З глибини віків

Проблема з’ясування походження і рукописного, і друкованого слова кожного народу має принципове значення, оскільки йдеться про стан розвитку культури цього народу, його роль у загальному цивілізаційному поступі. Надто ж для українців. Адже саме Історія української книги як найважливішого чинника культури в умовах багатолітньої бездержавності нації дає багато матеріалу для роздумів на тему про непереможність культурних прагнень народу, що пробудився до свідомого національного життя.

Давні київські літописи донесли сучасникам цікаві

свідчення особливо шанобливого, навіть побожного ставлення наших пращурів до книжки. Ось з яким глибоким переконанням і вірою в просвітницьку силу книжкового слова пише про це знаменитий автор “Повісті минулих літ”: “Велика користь буває людині од учення книжного. Книги є ріки, що наповнюють увесь Всесвіт. Се є джерела мудрості, бо в книгах є незмірна глибина”.

Такі писемні свідчення переконують у тому, що наші пращури мали не лише загальне уявлення про книгу, а й були добре обізнані з нею – уміли її не лише читати, глибинно поціновувати, а й творити.

Раніше стверджували, що джерела

рукописної справи, запровадженої нашими пращурами на праукраїнських землях, можна вивчати лише з початку одинадцятого століття, тобто від часу після офіційного прийняття й поширення християнства в Київській Русі. Але вже в життєписі великого болгарського просвітителя та проповідника Константина, який прибув на землі наших пращурів як місіонер, читаємо, що в Києві він знайшов Євангеліє та Псалтир, писані “руськими письменами”.

Ще давнішими за релігійні книжки є рукописні Твори, виконані на кістяному знарядді так званим піктографічним письмом, віднайдені археологами на Київщині. Створення цього малюн-кового тексту (групи знаків, що нагадують свастику, зигзаг, дерево, хвилю тощо) датують четвертим-п’ятим століттям нашої ери.

У тому, що в дохристиянські часи наші предки мали письмо, переконують нові знахідки й відкриття вітчизняних і зарубіжних дослідників як давнішого, так і останнього часу. Одне з переконливих свідчень – тексти в печерах і гротах святилища Кам’яна Могила на Запоріжжі. Тепер це Державний історико-археологічний музей-заповідник “Кам’яна Могила”, який у майбутньому, певне, уважатимуть ще одним чудом світу.

Світова слава до цього своєрідного жовтого кам’яного острова в безмежному приазовському степу прийшла порівняно недавно, коли археологи відкрили тут дивовижну колекцію написів на плитах, захованих у великих печерах і гротах. Вік написання текстів

На них датується сьомим-третім тисячоліттями до Різдва Христового. У шістдесяти печерах віднайдено майже сто п’ятдесят текстів, написаних малюнковим письмом.

Добутий і ретельно досліджений матеріал дає підстави авторові вважати, що грандіозне святилище-архів Кам’яна Могила таїть у собі одну з редакцій першої у світі рукописної книги – епічного твору “Сказання про Гільгамеша”, а також писемні на-бутки наших пращурів у період творення трипільської та інших археологічних культур.

410 слів За М. Тимошиком


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

З глибини віків