Виклад роману Бехера “Прощання”

У романі “Прощання” (1940) Бехер з’єднує тему двох Германій з темою становлення особистості, подолання помилкових і знаходження щирих, демократичних і передових позицій, веде мову про важкий, але цілющому прощанні зі старою, реакційною Німеччиною.

Роман написаний по автобіографічних мотивах. Його фабульний стрижень становить традиційний життєпис підлітка, а потім юнака Гансу Гастля, сина прокурора: роки його навчання в будинку батька, у школі, в інтернаті, у гімназії, його дитячі і юнацькі враження, дружба з нянькою Христиною, із солдатом Ксавером, денщиком живучі по сусідству майора, Гартикгером, хлопчиком з бідної сім’ї, захоплення плаванням, мріяння про поетичне поприще й т. п. За всім цим встає Історія, доля Германії, проглядається стан миру на початку нашого століття, у переддень історичного перелому.

Роман початий сценою зустрічі нового, 1900 року, що відкрив XX століття. Він весь пронизаний настроєм очікування нового століття, нового життя. Але формула “нове життя”, що багаторазово повторюється на сторінках роману, убирає в себе діаметрально протилежні значення, – адже стояв ріст імперіалістичної реакції й боротьби проти її, зіткнення сил фашизму й антифашизму. Нове життя призиває батько Гансу, прокурор, що жадає насамперед зміцнення порядку й уповающий на війну як на засіб оздоровлення нації. До нового життя прагне

й соціал-демократ Гартингер, батько шкільного товариша Гансу, і, що потягнувся до ідей соціалізму. Багато хто ж, і в першу чергу герой роману, взагалі не уявляють собі скільки-небудь ясно, що нове життя, вони прагнуть до невідомого, страшачись його.

За своїм характером роман примикає до добутків, зверненим до аналізу соціально-історичних і психологічних причин, що підготували трагедію 1933 р., до передісторії нацистського панування. Але провідне місце в його змісті займає вибір шляху, визначення героєм своєї позиції стосовно сучасності, що пов’язане з осмисленням історичних уроків тільки минулого, але й сьогодення часу.

Роман написаний у формі сповіді героя, його оповідання пр самому себе, самоаналізу, самозвіту. При цьому поруч із голосом підлітка Гастля увесь час звучить голос оповідача, що дивиться на себе хлопчика з дистанції прожитих їм і страною років. Ці два голоси зовні начебто злиті, але внутрішньо добре помітні. Випробування й духовні знаходження, досвід дорослої людини, письменника-борця надають різкість обрисів тому, що хлопчикові здавалося розпливчастим, мрячним.

У Гастле борються два чоловіки, щирий і помилковий. Перший весь спрямований до нового життя, воно тягнеться до Христини, до Кса-веру, до Гартингеру, до бачення броненосця “Потьомкіна”, образ якого як символ революції проходить через весь роман. Батько йому далекий, Ганс відчуває споріднення з тим своїм предком, власником трактиру “У веселого гуляки”, що за бунтарство був повішений у часи Селянської війни й ім’я якого Гастль-старший викреслив із сімейного генеалогічного древа як “темна пляма”. Другий, або “інший”, як він зветься на сторінках роману, готовий відринути й зрадити в собі все сьогодення. Він випробовує почуття панської переваги над Христиною й Ксавером, він боягузливо й мстиво бере участь в “екзекуції” однокашників над Гартингером, він пишається кличкою “кат” і не хоче пам’ятати про предка-трактирника.

Між цими полярними іпостасями існує безліч проміжних щаблів, безліч різних обликов Гансу, кожний з яких загрожує поглинути всю його істоту, будучи тільки частиною, тільки моментом буття ще не сформованого характеру. Він те “Скотиняча личина”, те “Невідступно питаючий”, те “Чемпіон із плавання”, те “Вдумливий кореспондент”, те “Парубок на дізнанні в слідчого”, те “Таємно читаючої книги”, те “Шукач щастя” і т. д.

В “Прощанні”, як і у віршах Бехера цього років, відчутні наполегливі міркування над тим, як трапилося, що багато німців дали обплутати себе нелюдською нацистською неправдою, на яких сферах підсвідомості, на яких темних інстинктах змогли зіграти фашисти, перетворюючи звичайних людей у нелюдей. Шлях Гансу до правди не прямий: він проходить через розбещення, через занурення в зло, перш ніж йому відкривається добро, він дає опанувати собою “іншому”, перш ніж позбувається від його влади. Множинністю сутностей і станів, хоча й не так широко представленої, як в образі Гансу, наділені й інші персонажі книги: мати Гансу, бабуся, Христина, Ксавер і навіть батько – “аматор вставати спозаранку”. Бехер дає відчути складну динаміку протиріч внутрішнього миру людини, множинність потенційних можливостей його розвитку. Але письменник підкреслює також, що в остаточному підсумку головне – чи буде людина служити життя “навитяжку” або ж скаже тверде “проти” і присвятить себе “стійкого життя”. ” Мова йде про те, як може людина привести до одного знаменника себе й те, що відбувається зовні, – говорить один з персонажів роману, письменник Задо, – …питання в тім, щоб в основі була права справа”.

У романі одночасно діють дві разнонаправленние лінії: лінія розукрупнення, уточнення, виявлення динаміки й відтінків у настрої й поводженні персонажів – і лінія узагальнення, відомості цих відтінків до антагонізму захисників мири ‘насильства й тих, хто проти. Люди, речі, явища те зближаються, то протиставляються в різних сполученнях, виникають асоціативні зв’язки, вибудовуються асоціативні ряди; внутрішньо рухливі, мінливі, вони можуть перегруповуватися й розсипатися, щоб поступитися місцем іншим зв’язкам, але крізь них вимальовується головний розділення-розподіл-розділення-поділ двох мирів. Кожне життєве враження озивається в чуйній уяві Гансу спогадами про щось іншої, пережитої або почутому, асоціації спливають у снах, прочерчиваются в лейтмотивах (гармонь Ксавера, “Благословенний корабель”, трактир “У веселого гуляки” і ін.), конкретне переростає в символічне.

Асоціації висвечивают у людях і явищах їх подавлені або ще що не стали реальністю можливості, відкривають їх з нової сторони, і вони ж групують образи, ділять їх на два табори. Образи виявляють, що життя складніше всяких схем. Разом з тим роман затверджує необхідність бачити крізь невизначеність шумування, множинність протиріч і гадану хаотичність сплетень основний напрямок розвитку.

Роман “Прощання” вплинув на розвиток літератури ; його вплив помітно в багатьох добутках, присвячених складному процесу духовної перебудови людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Виклад роману Бехера “Прощання”

Categories: Нові твори

Links