Пузир – мільйонер з психологією дрібного власника (За комедією І. Карпенка-Карого “Хазяїн”)

“Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто знає, що він був один з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”, – писав про Івана Карпенка-Карого Іван Франко. Так, кращої характеристики діяльності славетного нашого драматурга, здаєть­ся, не існує. А цитати, як і життя, слід розуміти якнайповніше.

XIX століття було часом розвитку українського націо­нального театру. Треба лише уявити, яких зусиль кош­тувало відродження театральних традицій в умовах царсь­кої Росії. Але ентузіазм драматургів, акторів, режисерів, а також щира вдячність глядачів зробили свого справу: український театр піднісся на нечувані для тієї епохи висоти. Іван Карпович Тобілевич – “один з батьків новочасного українського театру”, за висловом Івана Франка, – став однією зі знакових фігур в історії ук­раїнського театру. Аматорський гурток, яким керу­вав Іван Тобілевич, дав могутній пагін, і сьогодні ми, здається, можемо сказати “театр Карпенка-Карого” з тією ж урочистістю, як, наприклад, “театр Мольєра” або “театр Шекспіра”.

Комедія “Хазяїн” – один із шедеврів вітчизняної дра­матургії. На відміну від ранніх українських драматичних комедій, “Хазяїн” не виглядає простою комедією характерів. Карпенко-Карий аналізує не характери, а переважно сус­пільно-економічне явище, яке породжує характери.

Терентій Гаврилович Пузир – той самий хазяїн-мільйонер, навколо якого обертається дія комедії. У цієї людини нібито можна навчитися заробляти гроші. Але ж… Пузир має величезний капітал і постійно збільшує його за рахунок жорстокої експлуатації робітників. Це є та сама неприхована капіталістична експлуатація, про яку так полюбляли писати років десь двадцять тому. Але з пісні слова не викинеш – Пузир є саме експлу­ататором. У порівнянні з ним колишні дворяни-поміщики, принаймні чимала їх частина, здаються справжніми немовлятами. Експлуатація Пузиря побудована на чітких економічних засадах: “А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш”. Іванові Карпенку-Карому вдалося в образі Пузиря втілити портрет цілої епохи: маєтності колишніх панів поступово переходили до загребистих рук їх колишніх “підданих”. Такий і Пузир. Він впев­нений, що всі навколо крадуть, не довіряє нікому. Пу­зир – справжній глитай, і це видно з його ставлення до проблеми голодного люду. “Це химера! Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагають”, – каже Пузир. А ось його думка про тих, хто займається бла­годійністю: “Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам’ятники якісь стаз!.. Повигадують собі ярма на шию… а вони їм кишені продирають”.

Навколо Терентія Гавриловича існують і живляться інші “хазяї”, його поплічники. Феноген, права рука Пузиря, є таким самим глитаєм, але меншого калібру. Робітники вимагають поліпшення умов праці. Феноген тієї ж миті повертає ситуацію в інший бік, назвавши прихід робітни­чих представників “бунтом”. Поліпшення умов праці лю­дей, з точки зору Пузиря, є теж “химерою”. Тим більше за добре харчування робітників, на відміну від благодійності, нагород на шию не вішають.

Напевно, Терентій Гаврилович хотів би весь світ розбу­дувати за власним зразком, поділивши людство на “ха­зяїв” та робітників. Першим – капітали, другим – тро­хи картоплі в борщ, проте лише до вересня. Але в сім’ї Пузиря виростає дочка Соня, яка не хоче розуміти батькових розрахунків. Дівчині важко бачити, як напівголодні люди обертають те “велике хазяйське колесо”, здобуваючи мільйонерові ще мільйонів, а собі кілька копійок у день, аби не вмерти з голоду.

Фінансові махінації заводять Пузиря в неприємну ситуацію: починається слідство. Але Терентій Гаврило­вич “одібрав повістку від смерті й скоро дасть показаніє перед Богом”. Причина смерті Пузиря комічна й трагічна водночас: він забився, погнавшись за гусьми, які скубли копу його пшениці. Майно виявилося для хазяїна важ­ливішим за власне життя. І вже неважливо, чи виживе Пузир, чи ні: він довів свою “хазяйновитість” до логіч­ного завершення. Ні, мабуть, усе ж таки “хазяйновитість” довела до логічного завершення життя Терентія Гаври­ловича.

Пузир зникне, як зникають бульбашки на воді, проте на його місце прийде хтось із “пузиренків” і буде хазяй­нувати ще більш пожадливо й свавільно, ніж сам Пузир.

В образі Пузиря Карпенко-Карий втілив найвідразливіші риси сільського глитая. Пузир має мільйони, але його розумовий розвиток і моральні якості такі, як у дрібного крамаря. Така людина нічого не пожертвує на мистецтво, не допоможе знедоленим. А найгірше те, ще сам Пузир вважає своє життя абсолютно правильним, майже праведним. Таких хазяїв, як Пузир, у новій Ук­раїні не повинно бути – ось у чому сучасність комедії “Хазяїн”.

Пузир – мільйонер з психологією дрібного власника (За комедією І. Карпенка-Карого “Хазяїн”)