Євгенія Маланюк: Шляхи творчого пошуку

Якими життєвими принципами керувався Євгеній Маланюк? Український поет був одним з найвизначніших поетів української діаспори після Перших і Другий світових війн. Він громив своїх сучасників, ненавидів ворогів свого народу, але ще більше стратив “малоросиянство”, зрадництво й рабські інстинкти власного народу

У цьому він близький Т. Шевченко, М. Кулишеву. Євгеній Маланюк походив із залитих сонцем українських степів. Його рідний Новоархангельськ стояв на берегах ріки Синюхи. Сім’я була не зовсім звичайна, у лінії батька були чумаки, що осіли запорожці. Матері майбутній поет зобов’язаний любов’ю до українського мистецтва, батькові – формуванню власного інтелектуального світогляду. У колишньому Елизаветграде Євгеній Маланюк закінчив реальну гімназію, де раніше вчилися брати Тобилевичи, М. Кропивницкий і Ю. Яновский. Після закінчення гімназії Маланюк учився в Політехнічному інституті Впетрограде.

Військова служба Євгенія Маланюка. Пізня осінь 1917 року, поручик Євгеній Маланюк є начальником кулеметної сотні Туркестанського стрілецького полку. Згодом він стає з демобілізованого старшини російської армії воїном і громадянином української держави. А незабаром він – старшина армії УНР, активний учасник більших подій, боротьби за рідну державу. Українізація в 20-х роках обіцяла появу кращих перспектив для розвитку української

культури. Багато творчих сил були преследовани, дискриміноване й репресовано. Зв’язок з українською літературою на Західній Україні й в еміграції, що в 20-х роках ще більш-менш існувала, була насильно перервана

Після розпаду УНР він в 1920 році з тисячами таких, як він, подався в еміграцію. У таборі для інтернованих українських частин у Калиши Євгеній Маланюк засновує літературний журнал “Веселка” (1922-1923). Рідні краї він пізніше з болем і жалем згадає на далекої Морави, бажаючи навіть умерти, щоб знову вернутися до рідної домівки, де б зустріла його ненька. Згодом хвилі другої світової війни занесли його аж до далекої Америки. У ліричних добутках поета – прояв вільної думки, волі людини й народу, ідей національних і вселюдських. Особливо це стосується літературно-критичної спадщини Євгенія Маланюка. Воно з’явилося у вільному світі, у світі без цензури, без “партійної літератури”. В епіцентрі Маланюковской поезії є завжди й усюди його рідна Україна. Вона йому ввижається вічно ясною країною

Хронологічно збірники поэзий поета-емігранта виходили вже з 20-х років. Місця

Їхніх видань були по всій Європі й Америці: “Стилет і стилос” (Подебради, 1925 р.); “Гербарій” (Гамбург, 1926 р.); “Земля й залізо” (Париж, 1930 р.); “Земна Мадонна ” ( Львів, 1934 р.); “Перстень Поликрата” (Львів, 1939 р.); “Обрані поезії” (Львов-Краків, 1943 р.); “Влада” (Філадельфія, 1951 р.); “Поезії” (Нью-Йорк, 1954 р.); поема “П’ята симфонія” (Філадельфія, 1954 р.); “Проїла” (Нью-Йорк, 1954 р.); “Остання весна” (Нью-Йорк, 1959 р.); “Август” (Нью-Йорк, 1964 р.); “Перстень і посохнув” (Мюнхен, 1972 р.).

Щодо стилю Маланюк був неоромантиком, наприкінці відмінювався до неокласику. Цьому сприяли не тільки року, але й захоплення добутками М. Зерова. Однак Маланюк – поет глибокої думки й вольової напруги. Він ворог ліричної розслабленості. Особливо імпонував Маланюку М. Хвильовий. У своїй статті про нього поет писав: “Провідною темою його Творчості була боротьба із психічним комплексом рабства, рабства спеціально українського”. Це стосується й творчості Євгенія Маланюка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Євгенія Маланюк: Шляхи творчого пошуку

Categories: Нові твори

Links