Урок колективізму

ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Урок колективізму

Коли мені на день народження батьки подарували планшет, моїм радощам не було меж. Я про нього давно мріяв, до того ж у мене першого в класі з’явилася ця штука. Друзі раділи разом зі мною. Комусь хотілося почитати книжку, іншим послухати музику чи пограти в комп’ютерні ігри. Я людина не жадібна, але так виходило, що мені самому весь час був потрібен планшет. Я майже не випускав його з рук, і кожну вільну хвилину насолоджувався своїм подарунком. Поступово друзі перестали до мене звертатися, запрошувати на вечірки.

Одного разу весь клас поїхав на екскурсію, а про мене “забули”. Спочатку я дуже образився: як могло таке статися, ми ж товаришуємо з дитинства. А потім у мене вистачило здорового глузду поглянути на себе їхніми очима: для мене ж самого, крім мого планшета, нічого не існувало. Одразу так чітко і яскраво постала у моїй уяві картина з мого дитинства. Того пам’ятного літа, я, як завжди, гостював у своєї бабусі. Тихе і порожнє село влітку наповнювалося дитячими голосами.

По сусідству жив трохи дивакуватий старенький дідусь. Його онуків я не бачив: можливо, діти не відвідували старого, а можливо, він був самотнім. Однак нас, дітей, любив, пригощав солодощами, робив чудернацькі іграшки. А того літа дідусь зробив із грушевих дощок гойдалку, приладнав міцні мотузки і підвісив на старому

ясені. До гойдалки завжди стояла ціла черга бажаючих погойдатися. Було дуже весело, нам усім було так хороше і радісно разом.

Незабаром п’ятирічному Богданкові тато привіз з міста новеньку розфарбовану гойдалку, повісив її біля ганку на міцній гіллячці старої черешні. Богданко не міг натішитися татовим подарунком: гойдався, сам із собою про щось галасував. Але минув тиждень і хлопчик помітив, що ніхто до нього не заходить, що там, за забором, як і раніше, весело і гамірно. А наступного дня малий уже стояв у черзі до грушової гойдалки. Тато здивовано запитав Богданка, в чому справа. Можливо, незручна гойдалка? На це малий, трохи засоромившись, попросив батька: “Або розбери нашу гойдалку, або повісь її поруч із дідусевою!”. Тато Богданка виявився людиною мудрою, все зрозумів і перевісив гойдалку до гурту.

Тепер і я знаю, що робити. Завтра сам запропоную Сергієві почитати книгу, а всім бажаючим – слухати музику чи грати по черзі в комп’ютерні ігри.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Урок колективізму