Що я збагнув під час хвороби

Інколи людина хворіє, і нікуди від цього не дінешся. Існують люди, які взагалі не хворіють, але їх небагато. Мені ж доводиться хворіти майже кожної зими під час епідемії грипу. Останнього разу хворів торік. Грип виявився досить важким; більше тижня я змушений був залишати­ся вдома.

Коли доводиться довго залишатися в ліжку, починає здаватися, що життя продовжується без тебе. Десь клопо­чуться люди, їдуть машини, відбуваються якісь події. А ти лежиш під теплою ковдрою, біля тебе ліки, а в руках книж­ка, яку важко читати, бо ж очі болять. Сталося так, що під час хвороби поруч зі мною був тато. Мені здавалося, що мій батько – дуже серйозний, навіть суворий чоловік, інте­реси якого обмежуються його роботою. Та чи час такий прийшов, чи я подорослішав: татко виявився для мене справжнім товаришем, кращого за якого годі й шукати. Побачивши, що я засмучений, татко якось дуже тихо підсів до мене і поклав мені на палаючий лоб прохолодну доло­ню. “Ну що, синку, згадаємо дитинство?” – спитав він. Татко взяв мою улюблену книжку “Острів скарбів” і почав читати. Років з восьми я знаю цей чудовий роман, і він мені не набридає. Тепер, під час хвороби, я зрозумів, що саме спілкування може прикрасити яку завгодно книгу, навіть і не таку цікаву.

Татко читав довго, і я незчувся, як заснув. Прокинув­ся вже вранці. Чудове сонце сяяло в небі. Сонячні промені зігрівали моє ліжко. Температури в мене не було, голова не боліла. Я зрозумів, що починаю одужувати. У кімнату тихо ввійшов татко. Посміхаючись, він запитав: “Пам’ятаєш, що сталося далі з Джеком?” Я посміхнувся у відповідь.

Під час хвороби мені вдалося зрозуміти одну дуже важ­ливу річ. Якою б важкою не була хвороба, яким би пога­ним не був настрій, усе буде добре, коли поруч рідна людина, яка тебе розуміє.

Що я збагнув під час хвороби