Прекрасна пісня про любов (по повісті “Гранатовий браслет”)


Олександра Івановича Куприна як людини й письменника сформувало грозовий час Алл С о ч. Р У першої російської революції. Це воно повідомило купринским картинам – як ні похмура була їхня правда – мрію про Майбутнє, жагуче очікування бури, що очистить і перетворить мир. Заповітна думка Куприна-Гуманіста про трагічне протиріччя буття: споконвічно прекрасна людина серед благої й щедрої природи й – жорстокий, протиприродний власницький лад, що несе йому мучення й загибель. Одним із чудових створень А. И. Куприна є повість про любов “Гранатовий браслет”. Сам письменник називав її “милої” і визнавався, що “…нічого більше цнотливого не писав”.

Сюжет повести простий: молодий телеграфіст давно й безнадійно закоханий у княгиню Віру Миколаївну Шеину. Юнак не витримує борошн любові й добровільно йде з життя, а Віра Миколаївна розуміє, повз яку велику любов вона пройшла. Із простого, навіть примітивного сюжету Куприн зміг створити прекрасну квітку, не увядающий уже багато десятиліть

Княгиня Віра улюблена й любить чоловіка, “колишня жагуча любов до чоловіка давно вже перейшла в почуття міцної, вірної, щирої дружби, вона всіма силами допомагає князеві…” Вони займають видне положення в суспільстві: він проводир дворянства. Княгиня оточена блискучим суспільством, але звідки ця щемлива туга, що не залишає неї. Слухаючи


оповідання дідуся про люб ви, Віра Миколаївна розуміє, що вона знала людину, що був здатний на щиру любов – “безкорисливу, самовіддану, що не чекає нагороди. Про яку сказано – “сильна як смерть” …

Така любов, для якої зробити будь-який подвиг, віддати життя, піти на мучення – зовсім не праця, а навіть радість… Любов повинна бути трагедією…” чи Не таку любов випробовує “маленький телеграфіст” Жовтків? Куприн блискуче показує, що не залежать високі моральні якості від станової приналежності людини. Це дано Богом – душу, здатна любити, може жити в бідній халупі й у палаці

Для неї не існує ні границь, ні відстаней, ні заборон. Жовтків зізнається, що не має сил розлюбити княгиню Віру. Тільки смерть зможе обірвати це прекрасне й трагічне почуття

Як співзвучні думки бідняка Желткова й аристократа Аносова. “Сім років безнадійної й увічливої любові” телеграфіста дають йому право на повагу. Чоловік Віри, Василь Львович, зрозумів Желткова, може бути, позаздрив таланту цього людини

Після кончини Желткова княгиня Віра стратиться, що не запобігла його самогубствам, хоча почувала, передбачала такий кінець. Вона задає собі питання: “Що це було: любов або божевілля?” Василь Львович зізнається дружині, що Жовтків не був божевільним. Це був великий закоханий, що не мислив своє життя без любові до княгині Вірі, і коли пішла остання надія, він умер. Нез’ясована туга охоплює княгиню Віру, коли вона бачить мертвого Желткова й розуміє, “що та любов, про яку мріє кожна жінка, пройшла повз неї…” Куприн не дає ніяких оцінок і моралей

Письменник лише передає прекрасну й смутну історію про любов. Душі героїв прокинулися у відповідь на велику любов, і це головне



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Прекрасна пісня про любов (по повісті “Гранатовий браслет”)

Categories: Нові твори

Links