Символіка назви роману Ф Достоєвського “Злочин і кара”

Роман видатного російського письменника Ф. М. Достоєвського був написаний у 1866 році і присвячений він складним соціальним, філософським та морально-етичним відносинам у суспільстві того часу, які хвилювали не тільки письменника, а й представників більш прогресивної частини людства.
Уже сама назва твору досить символічна і примушує читачів замислитися, чому Ф. М. Достоєвський назвав свій твір саме так. Перше слово назви достатньо зрозуміле, бо головний герой роману убив двох жінок і здійснив злочин. А ось щодо кари, то тут може бути багато думок. Це й усвідомлення самим Раскольниковим згубності виведеної їм теорії “сильної особистості”, яка виправдовувала у власних очах і надавала право на вбивство, і муки совісті героя роману за скоєне. Позбавивши життя стару та її сестру, Раскольников вбив частину своєї душі, частину самого себе. Саме в цьому, на мою думку і полягає символіка назви роману.
Що спонукало героя здійснити такий жорстокий злочин, що ж стало його мотивом? Чи то гроші та прагнення поліпшити своє життя та життя своїх близьких? Чи то створена Раскольниковим теорія, яка спонукала його перевірити свої погляди на життя в реальності та випробувати, чи зможе він попри все порушити закон і на цій підставі вважати себе неабиякою особистістю? Розмірковуючи над цими питаннями та шукаючі на них відповіді, можна прийти до висновку, що досить

багато факторів передувало злочину, бо у судьбі Раскольникова тісно переплелися психологічні, філософські та соціальні чинники, які в купі своїй і підштовхнули бідного студента до вбивства.
Відповідь на те, що сформувало першу частину назви роману, ми находимо вже з перших його сторінок. Головний герой роману “Злочин та кара” – Родіон Раскольников – студент, до краю пригнічений бідністю та злиденністю особистого життя. Це життя у тісній та брудній комірчині з низькими стелями та тісними кімнатами для нього нестерпне. Особливо воно ранить душу такої людини, як Раскольников, бо у нього досить раниме почуття власної гідності та декілька збочені погляди на життя, яке постійно підігрівається егоїстичністю героя. Він уявляє себе якимось “вищим створінням”, яке має право стати над суспільством та законами. Для життя згідно своєї теорії йому не хватає лише грошей, але вони зовсім поруч – у лихварки, пограбувати яку нічого не варто. Навіть те, що при цьому треба вбити людину, його не зупиняє, бо він не бідний студент, а “надлюдина”. Крім того, на погляд Раскольникова, він позбавить суспільство від нікому не потрібного, навіть шкідливого творіння, дозволивши собі здійснити злочин за власним розумінням моралі та совісті.
Але така логіка головного герою роману іде всупереч з моральними цінностями і законами суспільства, і ніяк не може служити виправданням вчинку Раскольникова. Це підтверджується вже першими днями існування Родіону після злочину, бо він не зміг відчути себе переможцем, не зміг знайти заспокоєння та щастя, використовуючи теорію “надзвичайних людей”. Отже його теорія виявилася помилковою, бо Раскольников не має права лишити життя іншу людину, як не має права це зробити будь-хто. Закон божий “Не вбий” сильніший за всі теорії, а покарання за його порушення – вічні душевні муки, як це і сталося з головним героєм роману. І зовсім невипадково в цьому відношенні, що Родіон зі своїм покаянням приходить саме до Сонечки, і не випадково, що саме вона радить йому просити пробачення у всього світа.
Символічно те, що Ф. М. Достоєвський у своєму творі карає головного героя за законами моралі, добра та совісті. Символічні й душевні страждання Раскольникова, і те, що його все ж таки знаходить правосуддя і карає за справедливими людськими законами. Символічна й сама назва твору, яка доводить нам, що в цьому світі злочинів без покарання не буває, будь то душевна кара чи кара за законами суспільства.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Символіка назви роману Ф Достоєвського “Злочин і кара”