“Ада, або Пристрасть. Хроніка однієї сім’ї”. Висновок
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА, складова половину ТРЕТЬОЇ, присвячена в основному трактату “Тканина Часу”, над яким Ван, пішовши у відставку й оселившись у Швейцарії, працює в 1922 р. “Минуле – це щедрий хаос образів, з якого можна вибрати всі що хочеш. Сьогодення – постійне вибудовування Минулого. Майбутнього не існує…” Так, міркуючи про природу Часу, Ван у ніч із тринадцятого на чотирнадцяте липня під заливним дощем мчить на машині в Монте Ру. Там вони повинні зустрітися з Адою, чий чоловік умер ще у квітні… “Нічого не залишилося від
“Ми ніколи не зможемо пізнати Час, – говорить Ада. – Наші почуття просто не розраховані на його збагнення. Воно як…” Порівняння повисає в повітрі, і читач вільний продовжити його.
ЧАСТИНА П’ЯТА у два рази менше ЧЕТВЕРТОЇ й становить 1/16 ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ, що наочно демонструє роботу Часу й пам’яті Вану. Він радісно привітає життя – у день свого девяностосемилетия.
Хоча жагучі бажання часом долали Вану, йому в основному вдавалося уникати розпусти. У сімдесят п’ять років йому вистачало бліцтурнірів з Адою, у вісімдесят сім він нарешті став повним імпотентом. Тоді ж у їхньому будинку з’явилася сімнадцятилітня секретарка:
Вона вийде заміж за Рональда Оринджа, що видасть мемуари Вану після смерті. В 1940 р. по романі “Лист із Терри” був знятий фільм, і до Вану прийшла світова слава: “Тисячі більш-менш неврівноважених людей вірили… у приховувану урядом тотожність Терри й Антитерри”. Так замикаються Антитерра, суб’єктивний мир Вану, і більше нормальний (на наш погляд) мир Терри.
И от уже з’являється мерехтіння смерті героїв: вони тісно прильнут друг до друга й зіллються в щось єдине – Вваниаду.
Останні абзаци роману віддані під рецензію на нього: Ван названий “непереборним розпусником”, ардисовские глави рівняються із трилогією Толстого. Відзначається “добірність мальовничих деталей… метелики й нічні фіалки… перелякана лань у парку родового маєтку. І багато чого, багато чого іншого”.
Друге видання “Ади” (1970 р.) вийшло із примітками за підписом “Вивиан Даркблоом” (анаграма імені “Володимир Набоков”). Тон їх іронічно^-поблажливий (наприклад, “Олексій і т. д. – Вронский і його коханка”) – так жартував у своїх коментарях до “Євгенія Онєгіну” Пушкін
В. А. Шохіна
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)