А. П. Чехов – викривач міщанства й вульгарності
Оповідання “Ионич” А. П. Чехова побудований на зіставленні двох мирів – Старцева й Туркиних. На початку оповідання Туркини – це духовно примітивне середовище провінційного міста, це символ вульгарності й шаблонового мислення. Тут література зведена до рівня домашнього времяпрепровождения, музика – до голосного стукоту по клавішах, театр – до кривляння лакея
Старців же при всій своїй прозаїчності земського доктора краще їх: він зумів побачити в Котику щось особливе, миле, він говорив з нею про літературу, про мистецтво,
А в кінці перетворюється в розпухле від жиру істота. Первісне співчуття автора до Старцеву переміняється гнівною іронією. Він став багато гірше Туркиних. Навіть Катерина Іванівна знайшла в собі сили змінитися: відмовилася від романтичних мріянь, тверезо оцінила свої здатності, стала цінувати любов, що раніше відкинула. Чехів не жалує Старцева, якого “середовище заїло”, а нещадно судить того, у кому минулому закладені деякі можливості, але він примирився з навколишнім обивательським миром, розгубив свою культурність і інтелігентність і виявив цим повну людську неспроможність. Старців роздратовано ставиться до обивателів, їхньому неробству й безглуздим розмовам. Але він не намагається відстоювати свої погляди. Його розваги – гвинт і перераховування “папірців”. “А добре, що я на ній не женився”, – говорить він
Булат Окуджава визнаний основоположник авторської пісні Успіх прийшов до Окуджаве тому, що він звертається не до маси, а до особистості, не до всім, а до кожного окремо. Предметом поезії в його світі стало повсякденне, повсякденне життя (“Повної, ний тролейбус”).
Опівнічний тролейбус пливе по Москві,
Москва, як ріка, загасає,
И біль, що шпаченям стукала в скроні,
Стихає, стихає
Через текст вірша проходить розгорнута метафора: тролейбус уподібнюється кораблю; синій тролейбус (здавалося б, чисто зовнішня деталь). Потім згадується “катастрофа”: значеннєвий акцент доводиться на людські почуття, на страждання різних і незнайомих людей. І вже всі пасажири стають “матросами”, тролейбус “пливе”, а місто рівняється з рікою. Розширення змісту – головний прийом Окуджави (розгорнуте порівняння). Особливий баладний ритм вірша створюється за рахунок усіченого рядка й неї повторів
Окуджава заново відкрив Москву, не парадну, а таємниче місто, що несе в собі пам’ять про простих людей, про них трагічних долях
Ах, Арбат, мій Арбат,
Ти – моє покликання
Ти – і радість моя,
И моє лихо
(“Пісенька про Арбат”)
Знову розширення змісту. Невелика вуличка – джерело міркувань про вищі цінності, щирі ідеали. Ідеалах, вірність яким не поневолює людини, а наповнює його життя духовним змістом. “Ти, – моя релігія”.
Військова тема виражена в пісні “Ленька Корольов” .
Тому що на війні, хоч і правда стріляють
Не для Леньки сира земля,
Тому що (винувато), але я Москви не представляю
Без такого, як він, короля
З’єднання разговорности й наспівності
У пісні немає військових боїв, подвигів. “Всі мої вірші й пісні не стільки про війну, скільки проти її”. “До побачення, хлопчики!”, “Ах, війна, що ж ти зробила, підла…”. Гуманістичні принципи
Теперішніх людей так небагато!
Всі ви брешете, що століття їх настав
Порахуйте й чесно й строго,
Скільки буде на кожний квартал…
На Росію – одна моя мама,
Тільки що ж вона може одна?
Чесне прагнення поета знайти духовну опору в радянській історії, у романтику військового років, в оптимістичних очікуваннях “окремої” пори після XX з’їзду сполучалося в його свідомості із тверезим розумінням реального життя, з неприйняттям бездумної “віри у світле майбутнє”. Невдоволення поета навколишньою дійсністю – прояв глибокої духовної спраги. Перед нами художнє перебільшення. “Одна моя мама” – це сказано й з болем, і з тугою, і із самоіронією: автор не включає себе в число “теперішніх людей”. Це створює характерний для Окуджави ефект довірчості
“Пісенька про чорного кота”:
Він давно мишей не ловить,
Посміхається у вуси,
Ловить нас на слові честі,
На шматочку ковбаси
Тому-те, знати, невеселий будинок, у якому ми живемо
Треба б лампочку повісити…
Грошей усе не зберемо
Алегорично таємниче викриття “сталинщини”. Він не вдостоює тирана навіть назви по імені, для нього Сталін – окремий випадок вічної, всесвітньої ситуації, коли страх і малодушність людей, коли неуцтво й темрява підносять до вершини влади пересічна істота. Значеннєва суть пісні не застаріла й сьогодні й не застаріє ніколи. Свої творчі принципи він сформулював у пісні “Живописці”. “Творчість починається із граничного наближення до повсякденної реальності, занурення в щоденність (“у суєту дворів арбатских”). Це наближення диктується не розумом, а живим почуттям: “…намалюйте й прилежно й з любов’ю…” Любов до життя в будь-яких її проявах – от що в першу чергу поєднує художника з усіма людьми. Художники перетворюють наші долі по-своєму, переосмислюючи їх (“як судді”). І ті люди, для яких діється мистецтво, часто виявляються нерозуміючими, “чужими”. Не “вони”, а ми “чужі”. Окуджава бере на себе важкі ролі посередника між мистецтвом і життям, з добродушною іронічністю обіцяючи пояснити, “що незрозуміло”.
Філософська пісня “Молитва”. Побудована на тонкому сполученні віри в справедливість мироустройства й тривожного сумніву в цій справедливості (“як вірить солдатів убитий, що він проживає в раї”). Повтор “И не забудь про мене”: “Вся людина, що увібрала всіх людей, вона коштує всіх, його коштує будь-який” (Жана-Поля Сартр).
Господи мій Боже, зеленоокий мій!
Поки Земля ще вертиться й це їй дивно самої,
Поки ще вистачає часу й вогню,
Дай же ти всім потроху…
И не забудь про мене
Історичні пісні
Краще в нашій історії вічно, воно завжди з нами. “Я пишу історичний роман” . Мова йде не тільки про історичну прозу – про творчість взагалі. Мистецтво така ж природна й повноправна частина життя, як “троянда червона”. І право художника на власне бачення й зображення миру – це природний закон. Мистецтво не може не бути вільним. Як він дихає, так і пише, не намагаючись догодити… Так природа захотіла. Совість, шляхетність і достоїнство – от воно, святе наше воїнство. З одного боку – гранична доброзичливість:
Давайте викликувати, один одним захоплюватися
Пишномовних слів не варто побоюватися
(“Побажання друзям”)
З іншого боку – уїдлива, витончена іронія, найглибший скепсис, сумнів у розумових здатностях людства:
Дурнем бути вигідно, так дуже не хочеться
Розумним дуже хочеться, так скінчиться биттям…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)