Виклад роману Бенжамена Констана “Адольф”

Початок минулого сторіччя. Якийсь мандрівник, роблячи поїздку по Італії, в одному із закуткових городків знайомить із сумним парубком. Коли парубок занедужує, мандрівник доглядає за ним, і той, видужавши, на подяку віддає йому свій рукопис. Упевнений, що щоденник Адольфа (так кличуть незнайомця) “нікого не може образити й нікому не ушкодить”, мандрівник публікує його.

Адольф закінчив курс наук у Геттінгені, де виділявся серед своїх товаришів розумом і талантами. Батько Адольфа, у відношенні якого до сина “було більше шляхетності й великодушності, чим ніжності” , покладає на нього більші надії

Але юнак не прагне просунутися на якому-небудь поприщі, він бажає лише віддаватися “сильним враженням”, що піднімають душу над щоденністю. Завершивши навчання, Адольф відправляється до двору одного можновладного князя, у місто Д. Через кілька місяців завдяки ” дотепності, щопробудилася,” йому вдається здобувати славу людини “легковажного, глузливого й злісного”.

“Я хочу бути любимо”, – говорить собі Адольф, але ні до однієї жінки він не почуває потяги. Зненацька в будинку в графів П. він знайомить із його коханкою, чарівною полькою підтоптаний. Незважаючи на своє двозначне положення, жінка ця відрізняється величчю душі, і граф її дуже любить, тому що вона от уже десять років самовіддано розділяє з ним не тільки радості,

але й небезпеки й позбавлення

Элленора, так кличуть подругу графа, має піднесені почуття й відрізняється влучністю суджень. Усе в суспільстві визнають бездоганність її поводження

З’явившись погляду Адольфа в ту хвилину, коли серце його вимагає любові, а марнославство – успіху у світлі, Элленора здається йому гідної того, щоб її домагатися. І старання його увінчуються успіхами – йому вдається завоювати серце жінки,

На початку Адольфові здається, що з тих пор, як Элленора віддалася йому, він ще більше любить і поважає її. Але незабаром ця омана розвіюється: тепер він упевнений, що любов його доброчинна тільки для Элленори, що він, склавши її щастя, сам як і раніше нещасний, тому що губить свої таланти, проводячи поруч коханки увесь свій час. Лист батька призиває Адольфа на батьківщину;

Сльози Элленори змушують його відкласти від’їзд на півроку

Заради любові до Адольфа Элленора пориває із графом П. і втрачає добробут і репутацію, завойовану десятьма роками “відданості й сталості”. У звертанні з нею в чоловіків з’являється якась розв’язність. Адольф приймає жертву Элленори й одночасно прагне порвати з нею: її любов уже обтяжує його. Не вирішуючись відкрито покинути коханок, він стає жагучим викривачем жіночого лицемірства й деспотизму. Тепер у суспільстві “його ненавидять”, а “її жалують, але не поважають”.

Нарешті Адольф їде до батька. Элленора, незважаючи на його протести, приїжджає до нього в місто. Довідавшись про це, батько Адольфа грозить вислати її за межі володінь курфюста. Обурений батьківським втручанням, Адольф примиряється зі своєю коханкою, вони їдуть і поселяються в маленькому містечку в Богемії. Ніж далі, тим більше Адольф тяготиться цим зв’язком і нудиться від неробства

Граф П. пропонує Элленоре повернутися до нього, але вона відмовляється, отчого Адольф почуває себе ще більш зобов’язаним своєї улюбленої, і одночасно ще сильніше прагне порвати з нею. Незабаром в Элленори знову з’являється можливість змінити життя:

Її батько відновлений у володінні своїми маєтками й кличе неї до себе. Вона просить Адольфа поїхати з нею, але той відмовляється, і вона залишається. У цей час батько її вмирає, і, щоб не випробовувати каяттів совісті, Адольф їде разом з Элленорой Впольшу.

Вони поселяються в маєток Элленори біля Варшави. Час від часу Адольф буває в давнього друга свого батька, графа Т. Жагуче бажаючи розлучити Адольфа з його коханкою, граф будить у ньому честолюбні мрії, уводить у суспільство, постійно виставляє Элленору в непривабливому світлі. Нарешті Адольф письмово обіцяє йому порвати з Элленорой. Однак, повернувшись додому й побачивши сльози своєї вірної коханої, він не насмілюється виконати обіцянку

Тоді граф Т. письмово повідомляє Элленору про рішення, прийнятому парубком, підкріпивши своє послання листом Адольфа. Элленора важко занедужує. Адольф довідається про вчинок графа Т., обурюється, у ньому пробуджується почуття протиріччя, і він не залишає Элленору до останнього її подиху. Коли ж усе кінчено, Адольф раптом розуміє, що йому болісно не вистачає тієї залежності, від якої він увесь час хотів позбутися

В останньому листі своєму Элленора пише, що жорстокосердий Адольф спонукував її самої зробити перший крок до їхнього розставання. Але життя без коханого для неї гірше смерті, тому їй залишається тільки вмерти. Безутішний Адольф відправляється в подорож. Але “відкинувши істоту, що його любило”, він, як і раніше бентежн і незадоволений, не робить “ніякого вживання з волі, знайденою ціною скількох прикростей і зліз”.

Видавець рукопису Адольфа філософськи зауважує, що суть людини – у його характері, а раз порвати самі із собою ми не можемо, то зміна місця не виправляє нас, а, навпроти, “ми тільки присовокупляем до жалів каяття совісті, а до страждань – помилки”

Е. В. Морозова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Виклад роману Бенжамена Констана “Адольф”

Categories: Нові твори

Links