавах білячим хутром. Ця туніка була вдягнена поверх спіднього вбрання, що щільно прилягало до тіла; штани йшли лише до колін, коліна ж були голі. На ногах він мав постоли, як у селян, але з кращого матеріалу; вони застібувалися спереду золотими застібками. На руках він носив золоті обручки, а навколо шиї – нашийник з того ж дорогоцінного металу. Стан його підперезано поцвяхованим поясом, а за поясом він мав короткого, прямого, на два боки гострого шпичастого меча. За фотелем висіла підбита хутром керея6 червоного сукна та розшитий капелюх з такого ж сукна, що доповнювало вбрання багатого поміщика. Короткі вила з широкою блискучою крицевою клюгою7 були притулені до спинки його фотеля. Вони були йому, коли він виходив з дому, і за ціпка, і за зброю, залежно від обставин.
Кілька челядників дивилися йому в очі й чекали на накази. Тут-таки були три великі кошлаті хорти й стільки ж дойд8. Собаки нетерпляче чекали на вечерю…
– Які риси є визначальними в характері Седріка?
– Які деталі в описі приміщення передають місцевий колорит?
– У чому полягає особливість саксонського побуту?
– Чим вирізняється одяг Седріка?
6Керея – довгий плащ, часто з капюшоном.
7Клюга – металевий наконечник.
8Дойда – мисливський собака-шукач.
Раптом почувся звук рога… , що пріор Еймер Жорвоський та добрий лицар Бріан де Буа-Гільбер, командир хороброго й шановного ордену хрестоносців9, з невеликим почтом прохають гостинності та нічлігу, – вони заблудилися, їдучи на турнір, що має за два дні відбутися недалеко Ешбі-де-ла-Зуш.
– Еймер, пріор Еймер… Бріан де Буа-Гільбер! – пробурчав Седрік. – Обидва нормани… Проте норман чи сакс, – це однаково.
Ротервуд нікому не відмовляє в гостинності. Ми раді гостям, якщо вони вже вирішили спинитися тут – хоч краще було б, коли б вони проминули мій замок. Але ж не можна лаяти тих, хто просить ночівлі та вечері. Піди ж, Гіндеберте, – мовив він, звернувшися до одного з челядників, шафаря10, що стояв позад нього з білою палицею в руках, – візьми з собою шістьох челядників та проведи подорожніх до кімнат для гостей. Подбай за їхній почет, їхніх коней та ослів. Скажи їм, що Седрік сам вийшов би їм назустріч, якби не був зв’язаний обітницею ніколи не сходити зі свого місця більш як на три кроки назустріч тим, у кого в жилах не тече кров саксонських королів. Іди, зроби все, що треба. Хай вони не зможуть сказати, що саксонський мугир11 бідний та скупий!..
IV
Гості причепурилися, вдягли краще своє вбрання, що виблискувало коштовним камінням, та дороге взуття. Надто змінилася хрестоносцева зовнішність, і в новому своєму вбранні він здавався ще чванливіший.
Позаду цих осіб поштиво йшов їхній почет, а трохи далі – провідник, що мав вигляд звичайнісінького прочанина. Плащ з кострубатої чорної тканини був йому за одяг. Грубезні постоли з ремінням на голих ногах, широкий, великий капелюх з пришитими до його крисів черепашками закінчували його одяг; у руках він мав ціпка з залізним наконечником та пальмовою гіллячкою коло держака. Він зайшов до зали тихесенько, останній в юрбі, підійшов до лави, що стояла біля самого димаря одного з камінів, і, здавалося, почав сушити свій одяг.
Седрік підвівся й зустрів гостей як люб’язний, але свідомий своєї неабиякої гідності господар… Рухом руки запросив гостей зайняти два фотелі, поставлені обік його фотеля, хоч трохи нижче, – і зробив знак, щоб давали вечеряти…
– Перед вами скромна вечеря – хай щирість господарева буде за присмаку до вбогої їжі.
Але їжа, подана на стіл, зовсім не потребувала, щоб господар прохав вибачити його. На нижньому, простішому столі стояла свинина, приготована різними способами, м’ясо оленяче, козяче та заяче, різні сорти риби, пироги й різне варення з овочів та меду. Було ще сила дрібної дичини, – подавали її не на блюдах, а на невеликих дерев’яних рожнах; пажі та челядники підносили її кожному гостеві, і той різав собі скільки хотів. Біля кожної особи великого сану стояв срібний келих; за звичайним столом пили з великих рогів.
– Про що свідчать деталі в одязі середньовічної людини?
Як виглядав провідник?
9Орден лицарів Храму Тамплієрів – напівчернечий, напіввійськовий орден. Заснований у 1118-1119 pp. у Єрусалимі.
10Шафар – ключар, економ.
11Мугир – неотеса, груба людина.
– Які художні деталі передають своєрідність прийому гостей у Середні віки?
– Які особливості є в одязі зображених на мініатюрі людей, на що вони вказують?
Скоро почали вечеряти, як шафар, раптом піднісши свою палицю, голосно промовив:
– Увага! Місце леді Ровені!
Бокові двері в горішньому кінці зали відчинилися, й Ровена, в супроводі чотирьох служниць, увійшла до зали. Седрік, здивований і, мабуть, не дуже задоволений, що його вихованка з’явилася привселюдно, поспішив їй назустріч і, додержуючи всіх належних церемоній шанобливого етикету, підвів її до високого фотеля, що стояв праворуч від його місця й призначений був для господині дому. Побачивши її, всі підвелися. Вона відповіла на привітання мовчазним уклоном і сіла на своє місце за столом.
Бріан де Буа-Гільбер не зводив очей з чарівної саксонки.
Ровена була висока на зріст і надзвичайно струнка. Ясні блакитні очі під густими темними бровами надавали їй особливого виразу, лагідного й воднораз величного. Розкішне її волосся, каштаново-русяве на колір, було вигадливо завито у незчисленні пуклі; при цьому, безперечно, мистецтво намагалося допомогти природі. Ці пуклі, обвішані коштовним камінням, вільно розсипалися по плечах, доводячи шляхетність походження дівчини. Золотий ланцюг, що до нього було причеплено ладанку з того самого металу, висів на шиї. На своїх голих руках мала вона обручки. Одягнена вона була у нижню спідницю та світло-зелену шовкову камзолю. Поверх цього вона мала довге й широке вбрання, що висіло аж до підлоги, з широкими рукавами, що доходили ліктів.
Вбрання було кармазинове12 на колір, з найтоншої бавовняної матерії. Гаптований золотом шовковий серпанок був прип’ятий до коміра й міг за бажанням затуляти обличчя й груди – за іспанською модою – чи то обгортати гарними брижами плечі…
Воротар, з’явившись, що якийсь незнайомий коло воріт благає пустити та прийняти його.
– Хай увійде, хто б він не був! – сказав Седрік. –
Така негодяна ніч, як ця, примушує навіть диких звірів слухняно збиратися докупи та шукати притулку в людини, їхнього смертельного ворога, щоб не загинути від бурі. Пильнуй, Освальде, щоб йому дали все, що треба!..
V
Освальд повернувся, прошепотів на вухо своєму господареві:
– Це єврей, він зве себе Ісааком з Йорка; чи повинен я пустити його до зали?
– Діво Маріє! – вимовив абат, перехрестившися. – Невірний єврей наблизиться до мене!
– Що? – скрикнув хрестоносець. – Єврей за моєї присутності! Цього я не можу дозволити.
– Сказати по честі, – зауважив Вамба, – помітно, що хрестоносці прихильні до єврейських грошей, та щось не дуже люблять самих євреїв.
– Тихше, шановні гості, – сказав Седрік, – моя гостинність не може зважати на це. До того ж я нікого не примушую розмовляти чи їсти вкупі з ним. Дайте йому окремого стола й нагодуйте або хай він сяде разом з чужоземцями в чалмах.
– Пане бароне, – заперечив лицар, – мої сарацинські полонені – щирі мусульмани й так само гребують товаришувати з євреями, як і перший-ліпший християнин.
– Правду кажучи, – сказав Вамба, – я не розумію, чому Магометові прихильники мають право на перевагу перед народом, що його колись обрав сам Бог.
– Цить! – сказав Седрік, – ось він іде!
Залякано, із засоромленими уклонами ввійшов високий, худорлявий старий чоловік. Риси його обличчя виразні та правильні, орлиний ніс, гострі чорні очі, високе, все в зморшках, чоло, довге сиве волосся й борода справляли гарне враження.
Одяг незнайомого, що багато потерпів від негоди, складався з простого рудуватого плаща з багатьма згортками; під ним була темно-червона туніка. На ногах були великі, обшиті хутром чоботи, а навколо
12Кармазиновий – темно-червоний, малиновий.
– Що привертає увагу в описі єврея? Яким є ставлення до нього в замку?
Стану пояс, що на ньому висів невеликий ніж та скринька з приладдям, щоб писати, – але ж чоловік цей не мав жодної зброї. На голові був високий чотирикутний жовтий капелюшок своєрідного вигляду, що його наказано було носити євреям, щоб відрізнятися від християн. Він смиренно зняв його, входячи до зали.
Седрік холодно кивнув головою у відповідь і показав йому на нижній кінець столу, де, проте, ніхто не хотів звільнити йому місце.
Ісаак розгублено стояв посеред зали, аж доки прочанин, що сидів коло каміна й соромився за те, як зустріли єврея інші, поступився йому своїм місцем і сказав:
– Старий, сідай-но сюди, мій-бо одяг висушений, і я задовольнив свій голод, ти ж весь змок і голодний.
Це мовивши, він позгрібав та роздмухав жар від дров, що вже догоряли у каміні, взяв з великого столу миску з гарячою стравою та шматком вареної козлини, поставив її на стіл, що за ним вечеряв сам, і пішов в інший куток зали, ближче до горішнього краю стола.
Абат з Седріком тим часом все говорили про полювання; леді Ровена розмовляла з однією своєю служницею, а чванливий хрестоносець, дивлячися то на єврея, то на саксонську красуню, глибоко поринув у свої думки…
– Випиймо, пане лицарю, по келиху; налийте келиха й абатові, – і я озирнуся років на тридцять назад та розповім вам щось інше. Хоч який був би за тих часів Седрік-Сакс, англійська його мова не потребувала вишуканих висловів французьких трубадурів13. Поля боїв можуть сказати вам, чи далеко було чути войовничий крик саксів у лавах шотландського війська за пам’ять хоробрих, що билися там. Вип’ємо, гості мої. Та вже немає на світі наших бардів, – казав далі він, – подвиги наші забуті, бо ж замість них прославляються тепер подвиги іншого племені; наша мова, навіть ім’я наше швидко гинуть, і сумує за цим лише один, всіма залишений старий. Виночерпцю, наливай келихи… На честь міцних у бою, кращих та найхоробріших у Палестині з-поміж усіх вояків святого хреста.
– Не годиться відповідати на це тому, хто носить цього знака, – сказав сер Бріан де Буа-Гільбер, – але ж скажіть, кому з хрестоносців, крім зв’язаних присягою лицарів Святого Гроба, належить пальма першості?..
– Невже, – спитала леді Ровена, – в цілому англійському війську не було жодного лицаря, що його ім’я гідне було б честі стояти поруч імен хрестоносців-церковників?
– Даруйте, леді, – сказав де Буа-Гільбер, – монарх англійський дійсно привів із собою військо хоробрих вояків, але ж вони були нижчі за тих, що їхні груди завжди являли твердиню захисту Святої Землі.
13Трубадур – мандрівний поет-співець.
– Вони не були нижчі ні від кого, – сказав прочанин, що стояв гак близько, щоб усе чути, і прислухався до розмови з помітною нетерплячкою. – Я кажу, – повторив прочанин твердим та дужим голосом, коли всі з несподіванки обернулися, – що англійські лицарі не були нижчі ані від кого, хто тільки бився за Святу Землю. Кажу тому, що я бачив, як сам король Річард та п’ять лицарів його на турнірі після повоювання Сен-Жан д’Акра14 викликали до бою супротивників. Я сам бачив, як того дня кожний з тих лицарів тричі виходив на герць і кидав додолу трьох супротивників. Додам до цього, що семеро з тих, хто нападав, були хрестоносці-церковники… сер Бріан де Буа-Гільбер добре знає, що я кажу щиру правду…
– Шостий, – помовчавши, повторив прочанин, немов поволі пригадуючи його ім’я, – шостий був лицар меншої слави й не такого високого рангу, і прийнятий він був до цього гідного оточення не стільки щоб допомагати, скільки щоб збільшити їхню кількість… Ім’я його не убереглося в моїй пам’яті.
– Пане прочанине, – зневажливо промовив сер Бріан де Буа-Гільбер, – ви лише вдаєте, що забули, бо ж ви зуміли перелічити силу всіляких подробиць. Та це лукавство нічим не стане вам у пригоді – занадто-бо пізно ви з нього скористалися. Я назву лицаря, спис якого через простий випадок та необачність мого коня скинув мене додолу: то був лицар Айвенго. З усіх шести лицарів він, відповідно до своїх років, здобув найбільшої слави на турнірі.
Та ще скажу привселюдно, що, якби він був в Англії й наважився повторити на турнірі, який має бути цього тижня, сен-жан-д’акрський виклик, я верхи й з тією зброєю, що на мені, дозволив би йому мати перевагу щодо зброї – й спокійно чекав би на те, що буде…
Здавалося, протилежні почуття боролися в Седрікові, і це примушувало його мовчати під час суперечок.
Челядники, що на них ім’я шостого лицаря, здавалося, справило майже електричний вплив, сиділи і, наче не розуміючи, дивилися на свого господаря.
Що стало виявом великого роздратування хрестоносця?
– Що ти дізнався про Айвенго? Хто розповів історію?
– Як реагують присутні на ім’я Айвенго? Про що це свідчить?
14 Сен-Жан д’Акр – фортеця в Сирії, де точилися бої між хрестоносцями і сарацинами.
Спостереження
Запитання і завдання
Які конкретні історичні події згадуються утворі? Які є вказівки на час і місце дії?
Чи можна на основі прочитаного розповісти, у якій місцевості відбувалися події, та описати їх? Чи можна співвіднести місце дії з сучасною географічною картою Англії?
Які вірогідні (майже документальні) відомості про життя короля і королівства подаються в тексті, зокрема про конфлікт англосаксів і норманів?
Аналіз
Панорама середньовічного життя
Представники яких суспільних станів, характерних для середньовіччя, згадуються у творі? Що повідомляється про феодалів, рабів, слуг?
Як соціальне становище героїв позначається на їхній зовнішності, одязі та манері говорити?
Які уявлення склалися в тебе про середньовічну гостинність? Яку роль відіграє мова у творенні історичного колориту оповіді?
Що особливого ти завважив у описі пейзажу?
Як доповнюють описи роману твої знання з історії Середніх віків?
Терпимість у романі
Чому Седрік запросив подорожніх у замок?
Знайди в тексті сцену появи норманів та Ісаака. Як відреагували герої на появу єврея?
Які риси характеру Айвенго проявилися в цій сцені?
Щоб докладно описати героя, автор використовує епітети, порівняння, гіперболи. Вибір художніх засобів залежить від авторської позиції щодо героя, тож, аналізуючи їх, можна зробити висновки про ставлення автора до персонажа (симпатія, співчуття, зневага тощо).
Як характеризувати художній образ
Не можна підмінювати характеристику образу переказуванням змісту подій, у яких брав участь персонаж.
Найкраще використовувати заздалегідь дібрані цитати.
Основні орієнтири для відповіді:
1) головним чи другорядним є персонаж;
2) вік, стать, портрет (за текстом);
3) риси характеру та форми їх виявлення;
4) допомагає чи шкодить, сприяє чи заважає іншим персонажам;
5) яка його участь у розвитку подій;
6) як оцінює події та інших героїв;
7) як його характеризують інші дійові особи;
8) ставлення автора до цього героя;
9) твоє особисте ставлення до персонажа: оцінка його зовнішності, вчинків, життєвої позиції.
Портрет – зображення в художньому творі зовнішнього вигляду, постави, рухів, виразу обличчя, людини, її одягу, взуття тощо. Портрет може бути докладним, розгорнутим, фрагментарним, неповним, а може спиратися лише на одну-єдину художню деталь, яка передає сутність людини, її внутрішній світ.
Опис і характер персонажів
Яким ти уявляєш характер прочанина (Айвенго)? Які риси, зазвичай притаманні лицарям, ти спостеріг у розповіді про цього героя?
Що ти можеш розповісти про неповторність зовнішності, одяг, манеру поведінки леді Ровени?
За поданим у творі портретом Ісаака визнач авторське ставлення до персонажа та окресли становище євреїв-лихварів у тогочасному суспільстві.
VII
Становище англійського народу за тих часів було тяжке. Король Річард був відсутній. Він перебував у полоні в зрадливого та жорстокого герцога австрійського. Ніхто не знав про місце його ув’язнення; доля його лишалася майже невідома більшості його підданців, що тоді саме зазнавали нестерпного гніту від усіляких поневолювачів.
Принц Джон, у спілці з Філіппом Французьким, смертельним ворогом Річардовим, використовував увесь свій вплив на герцога австрійського, аби продовжити полон брата свого Річарда, що йому він так багато завдячував. Джон тоді зміцнював свою партію в королівстві, маючи на меті на випадок, якщо помре король, боротися за королівську корону із законним спадкоємцем. Він і захопив її. Легковажному, розпусному та віроломному Джонові легко пощастило притягти до себе та до своєї партії не лише тих, хто мав причини боятися Річардового гніву за злочинства, скоєні під час його відсутності, але також і численних шукачів пригод, що, повернувшися з хрестових походів на батьківщину, розтративши своє майно й загартувавшись у боях та знегодах, покладали всі свої надії на те, що кожному з-поміж них пощастить увірвати й собі шматок у розгардіяші громадянської війни.
До всього цього треба додати також і силу розбишак з найбідніших верств населення, доведених до відчаю пригніченням з боку феодального дворянства та суворими лісовими законами. Вони об’єднувались у величезні ватаги й панували в сусідніх лісах та пустирях. Самі барони, зробивши кожний із свого замку щось подібне до фортеці та граючи роль царків у своїх володіннях, ставали на чолі ватаг, не менш беззаконних та так само небезпечних, як і ватаги найзавзятіших грабіжників. А до того ж, у країні поширилась небезпечна пошесть, що все посилювалася завдяки жахливим умовам життя злидарів. Хвороба забирала силу-силенну жертв; ті, кого вона лишала живими, заздрили тим, хто вмирав, бо смерть звільняла їх од майбутнього страждання.
Незважаючи на все це, майже все населення брало участь у турнірах. Черговий турнір був призначений в Ешбі в графстві Лестерському. Туди мали приїхати найславетніші лицарі; гадали, що там буде й сам принц Джон. Юрби людей різного звання поспішали призначеного ранку до місця лицарських змагань.
– Яка доля спіткала короля Річарда?
– Як автор характеризує принца Джона?
– Якими були наслідки міжусобиць для країни?
– Від чого страждав народ?
– Кого допускали до участі в турнірі?
Вибране на це місце було своєрідне. На взліссі, за милю від міста Ешбі, був великий луг, вкритий чарівною зеленню й оточений з одного боку лісом, а з другого – купками дубів, що з них деякі були надзвичайно високі. Поле це, немов спеціально створене для воєнного змагання, переходило, поступово знижуючися з усіх боків, у рівненький моріжок, огороджений міцним тином… Огороджене місце мало форму видовженого чотирикутника, що його кути були помітно округлені для більшої вигоди глядачів.
З протилежного боку арени були влаштовані тимчасові галереї, вистелені килимами та вишитими матеріями, з подушками, щоб сидіти. Ці місця призначалося дамам та дворянам, що мали приїхати на турнір. Вузьке місце поміж цими галереями та ареною призначене було вільним селянам.
Решта глядачів містилася на широких дерев’яних лавах, спеціально на те зроблених…
Середня частина галереї, – зі східного боку арени, саме навпроти місця, де мали битися лицарі, – підвищувалася над усім місцем турніру. Тут стояла споруда на взірець трону з наметом, багато оздобленим королівськими гербами. Навпроти королівської галереї на західному боці арени була інша така сама висока галерея, оздоблена хоч і не так блискуче, як принцова галерея, та все ж дуже розкішна. Юрба пажів та молодих дівчат, найкращих, яких лише можна вибрати, у блискучім кокетливім зеленім та рожевім убранні оточувала трон, оздоблений тими самими кольорами. Це був трон для цариці кохання та вроди. Але ж ім’я тієї, кому судилося бути за цю царицю, ніхто ще не міг відгадати.
Тим часом глядачі поспішали сісти на місця відповідно до свого звання. При цьому були й сварки з приводу місць…
У супроводі блискучого почту, в розкішному червоному вбранні, шитому золотом, з соколом на руці Джон на сірому гарячому коневі скакав по арені на чолі своєї веселої компанії.
Принцову увагу притягло викликане сутичкою між Ісааком і його супротивником хвилювання, що ще не встигло вщухнути. Він відразу впізнав єврея, та ще більшу увагу його збудила Ребеччина врода.
Справді, Ребекка була гідна, щоб її порівнювали з англійськими найгордовитішими красунями. Вона була в східному вбранні. Жовтий шовковий тюрбан15 надзвичайно личив їй, бо обличчя вона мала смагляве. Блиск очей її, шляхетні обриси брів, гарний орлиний ніс, білі, мов перлини, зуби та густі хвилі чорного волосся, що дрібними кучерями спадало на чудову шию та груди, легкий серпанок з найрозкішнішого перського шовку, розшитий по червоному полю немов живими квітками, – все це робило її справді чарівною. Діамантове намисто, найкоштовніші сережки, страусове пір’я, причеплене до тюрбана застібкою з діамантами, оздоблювали її вбрання.
– Як на турнірі облаштовувалися місця для глядачів?
15Тюрбан – головний убір з легкої. тканини, обмотаної навколо тюбетейки.
– Як описується Ребекка? Хто її бачить такою?
– Присягаюся Авраамовою лисиною, – скрикнув Джон, – ця єврейка є живий зразок тієї красуні, що через її чари збожеволів цар Соломон… Хто вона,
Ісааку? Жінка твоя чи дочка, ця східна гурія16, що ти її тримаєш під руку?
– Це доня моя, Ребекка, якщо буде така ваша ласка, – відповів, низько вклоняючися, Ісаак…
– Та дочка чи жінка, – сказав Джон, – вона мусить мати перевагу, відповідно до її вроди та твоїх заслуг. Хто сидить там нагорі? – казав він далі, дивлячися на галерею. – Саксонські мужики? Геть їх! Хай потиснуться й дадуть місце євреєві та його гарній дочці!
Ті, хто сидів на галереї і до кого була звернена ця образлива, груба промова, були родина Седріка-Сакса та його друга й родича Адельстана Конінгсбурзького, що походженням своїм від останніх англійсько-саксонських королів здобув особливу увагу саксів північної Англії, але був нерішучої та млявої вдачі.
До нього саме й звернувся принц зі своїм грубим та зневажливим наказом.
Не рухаючися з місця, Адельстан широко розкрив свої великі сірі очі та витріщив їх на принца…
– Саксонський свинопас чи спить, чи не розуміє мене. Уколи його списом, де Брасі, – сказав він лицареві, що їхав за ним, начальникові загону найманих вояків…
Наказ цей викликав нарікання навіть у почті принца Джона; але де Брасі, якому його професія не дозволяла знати найменшої делікатності в поводженні, простяг свого довгого списа над тим місцем, що було поміж галереєю й ареною, і виконав би принцового наказа, перш ніж Адельстан слабодухий встиг здогадатися оступитися від зброї.
Та в цю мить Седрік, такий самий рішучий, який був млявий його товариш, витяг із швидкістю блискавки короткого свого меча та одним ударом відтяв вістря від ратища. Гнів залляв кров’ю обличчя принцові Джонові. Він люто вилаявся і був уже готовий перейти від погрози до насильства, і лише почет, що скупчився коло нього, благаючи його заспокоїтися, та бурхливий крик юрби, що захопленими оплесками зустріла сміливий Седріків учинок, утримали його від цього. Принц оглядався обурено, немов вибираючи собі менш небезпечну жертву, і зустрів твердий погляд селянина, що з ним був посварився Ісаак. Принц гордовито глянув на нього й, бачачи, що той все плеще Седрікові, спитав його, чому він такий радий.
– Я завжди радію, – відповів селянин, – коли бачу влучний постріл або спритний удар.
– Яке ставлення автора до слів принца Джона щодо англосаксів?
– Як характеризує Седріка його вчинок?
16Гурії – у мусульманській міфології – надзвичайно вродливі, вічно юні діви, що живуть у раю і втішають праведників.
– Справді? – спитав принц. – Отак, я гадаю, й сам ти завжди вмієш улучити, куди треба?
– Якщо ціль і віддаль будуть варті стрільця – звичайна річ, влучу, – відповів селянин.
Його відповідь примусила принца Джона зніяковіти.
– Присягаюся, – сказав він, – ми випробуємо його власну спритність, якщо він так щиро вихваляв спритність інших.
– Я не ухилюся від випробування, – спокійно відповів селянин.
VIII-XI
XII
Перші прийшли вранці на арену маршали17 із своїми помічниками та герольди; вони мали записувати імена лицарів, що хотіли взяти участь у змаганні, а також і ту партію, в лавах якої вони хотіли битися.
За статутом лицар Позбавлений Спадщини мав стати на чолі однієї партії, а Бріан де Буа-Гільбер, визнаний напередодні за другого після переможця вояка, – на чолі другої.
Спільні турніри, коли всі лицарі билися разом, у загальній сутичці, були набагато небезпечніші, ніж окремі змагання; проте лицарство тієї доби дуже кохалося в них.
…За знаком герольдів запала тиша, вони прочитали турнірні правила, що мали на меті хоч скількись зменшити небезпеку цього дня; така пересторога була тим потрібніше, що бій мав одбуватися на вигострених мечах і гострих списах.
Зважаючи на це, лицарям було заборонено колоти мечами, вони мали право лише бити. Дозволялося вживати з власної охоти булави чи сокири, але кинджал був заборонений; лицар, скинутий з коня, міг відновити бій пішки з супротивником, що теж мусив на цей випадок зійти з коня, але тоді вершники вже не мали права нападати на нього. Якщо якомусь лицареві щастило загнати свого супротивника на край арени, так що він сам або ж його зброя торкалися бар’єра, тоді такий супротивник був зобов’язаний визнати себе за переможеного, а зброю його разом із конем віддавалося переможцеві. Бій мав припинитися, скоро принц Джон кине свого жезла: це була друга пересторога, що її вживали їй у таких випадках, щоб запобігти марному кровопролиттю за занадто довгого бою. Лицар, який пору – ішв турнірні правила або ж інакше зламав закони пляхетного лицарства, мав бути роззброєний, посаджений з перекинутим щитом верхи на тин і привселюдно висміяний – така була кара за не гідні лицаря вчинки.
Геральдика – закодована у кольорах, фігурах, геометричних формах система знань про походження заможної аристократичної родини (її герб). Герб передавався у спадок без змін. Зображення на гербі виготовлялися тільки з емалі (фініфті), металу та хутра. Використовували емалі червоного, пурпурового, зеленого, чорного, лазурового кольорів; два метали (золото і срібло) та два види хутра (білка та горностай).
– Яке озброєння мали лицарі?
17Маршал – тут: королівський слуга, що наглядає за кіньми
…Лицарі виїхали стрункими лавами з обох боків на середину арени, виладналися у дві лінії, одні навпроти одних. Ватажок кожної партії був посередині передньої лінії…
Ватажки билися напрочуд. Ні Бріан де Буа-Гільбер, ані лицар Позбавлений Спадщини не могли розшукати поміж супротивників вояка, рівного кожному з них силою. Запалені взаємною ворожнечею, вони ввесь час намагалися зіткнутися один з одним…
…Хрестоносець та лицар Позбавлений Спадщини зустрілися, врешті, віч-у-віч з усією лютістю, що її могла їм навіяти смертельна ворожнеча, поєднана з прагненням до слави. І кожний з них гак спритно відбивав удари чи нападав сам, що глядачі мимоволі одностайно скрикували із захоплення та здивування…
Цієї хвилини загін лицаря Позбавленого Спадщини програвав справу…
…Несподівана подія змінила цілий хід бою.
На боці лицаря Позбавленого Спадщини був якийсь вояк у чорному панцері, на величезному вороному коні, міцний і могутній на вигляд, так само, як і його кінь. Цей лицар, що не мав жодного девізу на своєму щиті, досі майже не брав участі в бою, немов зовсім не цікавлячися його наслідками…
Встромивши остроги у свого зовсім ще свіжого коня, він полетів на допомогу ватажкові швидко, мов блискавиця, скрикнувши громовим голосом: “Позбавлений Спадщини, йду на підмогу!”
Він встиг саме вчасно – ще хвилина, й було б запізно, бо ж тоді, як лицар Позбавлений Спадщини бився з хрестоносцем, Фрон де Беф мчав на нього з піднесеним мечем. Але Чорний Лицар попередив його, ударивши його по голові, й Фрон де Беф гепнув об землю.
Після цих подвигів, не звертаючи жодної уваги на вітальні вигуки, Чорний Лицар знову зробився млявий та байдужий до всього. Він спокійно від’їхав до північного краю арени, лишаючи своєму ватажкові можливість самому порішити з Бріаном де Буа – Гільбером.
Тепер це була вже не дуже важка справа: хрестоносців кінь сходив кров’ю й не міг витримати сутички з лицарем Позбавленим Спадщини…
-Лицарю Позбавлений Спадщини, – сказав принц Джон,- якщо ви все ще стоїте на тому, щоб ми лише під цим ім’ям знали вас, ми вдруге вшановуємо вас як переможця цього турніру й визнаємо
Які були правила лицарського турніру?
Чого прагнуть лицарі[ які беруть участь у турнірі?
Який на вигляд Чорний Лицар? Що особливого в його поведінці?
Які подвиги вершить Чорний Лицар?
За вами право дістати з рук цариці кохання та вроди почесний вінець, що на його ваша відвага справедливо заслуговує.
Лицар низько й граційно вклонився, та не відповів ані словом.
Маршали провели його під шалені вигуки захоплення всіх присутніх до підніжжя того трону, де сиділа леді Ровена.
Тут лицар став навколішки… Ровена велично підвелася зі свого місця й уже готова була покласти вінець лицареві на шолом, як маршали одноголосно скрикнули:
– Не так, не так! Голова мусить бути непокрита! Лицар вимовив щось ледве чутно, слова його невиразно прозвучали під його шоломом. Він, здавалося, не хотів, щоб з нього зняли шолом.
Маршали, незважаючи на його слова, зняли шолом, розрізавши ремені й розстебнувши панцерний нашийник. Як тільки шолом був знятий, всі побачили гарні, хоч засмаглі від сонця риси двадцятип’ятирічного юнака з густими русявими кучерями. Обличчя йому було бліде, мов смерть, і де-не-де поплямоване кров’ю.
Ледве глянувши на нього, Ровена тихо скрикнула, але зараз же опанувала себе й над силу виконала свій обов’язок, хоч уся тремтіла, бо раптом тяжко схвилювалася. Вона поклала переможцеві на схилену голову блискучий вінець і дзвінко та ясно промовила:
– Вінчаю вас, сер, цим вінцем за відвагу, даю вам цю нагороду, присуджену сьогодні переможцеві.
Вона замовкла на хвилину і потім додала твердим голосом:
– Ніколи лицарський вінець не вінчав гіднішого!
Лицар схилив голову й поцілував руку прекрасної
Цариці, що винагородила його відвагу, – і тоді, схилившися наперед, упав непритомний до її ніг.
Всі були збентежені тим, що сталося. Седрік, вражений тим, як несподівано з’явився перед ним його вигнаний син, кинувся до нього, хотів стати між ним та леді Ровеною. Але це вже зробили маршали турніру. Здогадавшися, чому Айвенго впав непритомний, вони поспішили зняти з нього панцера й побачили, що вістря списа, пробивши нагрудник, поранило його в бік.
– Хто керує розвитком подій після турніру?
– Як автор описує вроду лицаря?
Важко знайти історичний роман про Середні віки, у якому не було 6 сцен лицарських поєдинків.
Поєдинок відбувається у три етапи:
1) виклик;
2) дуель на конях з використанням списів;
3) піший поєдинок – боротьба на мечах.
Герой роману наділений надзвичайним характером, який дає йому змогу вистояти в нелегкому протиборстві.
Запитання і завдання
Аналіз
Історичний колорит
Що таке лицарський турнір? Що він означав для людини середньовіччя? Як автор описує місцевість та опорядження її до свята?
Простеж за текстом порядок розгортання лицарського турніру. Чи відрізняється він від опису турніру в баладі про Робіна Гуда?
Які слова й вирази передають навальність двобою?
Турнір – це ще одне протистояння саксів і норманів. Доведи цю думку, спираючись на текст.
Опис і характер персонажів
В описі сера Джона знайди відтворення історичних подій.
Які деталі опису розкривають характер принца Джона?
Як впливає соціальний статус глядачів на їхнє розташування на трибунах?
У яких інших сценах автор підкреслює постійне протистояння саксів і норманів?
Досьє – сукупність документів, матеріалів, що стосуються певного питання, справи, особи, а також папка, у якій містяться ці матеріали.
Розвиток мовлення
Робота в групах
Уявіть, що ви дістали замовлення оформити обкладинку до роману В. Скотта “Айвенго”. Кого з персонажів вам хотілося б зобразити? Які додаткові деталі, на вашу думку, допомогли б розкрити зміст роману? Яка сцена буде центральною?
Проведіть захист ескізу. Доведіть слушність свого вибору.
Творчий проект
На основі опису турніру напиши власний сюжет про поєдинок двох лицарів. Це буде шостий розділ твого літературного твору.
Як оформити досьє?
1. Наклеїти на цупкий папір зібрані вирізки, ксерокопії, картинки, ілюстрації.
2. Вкласти картонний папір із наклеєними вирізками в прозорі файли.
3. Файли помістити в папку для файлів. Зробити це потрібно так, щоб можна було користуватися матеріалом і не виймати його із прозорих файлів.
4. На папці зазначити тему, розділи, підрозділи.
Творчий проект
Щоб створити цілісний образ епохи середньовіччя, збери досьє. Пошукай у дитячій енциклопедії, в Інтернеті чи на компакт-дисках малюнки середньовічних костюмів чоловіків і жінок, що належали до різних соціальних верств, або інформацію про ці костюми. Порівняй малюнки.
Візьми у бібліотеці та прочитай українські історичні романи: “Векша” Бориса Комара: “Михайлик – джура козацький” Марії Пригари.
Принц Джон зійшов із свого королівського місця, щоб придивитися до вибраних стрільців… Задовольнивши свою цікавість, він почав вишукувати очима того, хто став за причину його роздратовання, і побачив його на тому самому місці та з таким самим спокійним обличчям, як і напередодні…
– Як тебе звуть, друже?
– Локслеєм, – відповів той.
– Отже, Локслею, – сказав принц Джон, – ти стрілятимеш у свою чергу, щойно лиш ті молодці покажуть своє стрілецьке око. Якщо виграєш нагороду, – я додам до неї ще двадцять ноблів, програєш – з тебе здеруть твою зелену лінкольнську куртку й відлупцюють тятивою за пишномовні безсоромні хвастощі.
…Стрілець виправдав свою славу… Захоплені вигуки пролунали в повітрі; сам принц Джон, вражений. Локслеєвою спритністю, забув на хвилину своє неприємне почуття до цієї людини.
– Ось двадцять ноблів, – сказав він, – які ти чесно виграв разом із мисливським рогом. Ми збільшимо їхню кількість аж до п’ятдесяти, якщо ти згодишся вступити до нас на службу як стрілець нашої почесної варти й бути при особі нашій. Ніколи не бачив я такої певної руки й такого гострого ока!
– Пробачте мені, шляхетний принце, – відповів Локслей, – але ж я заприсягся ніколи не вступати на службу ні до кого, крім як на службу до короля – брата вашого Річарда. Ці двадцять ноблів я віддаю Гюбертові, що сьогодні так само майстерно натягував лук,
Як і дід його під Гастінгсом. Якщо скромність не примусила б його відмовитися від останнього змагання, я певний, що він так само спритно влучив би в лозину, як і я.
Гюберт похитав головою, неохоче беручи щедрий дарунок незнайомого; а Локслей непомітно замішався до юрби й щез…
XIV-XXX
[Підступний норман Фрон де Беф бере в полон Седріка, леді Ровену, Айвенго, Ісаака та Ребекку. Але його замок оточений йоменами на чолі з відважним Локслеєм.
Заявляє про себе і Чорний Лицар, відвага і мудрість якого всіх дивує. Седрікові вдається вирватися з фортеці. Пораненого Айвенго доглядаєРебекка. Фрон де Беф смертельно поранений. Його замок підпалює божевільна Ульріка.]
– Що свідчить про шляхетність Локслея?
ХХХІ
Вогонь усе ширився, і незабаром ознаки пожежі з’явилися в кімнаті, де лежав Айвенго під пильним Ребеччиним доглядом. Гармидер бою пробудив його з короткочасного сну. Ребекка знову стала, як прохав її схвильований лицар, до вікна, щоб стежити за облогою й сповіщати його про хід бою, але деякий час вона анічогісінько не могла побачити через те, що все видовисько було затулено густим задушливим димом. Врешті з пасом диму, що зайшов до кімнати, з криків, які вимагали води, таких голосних, що через них не чути було навіть гуркоту бою, – з усього цього вони мусили здогадатися про жах нової небезпеки, яка загрожувала їм.
– Замок горить, – крикнула Ребекка, – горить! Як урятуватися нам?
– Тікай, Ребекко, рятуй власне життя, – сказав Айвенго, – врятувати-бо мене несила людині.
– Я не хочу тікати, – відповіла дівчина, – ми разом з тобою або будемо врятовані, або загинемо вдвох. Але ж, великий Боже, – батько, мій батько, що буде з ним?..
В цю мить двері кімнати відчинилися навстіж і з’явився хрестоносець… Подоба його була жахлива: блискучий панцер розбитий і заллятий кров’ю, пір’я на шоломі почасти видерте, почасти обсмалилося.
– Я розшукав тебе, – сказав він Ребецці, – ти бачиш, як я додержую свого слова поділяти з тобою і радощі й горе… Лише один шлях урятуватися, я продерся крізь сотні небезпек, щоб показати тобі його… ходім, іди зараз же за мною!
– Сама-одна я не піду з тобою, – відповіла Ребекка. – Якщо породила тебе жінка, якщо жевріє в тобі хоч іскра чогось людяного, якщо серце твоє не таке загартоване, як криця, що під нею воно б’ється, – врятуй мого старого батька, врятуй цього пораненого лицаря.
– Лицаря, – повторив хрестоносець байдуже, як це було властиво йому. – Лицар, Ребекко, має сам зустрічати свою долю, хоч би
– Що свідчить про силу характеру Ребекки?
Ілюстрація до роману В. Скотта “Айвенго” (французьке видання XIX ст.)
– Яку сцену проілюстрував художник? На чому зосереджується його увага?
– Витлумач своє розуміння композиції та використаних художником світлих і темних тонів.
ХХХІІ
Лісова вольниця зібралася коло свого дерева в Гертгільському лісі. Тут вони й заночували, зміцнюючи свої сили після важкої облоги; котрі пили вино, котрі спали, ще інші розмовляли про пережиті події й підраховували здобич.
Вона була величезна, але закони лісової громади були такі суворі, що нікому навіть і на думку не спало привласнити щось із спільного майна; все кидали на одну купу, все віддавали на волю начальникові.
За збірний пункт був старий дуб, що стояв у центрі лісового амфітеатру, за півмилі від зруйнованого замку Торквільстон. Тут сидів Локслей на троні з дерну, спорудженому під тінню рясного віття величезного дуба; навколо нього купчилися лісові його товариші. Він показав Чорному Лицареві місце праворуч од себе, Седрікові – ліворуч.
– Пробачте мою сміливість, вельможний пане, – сказав він, – але тут, на цих галявинах, я володар; вони є моє королівство, і я втратив би авторитет серед цих моїх диких підданих, якби у моїх власних володіннях поступився місцем комусь із смертних.
– Шляхетний Седріку, – сказав він, звертаючися до сакса, – здобич поділено на дві частини; бери ту, що більш тобі до вподоби, для твоїх людей, які брали участь у цій справі.
– Добрий йомене, – відповів Седрік, – …я й раніше поїхав би звідси, але чекав… не на те, коли розподілятимуть здобич, я чекав на ту мить, коли зможу висловити свою подяку тобі й твоїм хоробрим йоменам за життя й честь, що ви їх урятували.
– Так ми зробили лише півсправи, – відповів ватажок вольниці, – принаймні візьми зі здобичі стільки, скільки потрібно, щоб винагородити твоїх сусідів та челядників.
– Я досить заможний, щоб винагородити їх своїм власним коштом, – відповів Седрік. – А ти, мій сердешний хлопче, – сказав він, звертаючися до блазня й обіймаючи його, – як мені винагородити тебе? Ти не злякався ні полону, ані смерті, щоб урятувати мене! Всі покинули мене, лише бідолашний блазень залишився вірний мені.
– Ні, – сказав блазень, ухиляючися від обіймів свого пана, – якщо ти платитимеш за мою послугу водою твоїх очей, блазневі також доведеться плакати, щоб не відставати, й тоді що буде з моїм ремеслом? Але, дядю, якщо ти дійсно хочеш віддячити мені, – даруй, будь ласка, моєму товаришеві Гурдові, який вкрав у тебе тиждень служби, віддавши його твоєму синові.
– Що ти дізнався про закони і життя лісової вольниці?
– Про що свідчать слова і вчинки Локслея?
– Дарувати йому? – крикнув Седрік. – Та я воднораз і подарую йому, й винагороджу його. Стань навколішки, Гурде!
За одну мить свинопас був у ногах у свого пана.
– Не бути тобі вже рабом і кріпаком, – сказав Седрік, доторкнувшися до нього булавою, – будь вільний та повноважний громадянин у містах і селах, у лісах і в полях. Даю тобі ділянку землі в моїх Вальбергемських володіннях од імені мого й моїх спадкоємців тобі та твоїм нащадкам довіку, й прокляття Боже на того, хто це порушить.
Зробившися з раба вільним та власником землі, Гурд скочив на ноги й двічі стрибнув угору майже на височінь свого зросту.
– Коваля й пилку! – гукнув він. – Геть нашийник з шиї вільної людини! Шляхетний пане, дарунок ваш подвоює мої сили, і я вдвоє завзятіше стоятиму за вас. У грудях моїх вільне серце!.. Я переродився й сам для себе, й для всіх, хто є навколо мене….
– Завдяки чому раб Седріка отримує свободу і землю?
Обробка землі. Мініатюра XV ст.
– Які художні деталі на картині говорять про повагу до хлібороба та його праці?
– Що ти можеш розповісти про сільськогосподарську працю в ті часи за цією мініатюрою?
Перш ніж рушити в дорогу, Седрік висловив свою особливу подяку Чорному Лицареві й ревно прохав його їхати з ним до Ротервуда.
– Я знаю, – казав він, – ви, мандрівні лицарі, возите ваше майно на вістрі списа; але навіть лицар, що звик мандрувати, прагне до хатнього вогнища. Ти завжди знайдеш його в Ротервудському замку, шляхетний лицарю. Отже, приїзди до Ротервуда не як гість, та як син, як брат.
– Седрік уже збагатив мене, – відповів лицар, – він навчив мене цінувати саксонську чесноту. У Ротервуді я буду, хоробрий саксе, й буду хутко, але зараз негайні справи не дають мені змоги їхати до тебе. Мабуть, опісля, як я приїду, я попрохаю тебе про таку послугу, що буде за випробування навіть і для твоєї великодушності.
– Згоден заздалегідь, навіть не знаючи, в чім вона полягає, – сказав Седрік, кладучи свою руку в закуту руку Чорного Лицаря, – згоден на все, якби йшлося навіть про половину мого майна.
XXXIII
XXXIV
В йоркському замку був великий бенкет. Принц Джон запросив на нього тих баронів, прелатів та ватажків, за допомогою яких сподівався здійснити свої шанолюбні плани щодо братового трону. Вальдемар Фітцурз, його меткий та хитромудрий радник, потай підготовлював прибічників. Та справа ця затрималася через те, що багатьох спільників не було.
Неухильна та зухвала, хоч і брутальна Фрон де Бефова відвага, метка енергія де Брасі, бойовий досвід та вславлена сміливість Бріана де Буа-Гільбера дуже багато важили для успіху їхньої змови.
Кленучи в душі їхню невчасну відсутність, причини якої не могли зрозуміти ані Джон, ані його радник, вони все ж не наважувалися без них узятися до справи. Єврей Ісаак, видно, також зник, а разом з ним зникла й надія дістати грошову субсидію. Тим часом брак грошей, за їхнього скрутного стану, міг зруйнувати їхні плани.
Другого дня після того, як був звойований Торквільстон, у Йорку пролунала глуха звістка, що де Брасі та Буа-Гільбер, вкупі зі спільником їхнім Фрон де Бефом, потрапили до полону чи то забиті. Вальдемар сповістив про це принца Джона, не ховаючи при цьому свого побоювання, що чутки ці можуть справдитися, бо де Брасі та Буа-Гільбер рушили разом з невеликим загоном, щоб напасти на Седріка та його спільників. За інших обставин принц назвав би це насильство метким жартом, – але ж зараз, коли воно перешкоджало його особистим намірам, він дуже розгнівався на винних…
– Злочинці! – гукав він. – Підлі зрадники! Залишити мене в такій халепі!.. Але ж хто це під’їздить сюди? Дивися, це сам де Брасі! І в якому дивному вигляді!..
– Де Брасі, – сказав принц Джон, – що це означає? Кажи, я наказую тобі. Що, сакси колотять?
– Кажи, де Брасі, – сказав Фітцурз, майже воднораз з принцом,-ти завжди відзначався мужністю. Де хрестоносець? Де Фрон де Беф?
– Хрестоносець утік, – відповів де Брасі, – не доведеться вам бачити більше й Фрон де Бефа: він знайшов червону могилу посеред пойнятих вогнем руїн свого замку, і я один урятувався, щоб сповістити вас про це.
– Холодні для нас звістки, – сказав Вальдемар, – хоч ти й кажеш про вогонь та пожежу.
– Найгірше ви ще не чули, – казав далі де Брасі; і, підійшовши до принца Джона, він додав тихим урочистим тоном: – Річард в Англії… Я бачив його, розмовляв з ним.
– Які наміри мав принц Джон, влаштовуючи бенкет?
– Чому так сердиться принц Джон?
Принц зблід, хитнувся й вхопився за спинку дубової лави, наче людина, уражена стрілою в груди.
– З Річардом Плантагенетом20, кажеш ти? – спитав Фітцурз.
– З Річардом Плантагенетом, з Річардом Левовим Серцем, Річардом Англійським.
– І ти був у нього в полоні? Отже, він стоїть на чолі війська?
– Ні… ні, кілька втікачів-йоменів були навколо нього, і їм його справжня особа не була відома. Я чув, як він казав, що залишає цих йоменів. До них він приєднався лише, щоб узяти участь в облозі Торквільстона.
– Так, – сказав Фітцурз, – такий саме й є Річард – справжній мандрівний лицар, готовий на першу-ліпшу пригоду, що покладається лише на силу своєї руки…
– Нам залишається єдиний спосіб урятувати себе, – сказав принц, і обличчя йому зробилося темнішим від ночі, – той, хто втілює в собі наш жах, мандрує один… Треба його підстерегти.
– Тільки не я візьмуся до цього, – гостро сказав де Брасі, – я був у нього в полоні, і він зглянувся на мене. Я не вчиню шкоди навіть пір’ю на його шоломі…
– Чи ти сказився, де Брасі! Чи не розумієш ти, що пропонується тобі, ватажкові вільного загону, який перебуває на службі в принцаДжона, котрому ти продав свого меча? Тобі показали нашого ворога, а ти впираєшся, коли йдеться, про долю твого патрона, твоїх товаришів, про твою Власну долю, про життя та честь кожного з нас!..
– Я й не хочу залишати вас, я служитиму вам у всьому, чого не забороняє лицарська честь, і словом і ділом; але ж ця розбишацька справа не може належати до моїх обов’язків, – відказав де Брасі…
– Ну, гаразд, – відповів Фітцурз, – якщо вже ніяк не можна інакше, я візьмуся до цієї небезпечної справи…
Кажучи це, він вийшов з кімнати.
– Він хоче позбавити мого брата волі, – сказав принц Джон, звертаючись до де Брасі, – так мало вагаючись, немов справа йде про волю саксонського Франкліна. Сподіваюся, він додержить наших наказів і з належною пошаною поставиться до особи дорогого нам Річарда.
Де Брасі лише посміхнувся.
– Я піду, – запропонував де Брасі, – і точно поясню йому бажання вашої високості; бо ж якщо воно зовсім не дійшло до мого вуха, може, і Вальдемар також не чув його…
– Який підступний задум щодо брата визрів у принца?
– Про які особливості відносин між феодалом та його васалом можна дізнатися з розмови?
– Чим керується у своїх вчинках де Брасі?
20Плантагенети – англійська королівська династія, яка правила з 1154 по 1485 pp.
Аналіз
Запитання і завдання
Зображення війни в Середньовіччі
– Хто бере участь у штурмі замку? До якої верстви належать ці люди?
– У яких ситуаціях випробовуються характери лицарів?
– Оціни поведінку представників двох таборів.
– На чиєму боці симпатії автора? З чого це видно?
Спосіб життя і взаємини вельмож
– Як розкривається справжня вдача вельмож у спілкуванні з принцом Джоном?
– Фітцурз нагадує де Брасі про його особливе становище. Що нового ти дізнався про стосунки феодалів у той час? Панорама Середньовічного життя
– Якими були закони лісового братства?
– Що розповідається про рабство в середньовічній Англії?
Чи міг би раб стати вільною людиною? За яких обставин?
– Порівняй стосунки вільних йоменів і стосунки оточення принца Джона.
– Знайди в тексті кілька слів на означення побуту середньовіччя, поясни їх.
Фольклорні джерела історичного роману
– Який нещодавно прочитаний текст нагадала тобі сцена змагання стрільців з лука?
– Що спільного у Робіна Гуда і Локслея?
– Символом чого постає дуб у баладі й романі?
Середньовічні замки – це насамперед оборонні споруди з вежею в центрі – спочатку дерев’яною. а з часом мурованою. Згодом навколо з’являються вали, в протилежних кутах яких зводять додаткові вежі для спостереження за місцевістю. Особливого розквіту будівництво замків набуває в XIII ст., облоги їх тривають роками.
З XV ст. замки втрачають своє військове значення.
Творчий проект
1. Збери цікаву інформацію про різновиди середньовічних замків. Використай дані енциклопедій, Інтернету, інших джерел.
2. Одна з адрес в Інтернеті, де ти знайдеш відомості про культуру середньовіччя на півдні Франції:” Http://www. culture. fr/culture/medieval/francais”
“Карміна Бурана” – одна з найдавніших збірок середньовічних мелодій. Знайди аудіокасети із записами аранжувань цих чи інших середньовічних музичних творів, принеси їх у клас для колективного прослуховування. Який образ Середніх віків створюють ці записи?
XXXV – XXXIX
[Суд над Ребеккою як над чаклункою відкладено на два дні: гросмейстер21 дозволив проведення Божого суду.
Несподіваний оборонець у двобої з хрестоносцем має довести невинність звинувачуваної.]
XL
Чорний Лицар, розлучившись із шляхетним Локслеєм, рушив простим шляхом до пріорства святого Ботольфа, одного сусіднього монастиря, незначного територією й прибутками. Після того як було здобуто замок, туди перенесли Айвенго під охороною Гурда та Вамби. Зустріч Айвенго і його рятівника була дуже зворушлива. Але ж баритися Чорному Лицареві, видно, не було коли. Після довгої та важливої розмови з пріором послали гінців у різних напрямках, і другого ранку Чорний Лицар зібрався рушити далі в супроводі блазня Вамби, що був йому за провідника…
Незабаром після утрені запросив до себе пріора. Старий відразу ж прийшов і збентежено спитав, як Айвенго почувається.
– Мені краще, – відповів той, – ніж я міг сподіватися. Чи то рана моя була легша, ніж можна було гадати з великої втрати крові, чи це так чудодійно вплинув на мене цей бальзам, але ж я почуваю вже, що можу зодягти свого панцера, і це дуже добре, бо ж у мене з’являються такі думки, які не дозволяють мені лишатися тут надалі даремно…
– Та що ж це примушує тебе отак раптово виїхати? – спитав пріор.
– Чи не бувало з тобою, святий отче, – відповів лицар, – щоб ти передчував майбутнє лихо, причину
Якого дарма намагаєшся розпізнати? Чи не траплялося тобі, що душа твоя затьмарювалася, немов сонячна долина, коли над нею звисне чорна хмара, яка віщує близьку бурю?
– Пріоре, – відповів Айвенго, – ти помиляєшся. Я тепер так одужав, що міг би обмінятися ударами з тим, хто викликав би мене на двобій. Але навіть коли б я не міг битися, то можу допомогти йому, якщо загрожуватиме небезпека, інтим способом, крім сили зброї. Відомо, що сакси не люблять норманського племені, а хто знає, що може бути, якщо він з’явиться поміж них… Це буде найнебезпечніша мить, і тому я вирішив поділити з ним цю небезпеку чи запобігти їй; тому прошу тебе позичити мені одного з твоїх коней, хода якого буде, мабуть, спокійніша від ходи мого бойового коня.
– Безперечно, – сказав священик. – Візьми мого власного коня, що його я вимуштрував, немов навмисно для тебе; він ходить дуже спокійно і рівно…
Скочивши на коня й наказавши своєму джурі (так звав тепер себе Гурд) їхати обік, він рушив услід Чорному Лицареві до лісу…
– Які передчуття має Айвенго?
– Чому Айвенго вирушає в дорогу?
21 Гросмейстер – глава духовно-лицарського ордену.
А Чорний Лицар та його провідник тим часом пробиралися самітними лісовими стежками. Добрий лицар то напівголосно співав якоїсь пісні, то базікав з просторікуватим своїм супутником, так що розмова їхня являла з себе якусь дивну мішанину співів та жартів.
– Хотілося б мені, Вамбо, – сказав лицар, – щоб наш хазяїн збірного дуба чи веселий чернець, його капелан, послухали твоєї пісні на честь нашого гладкого йомена.
– А мені не хотілося б цього, – сказав Вамба, – навіть за ріг, що висить на твоїй перев’язі.
– Так, – сказав лицар, – це запорука Локслеєвого доброго ставлення до мене, хоч, здається мені, я й не потребуватиму його. Просурмивши тричі у цього рога, як мене запевняли, ми зберемо навколо себе чималу юрбу тих чесних йоменів…
– Ну, тоді, – сказав Вамба, – дозволь мені подивитися ближче на рога, що так голосно сурмить.
Лицар одстібнув застібку перев’язі й виконав бажання свого супутника, який негайно повісив собі рога на шию.
– Що ти робиш, шахраю? – сказав лицар. – Віддай мені рога!
– Будь задоволений, сер, з того, що він цілий та незайманий. Коли відвага та простодушність мандрують удвох, простодушність мусить нести рога, вона-бо краще зуміє просурмити в нього. …Але тепер, коли ріг у руках простодушності, хай відвага підведеться на стременах та струсить гривою: якщо я не помиляюся, там у чагарнику на нас чатують.
– Чому це ти так гадаєш? – спитав лицар.
– Я помітив, як двічі чи тричі блиснув шолом крізь листя. Чесні люди їхали б дорогою, а хто ховається, той на добре не мислить.
– Правда, – сказав лицар, спускаючи прилбицю22, – я гадаю, ти не помилився.
Він вчасно спустив прилбицю, бо в ту саму мить з підозрілого місця вилетіли три стріли, спрямовані йому в голову та груди; одна з них конче влучила б йому в чоло, коли б крицева прилбиця не спинила її.
– Спасибі доброму джурі, – сказав лицар. – Вамбо, поміряємося з ними!
І він полетів просто в гущавину…
Хоч які одчайдушні були його супротивники, проте вони відступали перед рукою, кожний удар якої був смертоносний, і, здавалося, жах, навіюваний навколо його силою, мав уже опанувати всю юрбу, коли враз якийсь лицар у синьому панцері, що досі тримався позаду інших, рушив із списом наперед і, спрямувавши удар не на вершника, а на коня, насмерть поранив шляхетну тварину.
– Якими були стосунки лицаря і блазня в дорозі?
– У чому виявляється за вбачливість блазня і його прозорливість?
Середньовічний лицарський шолом
22Прилбиця – частина шолома, що закриває обличчя.
– Що в поведінці нападника свідчить про його підступність?
– Чому Вамба сурмить у ріг?
– Хто рятує Чорного Лицаря?
– Що в поведінці Річарда свідчить про його вірність кодексу лицарської честі?
Лише цієї хвилини Вамба почав сурмити в рога, бо все сталося так швидко, що він не встиг зробити цього раніше… Колодки мусив напружувати всі сили, щоб оборонятися, і вже почав слабнути, коли раптом з гущавини вилетіла стріла, що звалила на землю найнебезпечнішого супротивника, а за нею j з’явилася юрба йоменів на чолі з Локслеєм та веселим ченцем. Вони негайно ж узяли якнайжвавішу участь у бою й швидко покінчили з розбишаками. Чорний Лицар подякував своїм рятівникам з такою величністю, якої перше ніколи не було помітно в його поводженні: тоді він тримався, як звичайний хоробрий вояк, а не як особа вищого рангу.
– Мені дуже важливо, – сказав він, – навіть перше як я подякую моїм спритним друзям, довідатися, якщо я зможу, хто був мій невідомий ворог. Відкрий, Вамбо, прилбицю в синього лицаря, що, здається, є за ватажка цих негідників… Скажи мені щиро – признайся, хто підбурив тебе до цієї віроломності?
– Син твого батька, – відповів Вальдемар. Річардові очі блиснули обуренням, але його шляхетне серце взяло гору. Він притиснув руку до чола й кілька хвилин дивився на приниженого барона, на обличчі якого гордощі боролися з соромом.
– Ти не просиш зглянутися на тебе, Вальдемаре? – спитав король.
– Хто у левових пазурах, – відповів Фітцурз, – той знає, що це даремно.
– Візьми цю ласку, не просячи, – сказав Річард, – лев не жере трупів, що лежать перед ним. Збережи собі життя, але ж за умови, щоб за три дні ти залишив Англію… Накажи, Локслею, дати коня цьому лицареві.
– Якщо я не був би певний, що голос, який наказує мені, не дозволяє, щоб з ним сперечалися, – відповів йомен, – то пустив би в мерзенного злочинця стрілу, що звільнила б його від труднощів довгого шляху.
– У твоїх грудях англійське серце, Локслею, – сказав Чорний Лицар, – і ти маєш рацію, кажучи, що повинен слухатися моїх наказів. Я – Річард Англійський!
XLI-XLIII
[Король Річард з Айвенго йдуть до Седріка.
Король називає Седрікові своє ім’я і просить його пробачити Айвенго.
Старий Седрік, який позбавив свого сина Айвенго спадку за його любов до Рове ни, дарує синові прощення.
Айвенго дізнається про смертельну небезпеку, що нависла над Ребеккою, поспішає на допомогу і вступає у двобій з Бріаном де Буа-Гільбером.]
XLIV
…Незабаром Седріка-Сакса викликали до двору Річарда, що затримався в Йорку, замиряючи околичні графства, де було неспокійно через колишні інтриги його брата. Запросини ці були дуже неприємні Седрікові, хоч він і мусив погодитися па них; справді-бо, Річард, повернувшися, знищив цим самим останню Седрікову надію на можливість реставрації саксонської династії в Англії.
Цілком зрозуміло, що хоч які були б успіхи саксів на випадок громадянських чвар, їм не пощастило б анічогісінько досягти за незаперечної Річардової влади – народ-бо любив його за добрі риси власної його вдачі та вояцьку славу, хоч характер правління його весь час змінювався: Річард був то занадто поблажливий, то майже деспотичний.
Незабаром Седрік погодився на шлюб. Річард був особисто присутній на весіллі, і те, як поставився він до саксів, досі принижуваних та пригноблюваних, викликало в них надії повернути собі втрачені права певнішим та безпечнішим способом, ніж непевний шлях чвар.
Другого дня після цього щасливого весілля Ельгіта, Ровенина покоївка, сповістила її зранку, що якась дівчина хоче її бачити й прохає дозволу перебалакати з нею віч-на-віч…
Незнайома ввійшла. Це була дівчина шляхетна та й велична на вигляд, у довгому білому покривалі.
Поводження її було шанобливе, але в ньому не було помітно ані страху, ані бажання запобігати ласки…
Дівчина стала на одне коліно, притиснула руку до чола й, схиливши за східним звичаєм голову до землі, поцілувала, незважаючи на Ровенин опір, мережаний край її туніки.
– Що це, леді? – здивувалася молода. – Що спонукає тебе виявити таку незвичайну шану до мене?
– Те, що тобі, леді Айвенго, – відповіла Ребекка, підводячися й знову набираючи гідного й спокійного вигляду, – що тобі за правом я можу висловити подяку, яку плекаю до Вільфріда Айвенго. Пробач мені сміливість того поводження, що ним я, за звичаєм нашої країни, вшанувала тебе; я – та сама нещаслива єврейка, за яку чоловік твій ризикував життям на темпльстоунській арені… Поміж нас безодня. Наше виховання, віра наша не дозволяють нам перейти її. Прощавай! Але ж перш ніж я піду, виконай моє прохання. Весільне покривало ховає твоє обличчя, відкинь його й покажи мені риси, що їх так уславляє поголос.
– Леді, – сказала вона, – риси, які ти мені показала, довго житимуть у моїх спогадах. Вони чарівні та лагідні, й якщо помітно в них відблиск певних гордощів, то чи можна закидати тобі це? Адже ж це властиве твоєму походженню… Прощавай! Мені
– Як змінилася ситуація в державі після повернення Річарда?
– Що вказує на користь толерантних відносин між народами?
– Що в описі прибулої акцентує автор?
– Що особливого в поведінці Ребекки?
– Як молода жінка розуміє розшарування суспільства?
Лишилося тільки висловити хоча б найнезначнішу частку своєї подяки. Візьми цю скриньку… не бійся того, що там є.
Ровена відчинила невелику, вправлену в срібо скриньку й побачила там надзвичайно дорога діамантове намисто та такі самі сережки.
– Це неможливо, – сказала вона й повернула скриньку, – я не можу прийняти такий коштовний дарунок.
– Збережи його, леді, – відмовила Ребекка. – Хоча б ці дрібниці були вдесятеро дорожчі, вони не були б варті й половини тієї ваги, що її має найменше твоє бажання. Тому для тебе цей дарунок становить найменшу ціну, а для нас – ще меншу. Чи не думаєш ти, що я ціную ці блискучі уламки каміння більше від моєї волі? Або хіба батько може порівнювати їх з ціною честі єдиної своєї дитини? Візьми їх, леді… для мене вони не мають найменшої ціни Я більше не носитиму коштовних речей.
– Може, ти маєш намір вступити до якогось монастиря… та хіба ж є вони у вас? – схаменулася Ровена.
– Ні, леді, але ж у нашому народі від Авраамових часів бували жінки, які віддавали свої думки небу, а життя – людяним справам, лікуючи хворих, годуючи голодних та втішаючи нещасливих. До них
Належатиме й Ребекка. Скажи це своєму чоловікові, якщо він схоче довідатися про долю тієї, чиє життя він урятував.
Айвенго відзначався на службі в Річарда, і король ушанував його численними виявами своєї ласки. Він був би звеличений набагато більше, якби героїчний Річард Левове Серце не загинув передчасно у Франції, перед замком Шалюз, коло Ліможа. Разом із смертю великодушного, але запального та надто романтичного короля загинули всі його шанолюбні й шляхетні плани.
Аналіз
Запитання і завдання
Герой історичного роману
Річард І є відомою історичною постаттю. У яких сценах він з’являється інкогніто? У яких сценах він – король? Які риси характеру він демонструє?
Айвенго – плід творчої уяви письменника. Що спільного в обох героїв? Вірність яким лицарським ідеалам демонструє Айвенго?
Ребекка – теж вигаданий художній образ. Які риси характеру є визначальними в її долі? Як походження Ребекки вплинуло на її долю?
Цілісне сприйняття великого тексту
Світова література дає взірці не тільки творів малої форми, а й пропонує тексти більш значні за своїм розміром. Двісті років тому в моду ввійшли “товсті” романи, де в деталях розповідалося про життя людини, про її маленькі й великі проблеми, які вона вирішувала не впродовж дня, тижня чи кількох місяців, а впродовж кількох років або й цілого життя. Таке читання було захоплюючим: читач дізнавався про дитинство героя, його дорослішання, про його приховані від інших (внутрішні) переживання, про його кохання і про те, як герой навчався долати життєві перешкоди, залишаючись людиною.
Читання великого за обсягом тексту відбувається упродовж тривалого часу. Прочитавши кілька сторінок, ми відкладаємо книжку, робимо інші справи, а наша уява продовжує працювати над прочитаним, будувати різні варіанти подальших дій, і ми знову поспішаємо розгорнути роман на закладці, щоб поринути у світ пригод. Коли трапляється так, що книжка лишається нерозкритою на столі впродовж кількох днів, то окремі події забуваються. Тоді варто переглянути кілька попередніх сторінок, щоб оживити в пам’яті вже прочитане. Якщо йдеться про програмовий твір, то варто завести читацький щоденник. Це тренує пам’ять і вміння узагальнювати.
Спостереження
Запитання і завдання (підсумковий урок)
Перекажи близько до тексту ключові епізоди роману “Айвенго”. Чи створюють вони в тебе враження цілісності твору, достатньої для розуміння?
У яких епізодах зображення боротьби англосаксів з норманами в XII ст. є головною темою?
Аналіз
Художні засоби історичного роману
– Якими художніми засобами в романі “Айвенго” зображується боротьба англосаксів з норманами в XII ст. і усобиці норманів?
– Які художні засоби використав автор для створення історичного колориту?
– Наведи приклади зображення панорами життя середньовічної Англії (історичного колориту) в романі.
– Які реальні історичні події і постаті згадуються в романі?
– Якою постає історія в уявленні автора?
– У підручнику з історії Середніх віків знайди інформацію про Річарда Левове Серце. Порівняй з образом короля в романі.
Характер людей, доля людини в історії
Які риси в характері Айвенго є визначальними? Який вплив на них мали історичні події?
Як автор говорить про відданість, чесність, благородство Айвенго?
Ровена та Ребекка – дві різні долі. Що різнить характери цих жінок? Що їх об’єднує?
Як зображені принц Джон і король Річард?
Хто з героїв бере участь у міжусобицях феодальної знаті, які справді мали місце в історії?
Знайди у тексті та поясни втілення ідеї віротерпимості й національної толерантності. Як автор її стверджує?
Як впливають соціальне походження і національність на долю людини Середньовіччя?
Порівняй жіночі образи в романі. Розглянь таблицю, перенеси її в зошит та заповни, знайшовши відповідні приклади.
Опис Героїня | Зовнішність | Поведінка |
Ребекка | ||
Ровена |
Розвиток мовлення
Охарактеризуй одного з героїв роману (на вибір).
Вислови своє ставлення до кодексу лицарської честі або іншої проблеми, яка приваблює тебе. Аргументуй свою точку зору прикладами й цитатами з тексту.
Творчий проект
Ти маєш закінчити розповідь про свого героя. Як складеться його доля? Хто його друзі й вороги? Чи зміг би він вистояти перед випробуванням долі? Це буде останній розділ твого літературного твору.
Читацький щоденник
Після прочитання будь-якого літературного твору, а особливо великого за обсягом, варто зробити нотатки у своєму читацькому щоденнику.
Як заповнювати читацький щоденник
1. Записати прізвище автора, дати життя, назву країни, де він жив.
2. Зазначити назву художнього твору, дату його написання й видання, видавництво.
3. Назвати жанр: роман, драма, поема, казка тощо.
4. Окреслити постать оповідача в тексті: від якої особи ведеться розповідь; хто саме розповідає історію; яку позицію займає оповідач (сторонню, він є свідком подій, він є учасником подій).
5. Описати епоху: коли і в які історичні часи відбуваються події; у якій країні, у якому середовищі.
6. Описати інтригу: хто головний герой роману; становище героя на початку розповіді (вік, походження, характер); чому він вирушає в дорогу, що має на меті; які труднощі він має подолати.
7. Проаналізувати складні ситуації: хто заважає чи протистоїть героєві; хто йому допомагає; який шлях має пройти герой.
8. Змалювати становище героя наприкінці роману: чого досяг і що втратив; чи змінився він внутрішньо.
9. Дати свою оцінку прочитаному: докладно розповісти про те, що найбільше сподобалося; відтворити фізичний і моральний портрет головного героя; описати свої враження від другорядних персонажів.
Нитка Apiaдни
В історичному романі дія відбувається в конкретний історичний? оман пропонує точну інформацію про давні події, описує місце, де відбулася дія, людей, що були в ній задіяні, тогочасну мораль, поведінку, історичному романі обов’язковим елементом є вигадані персонажі здається, все, про що розповідається, саме так і відбувалося.
Сучасні історичні романи для дітей використовують не тільки події минулого, а й відомі літературні тексти тієї доби. Історичні романи можуть бути пригодницькими, детективними і навіть науково-фантастичними.
В історичному романі дія зазвичай відбувається в старовинному замку або біля нього: у лісі, де живуть самітники, лісники й розбійники, у церкві чи аббатстві, де живуть монахи й переховуються викрадені персонажі, у містах, де живуть ремісники й дрібні власники.
“Ну що б, здавалося, слова…”
Перегорнута остання сторінка роману “Айвенго”, завершено другий розділ підручника, у якому йшлося про твори, присвячені історії. Як ти гадаєш, що об’єднує нас і героїв Вальтера Скотта? Які проблеми моралі й честі актуальні і в наш час, а які відійшли в минуле? Наскільки людина лишається вільною у своїх вчинках і наскільки її долю визначають історичні події?
Чому, на твою думку, зіткнувшись з несправедливістю й зрадою, одні люди стають жорстокими, а інші – виходять із випробування з бажанням творити добро?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)