А. И. Куприн. Життя й творчість
1. Роки навчання. 2. Відставка, початок літературної діяльності. 3. Еміграція й повернення на батьківщину А. И. Куприн народився в 1870 році в повітовому місті Наровчат Пензенської губернії в сім’ї дрібного чиновника, секретаря світового з’їзду. Його батько Іван Іванович Куприн умер від холери в серпні 1871 року. Удова Любов Олексіївна майже через три роки переїхала із трьома дітьми в Москву, віддала дочок у закриті навчальні заклади, Олександр жив з матір’ю до шестирічного віку в Кудринском овдовілому будинку. Наступні чотири роки Куприн
Закінчивши пансіон, надходить у Московську військову гімназію (кадетський корпус). Учиться він у кадетському корпусі вісім років, там пише ліричні й жартівні вірші, перекладає із французького й німецького. Цей період життя відбитий у повісті “На переломі” (“Кадети”) (1900). Надходить у Військове Александровское училище, в 1890 році закінчуючи його підпоручиком. В 1889 році журнал “Російський сатиричний листок” надрукував перше оповідання Куприна “Останній
Автор уважав оповідання не вдалим. За публікацію Куприн одержав двоє діб карцеру – юнкерам забороняли виступати в пресі. Це описано в романі “Юнкера” ( 1928-1932), в оповіданні “Типографська фарба” (1929). Служба в піхотному Дніпровському полицю в 1890- 1894 роках була підготовкою Куприна до військової кар’єри, але через буйний у хмелі вдачі його не прийняли в Академію Генштабу (силач Куприн скинув у воду поліцейського).
Поручик пішов вотставку. Життя його була бурхливої, йому довелось спробувати себе в самих різних сферах, від мандрівництва до вантажника й дантиста. Він був з авантюристом і дослідником – спускався під воду як водолаз, літав на аероплані, створив атлетичне суспільство. Багато життєвих вражень він поклав в основу своїх добутків.
Роки служби відбилися у військових оповіданнях “Дізнання” (1894), “Кущ бузку” (1894), “Нічна зміна” (1899), “Похід” (1901), “Нічліг” (1895), у повісті “Двобій” ( 1904-1905), оповіданні “Весілля” (1908). В 1892 році Куприн почав роботу над повістю “Потемки”. В 1893 рукопис передана в редакцію “Російського багатства”, альманаху, що видавали В. Г. Короленко, Н. К. Михайлівський, И. Ф. Анненский. Повість опублікована влітку, а вже наприкінці осіни в тім же альманасі надруковане оповідання “Місячної вночі”.
У ранніх творах Куприна видно, як росла його майстерність. Усе менше наслідування, схильність до психологічного аналізу. Оповідання армійської тематики відрізняє симпатія до простої людини, гостра соціальна спрямованість.
Фейлетони й нариси соковитими фарбами малюють життя великого міста Після відставки Куприн переїжджає в Київ, працює в газетах. Київський період – плідний час у житті Куприна. Він знайомиться з життям городян і сам цікаве розповідає в збірнику “Київські типи”. Ці нариси з’являються наприкінці 1895 року в газеті “Київське слово”, а в наступному році виходять окремою книгою.
Куприн працює обліковцем на сталеливарному заводі в Донбасі, пише повість “Молох”, оповідання “Чудесний доктор”, книгу “Мініатюри: нариси й оповідання”, мандрує, знайомиться з И. А. Буніним. В 1898 році він живе в сім’ї своєї сестри й зятя, лісничого, у Рязанській губернії. У цих чудесних місцях він почав роботу над повістю “Олеся”. Жителі поліських лісів, такі як багата внутрішньою й зовнішньою красою Олеся, продовжують і пізніше цікавити Куприна як об’єкт для зображення – в оповіданні “Конокради” він малює образ конокрада Бузиги, сильного, сміливого героя. У цих творах Куприн створює свій “ідеал природної людини”.
В 1899 році опубліковане оповідання “Нічна зміна”. Куприн продовжує співробітництво в газетах Києва, Ростову-на^-Дону, в 1900 році публікує в київській газеті “Життя й мистецтво” перший варіант повести “Кадети”. Їде в Одесу, Ялту, де зустрічається із Чеховим, працює над оповіданням “У цирку”.
Восени знову їде в Рязанську губернію, взявши підряд обмірити шістсот десятин селянського лісу. Повернувшись у Москву, у тому ж році входить у літературний кружок Н. Д. Телешова “Середовище”, знайомиться з Л. Н. Андрєєвим, Ф. И. Шаляпіним. Наприкінці року Куприн переїжджає в Петербург, щоб завідувати відділом белетристики в “Журналі для всіх”.
Представлений І. А. Буніним видавниці журналу “Мир Божий” А. Давидовой він публікує там оповідання “У цирку”. Оповідання проникнуть настроєм загибелі всього прекрасного. Куприн переглядає “ідеал природної людини”. Людина по природі своєї прекрасна, здатний надихнути художника, але в житті краса принижена, тому викликає почуття жалю, уважає Куприн, Чехов оцінював оповідання в такий спосіб: “”Восени” Буніна зроблений невільною, напруженою рукою, у всякому разі купринское “У цирку” набагато вище.
“У цирку” – це вільна, наївна, талановита річ, притім написана, безсумнівно, тямущою людиною”. Також він довів до відома Куприна, що Л. Н. Толстой теж читав добуток, і воно йому сподобалося. У сімейному житті Куприна відбуваються зміни – він жениться на М. Давидовой, народжується дочка Лідія. Тепер він співредактор журналу разом з А. И. Богдановичем і Ф. Д. Батюшковим.
Його представляють Л. Н. Толстому, М. Горькому В 1903 році в пресі з’являється оповідання “Болото”, виходить перший тім добутків. У Криму письменник робить перші начерки повести “Двобій”, але знищує рукопис. По враженнях від зустрічі із бродячим цирком пише оповідання “Білий пудель”. На початку 1904 року Куприн відмовляється від редакторства в журналі. Опубліковано оповідання Куприна “Мирне житіє”.
Він їде в Одесу, потім у Балаклаву. Куприн був далекий від революційного руху, але наближення революції відбилося в його творчості – воно придбало критичне викривальне почало Нарис “Вигар” (1904), у якому виражена ідейна позиція Куприна, сатирично зображує “хазяїв життя”, контрастом серед тихої ліричної південної ночі зображенеі веселощі дозвільної публіки. В оповіданнях “Кір”, “Гарне суспільство” і “Жрець” відображений конфлікт між “гарним суспільством” і демократичною інтелігенцією.
На перевірку “гарне суспільство” виявляється погрязшим у махінаціях, це гнилі люди із мнимою чеснотою й показною шляхетністю. Куприн довго працює над рукописом “двобою”, читає уривки Горькому й одержує його схвалення, але під час обшуку жандарми вилучили частину рукопису Вийшовши до друку, повість принесла авторові славу й викликала великий резонанс у критику. Своїми очами письменник спостерігає повстання на крейсері “Очаків”, для цього він щодня їздить із Балаклави в Севастополь. Він став очевидцем розстрілу крейсера й укривав матросів, що спалися.
Петербурзька газета “Наше життя” публікує нарис Куприна “Події в Севстополі”. У грудні Куприна вислали з Балаклави й заборонили жити там надалі. Цьому місту він присвятив цикл нарисів “Листригони” ( 1907-1911). В 1906 році вийшов другий тім оповідань Куприна.
У журналі “Мир Божий” – оповідання “Штабс-капітан Рибников”. Куприн говорив, що першою своєю теперішньою річчю вважає “Двобій”, а кращої – “Штабс-капітана Рибникова”. В 1907 році письменник розводиться й жениться на Е. Гейнрих, у цьому шлюбі народжується дочка Ксенія. Куприн пише “Смарагд” і “Суламифь”, випускає черговий тім оповідань.
В 1909 році одержує Пушкінську премію За цей час він створює “Ріку життя”, “Яму”, “Гамбринус”, “Гранатовий браслет”, “Рідке сонце” (наукова фантастика з елементами антиутопії). В 1918 році Куприн виступає із критикою нового часу, його заарештовують. Після звільнення він їде в Хельсінкі й потім у Париж, де активно друкується.
Але це не допомагає сім’ї жити в статку. В 1924 році йому пропонують повернутися, і тільки через тринадцять років важко хворий письменник приїжджає в Москву, а потім у Ленінград і Вгатчину. У Куприна загострюється хвороба стравоходу й у серпні 1938 року він умирає
(1 votes, average: 5.00 out of 5)