Трагедія однієї людини в оповіданні И. А. Буніна “Пан із Сан-Франциско”

1. Цікава розважальна подорож, 2. Нескінченно заведений порядок. 3. Духовна спустошеність героя. 4. Безглузді заклики природи. Суспільство – цивілізована орда, що складається із двох могутніх племен: що набридають і нудьгують. Дж. Байрон Практично в усіх у житті є своя трагедія, але не багато хто готові винести її на публіку.

При цьому для кожного вона своя особиста: для когось дрібна, для когось більша, але вона своя власна. І тільки поети й письменники знаходять особливі слова або фарби, щоб виразити свої щиросердечні переживання й тривоги вслове. Про це у творчості И. А. Буніна дуже барвисто сказала Н. А. Николина: “Лірична тональність, характерна для прози Буніна, дивна зображальність його добутків, багатство образних засобів, тісно зв’язаних один з одним, і у взаємодії создающие складний мир відповідностей, визначають своєрідність його стилю, що вплинув на розвиток всієї наступної російської прози”. Тому й прозаїчні добутки дозволяють нам заглянути в щоденник міркувань автора, такий як оповідання “Пан із Сан-Франциско”.

У ньому письменник хотів поділитися своїми спогадами про несподівану кончину одного американця, що приїхав на Капрі. Тому він назвав свій добуток “Смерть на Капрі”, співвідносячись текст із повістю німецького письменника Т. Манна “Смерть у Венеції”. Пізніше ж він говорив про те, що придумав такий

сюжет, коли жив у маєтку своєї двоюрідної сестри в Елецком повіті Орловської губернії.

Але в остаточному підсумку письменник зупиняється на іншій назві “Пан із Сан-Франциско”, показуючи тим самим що подібних людей багато. В оповіданні представлена доля однієї людини, невідомого пана із Сан-Франциско Це узагальнюючий образ. Головний герой витратив дуже багато сил для того, щоб тепер одержати доступ до розваг і провести в такому стані залишок свого життя. І маршрут, обраний багатим американцем, дуже цікавий: Південна Італія, Ніцца, Монте-Карло, Флоренція, Рим, Париж, Севілья, Англія, Греція й навіть Японія. Усе здавалося б чудово й прекрасно для такої цікавої подорожі.

Але вже на самому початку, автор дає нам якісь підказки до того, що для пана ця подорож зложиться не дуже вдало. Наприклад, пароплаву дана назва “Атлантида”. По переказі, що збереглося в записах Платона, це острів, що затонув після землетрусу Тому в оповіданні такий образ здобуває особливе значення.

Пароплав, на якому відправився головний герой у подорож, теж перебуває в океані, але він не тоне. У цьому безбережному потоці життя “Атлантида” губиться й стає незначної, хоча вона з’єднує два зовсім різні життя: Старого й Нового світла. “Океан, що ходив за стінами, був страшний, але про нього не думали, твердо вірячи у владу над ним командира, руду людину дивовижної величини й грузности”.

І життя самого пана із Сан-Франциско порожня й бессмислена. Він працював не покладаючи рук не для того, щоб побачити інші країни й зрозуміти їхню культуру, а для того, щоб просто відпочити. Домогтися ж цього він зміг тільки тоді, коли перед ним був один з багатьох зразків, хто також збирав гроші й намагався на них побудувати своє щастя. Але вони не дають духовного й морального наповнення. Все йде також по замкнутому й порожньому колу, незважаючи на те що богатие живуть на порядок краще, ніж інші.

Тому життя в Неаполе тече за заведеним порядком: “… рано ранком – сніданок у похмурій їдальні, – хмарне, що мало обіцяє небо і юрба гідів у дверей вестибюля”. І згодом про такий безглуздий рух починає замислюватися й головний герой. Раніше, можливо, у потоці трудового життя йому подібне не зустрічалося. Тепер же, коли він плив із сім’єю на пароплаві до острова Капрі, він почував себе старим.

Так, подорож поступово стає не способом відпочинку, і своєрідним шляхом відкриття Нового мира Герой розуміє, що його життя бессмислена. Вона порожня й не має духовного наповнення. Тоді він намагається наповнити її: відвідує музеї. Але й у цьому світі все залишається йому чужо. Пан не може знайти ту сферу, що була б співзвучна його душі Так відбувається “…

Огляд мертвотно-чистих і рівно, приємно, але нудно, точно снігом, освітлених музеїв або холодних, що пахнуть воском церков… а усередині – величезна порожнеча, мовчання”. Тоді пан намагається знайти себе серед людей. На острові Капрі він зіштовхується з багатьма приїжджими, але й вони не заслуговують на увагу.

Подорож пана із Сан-Франциско, можливо, дозволило йому відпочити, але воно не наповнило його життя ніяким змістом. Навпаки, за час подорожі він зрозумів, що всі що його оточувало, було холодним і похмурим Пан зустрічається за цей час із людьми, але ніхто з них не залишив у його душі ніякого сліду. Пройшовши всі ці кола, він на острові Капрі знову вертається у звичний для нього мир і замовляє розкішний обід. Автор обертає нашу увагу на те, що в головного героя в цей момент не було часу на міркування: він весь був поглинений підготовкою до обіду. Але ми розуміємо, що зовнішні характеристики: елегантність, доглянутість, краса – є тільки формою без змісту.

Але його в цій подорожі головний герой так і не знаходить В останньому епізоді автор надає своєму героєві останній шанс спробувати впустити у свій мир хоча б події в житті інших людей, чий духовний мир, можливо, набагато богаче. Але пан не читає газет незважаючи на те що бере їх у руки. Він просто пробігається по заголовках. Незабаром рядка спалахують перед ним і пропадають назавжди.

Так закінчив своє життя багатий американець – пан із Сан-Франциско. И. А. Бунін на прикладі однієї особистості показав нам трагедію багатьох людей. Не даром він так і не дав протягом усього оповідання йому хоч яке-небудь ім’я. Для письменника в цьому випадку важлива не конкретна людина. Він хотів показати нам, що трудове й дозвільне життя бессмислена, якщо вона не має духовного наповнення Письменник не дає нам готового рецепта, як потрібно було б надійти панові.

Він проводить його по різних сферах спілкування: з мистецтвом, людьми, газетами. Але герой від усього відвертається. Він, як і сама “Атлантида”, загубився в океані суспільства й не може відшукати в ньому того світла, що міг би привести його до нового життя. Але це було б неможливо, тому що все суспільство бездуховно. Подорож зайвий раз підтверджує це.

Люди й у Старому й у Новому світлі зовсім однакове – їхнє життя порожнє й бессмислена. Виходить, пан не зміг би знайти в ньому ніякого змісту. Саме тому його трагедія поступово переростає в драму. Але смерть однієї людини не змінила й саме суспільство, тому воно поміщає його тіло в ящик з під содовою. А на самому острові триває той же заведений порядок.

У такий же своєрідний круговорот попадає, хоч і мертвий, пан. “Випробувавши багато принижень, багато людської неуважності, з тиждень промандрувавши з одного портового сараю в іншій, воно [тіло] знову потрапило нарешті на той же самий знаменитий корабель…”. Так коло життя пана замикається И знову автор показує нам бурхливу стихію.

Вона немов призиває людей знову задуматися над своїм життям. Непогода попереджає про те, що вона безцільна й не має змісту. Стихія нагадує про те, що колись про цьому “говорила” панові, але той її не послухав. Але духовно порожні люди знову не чують її могутнього заклику Океан, непогода залишаються за бортом і не приносять ніякої шкоди нікому з пасажирів “Атлантиди”.

І наприкінці автор показує, що всі катування природи виявилися безглуздими: “И ніхто не знав ні того, що вже давно знудило цій парі вдавано мучитися своїм блаженним борошном під безсоромно-смутну музику, ні того, що коштує глибоко, глибоко під ними, на дні темного трюму, у сусідстві з похмурими й пекучими надрами корабля, що важко одолевали морок, океан, хуртовину…”. И. А. Бунін закінчує своє оповідання на смутній ноті, підкреслюючи в черговий раз, що не коштує так халатно ставиться до свого життя. У ній обов’язково повинна бути духовна й моральна складова, що не є якимось тягарем Вона, навпаки, наповнює життя людини змістом і дозволяє радуватися кожному дню, що ми проживаємо у своєму житті


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Трагедія однієї людини в оповіданні И. А. Буніна “Пан із Сан-Франциско”

Categories: Твори з української літератури

Links