А. А. Блок писав: “Пушкін так легко й весело вмів нести свій творчий тягар, незважаючи на те що роль поета – не легка й весела; вона трагічна”

1. Образ Моцарта як вираження творчого кредо автора. 2. Мотиви творчої волі в лірику Пушкіна. 3. Роздуму про призначення поета. У чому ж проявлялася та легкість, що відзначав А. А. Блок?

У мелодійності й природності пушкінського вірша? Або в повсякденному житті поета? Хрестоматійний образ А. А. Пушкіна, до якого ми звикли – це образ безтурботного веселуна й джигуна, “гуляки дозвільного””, що мимохідь складає свої геніальні добутки.

Таким спочатку представляється й Моцарт, герой трагедії Пушкіна “Моцарт і Сальери””. Безсумнівно,

що цьому персонажу Пушкін додав ряд власних рис характеру. Світла й цільна натура Моцарта чимсь те саме що безпосередня дитина, з інтересом тянущемуся до всього нового: Моцарту однаково цікаві й робота над повним глибини й гармонії музичним добутком, і жалюгідна гра сліпого скрипаля, якого він випадково почув у дверей трактиру. До власного таланта Моцарт ставиться із часток гумору, немов не сприймаючи всерйоз свою геніальність: Немає – так; дрібницю.

Намедни вночі Безсоння мене млоїла, И в голову прийшли мені дві, три думки. Сьогодні я їх накидав. Відомо, що й сам Пушкін нерідко працював по ночах, як і персонаж

його добутку Але от що цікаво: а чи не так вуж простий і поверхневий веселун Моцарт, що приймає за чисту монету дружбу заздрісника Сальери? Моцарт далекий заздрості й взагалі яких-небудь неприязних почуттів стосовно людини, який він щиро вважає побратимом по мистецтву. Крім того, на думку Моцарта, істинно геніальна людина не може бути лиходієм.

Тому Моцарт рішуче спростовує слух про те, що Бомарше міг вчинити злочин: Він же геній, Як ти так я Отже, для Моцарта (і для Пушкіна) талант – це завжди світло, інакше й бути не може. Крім цього, у короткій фразі Моцарта звучить і усвідомлення власної геніальності. Але як ставиться до неї Моцарт? Легко й просто, як до певної даності, над якою нема рації ламати голову. Раз це є, виходить, потрібно сприймати це як природне явище, жити й радуватися життю У той же час Моцарт не позбавлений і таємничих, неясних передчуттів, що нерідко супроводжують таланту.

Так, поява “чорної людини””, що заказали Requiem, він підсвідомо сприймає як якийсь знак, тому й чудиться йому всюди “чорна людина” – провісник близької смерті. До свого передчуття Моцарт ставиться із часток скепсису, породженого доводами розуму: Мені совісно зізнатися в цьому… Відомо, що сам Пушкін іноді бував досить марновірний. Ворожка, що пророчила йому ранню смерть, застерегла його від декількох речей. Він вірив в ознаки й талісмани Потрібно відзначити, що в “Моцарте й Сальери” звучить ще один мотив, досить важливий для розуміння того, як ставився Пушкін до свого таланта: Нас мало вибраних, щасливців дозвільних, Що Зневажають знехтуваною користю, Єдиного прекрасного жерців.

І тут доречно перейти до питання про тім, наскільки поет вільний у виборі тим для своїх добутків. Наприклад, Н. А. Некрасов уважав, що поетобязан писати про проблеми народу; а як Пушкін вирішив це питання? Чи вправі талант ставити себе в залежність від потреб і смаків юрби?

У градах ваших з вулиць шумних Змітають сміття, – корисна праця! – Але, забувши своє служенье, Вівтар і жертвоприношенье, Жерці ль у вас мітлу беруть? Не для життєвого волненья, Не для користі, не для битв, Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Отже, для Пушкіна головним обов’язком таланта є служіння ні сиюминутним потребам суспільства, а божественному світлу, з якого він черпає натхнення. Не чи правда, ці рядки перегукуються з тією характеристикою “вибраних”, що поет дає вустами Моцарта?

А раз лише деякі здатні глибоко почувати “силу гармонії”, виходить, не потрібно й гнатися за суспільним визнанням, сліпо потураючи смакам юрби. Пушкіна високо ставить покликання поета, розуміючи й безумовно приймаючи всю трагічність його самітності, як природну зворотну сторону божественного дарунка: Ти цар: живи один. Дорогою вільної Йди, куди тягне тебе вільний розум, Удосконалюючи плоди улюблених дум, Не вимагаючи нагород за подвиг шляхетний. Вони в самому тобі.

Ти сам свій вищий суд… У той же час Пушкін не забуває про те, що поетичний дарунок дається з вищою метою – облагороджувати людські душі. Поет і пророк – їхнє призначення багато в чому подібно: “дієсловом палити серця людей”.

Це полум’я – вогонь шляхетних устремлінь і почуттів, що спопеляє все дріб’язкове й неварте. Розглядаючи тему легкості й трагізму творчого тягаря Пушкіна, доречно привести наступне: “Думаю, що з нами погодяться всі, якщо ми скажемо, що стих Пушкіна змушує серце наше розширюватися, сладостно тріпотіти й відтворювати в нашій пам’яті й у нашім почутті все добре, все піднесене, коли-або пережите нами. Вплив Пушкіна не є прямий вплив високоморальної особистості, але вплив його літературного генія.

Не зі своєї волі, не внаслідок моральних зусиль одержав він виняткову здатність зовсім перевтілюватися в настрій кожної людини й відкривати в ньому правду життя читачеві й самому собі: все це було властивістю його природи, даром Божиим”. (Митрополит Антоній (Храповицкий) “Слово перед панахидою про Пушкіна, сказане в Казанському університеті 26 травня 1899 року”). Це чи не відповідь на питання: як міг Пушкін легко й весело сприймати тягар свого таланта? Людина – звичайна земна людина – може бути безтурботним жартівником, веселуном, “гулякою дозвільним”; таким же він залишається в повсякденному житті, і будучи осяяний великим дарунком Божиим. Дрібні витівки й провини згодом втрачають своє значення, а світло таланта належить вічності: Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний, До нього не заросте народна стежка…

І довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


А. А. Блок писав: “Пушкін так легко й весело вмів нести свій творчий тягар, незважаючи на те що роль поета – не легка й весела; вона трагічна”

Categories: Твори з української літератури

Links