Образ ката-чекіста в оповіданні “Я (Романтика)”


Про могутній талант М. Хвильового свідчить один з найбільш вражаючих творів – оповідання “Я (Романтика)”. Написане на початку 20-х, воно провістило жахіття конвеєра масових репресій 30-х, 40-х років. Цей твір – про діяльність дещо фантастичного (наскільки фантастичною була сама реальність) “чорного трибуналу”.

На перший погляд, час дії тут – громадянська війна, про що свідчить відповідна лексика: “панцерник”, “ревком”, “маузер”, “чека”. Проте що однозначність порушує лексика іншого часу і простору: “гільйотина”, “інсургенти”, “версальці”… Так з’являється аромат притчі, її всечасовості. Тривожна атмосфера дедалі згущуватиметься, в ній. наелектризованій далекими громами, вчуватимуться застереження попередніх епох.

Головний герой оповідання – фанатик “загірньої комуни”. Заради неї він жорстоко розправляється з усіма, хто здається йому винним. “…Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів – тьма на моїй совісті!!” Людське життя для нього нічого не варте. Проте в якісь хвилини жорстоко-криваве “я” чекіста відступає; і ми бачимо стомлену людину, якій хочеться тепла і родинного затишку.

Тоді він приходить до матері: “Вона підходить до мене, бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні і схиляє свою голову на мої


груди. Вона знову каже, що я, її мятежний син, зовсім замучив себе, і я чую на своїх руках її хрустальні росинки”. А наступного дня знову криваве пекло: розстріли, розстріли, розстріли…

Та ось одного разу серед гурту черниць, які були приречені на страту, чекіст бачить свою рідну матір. Що ж у ньому переважить: “я” людини чи “я” фанатика? Тема роздвоєння людської особистості не нова в літературі. Пригадаймо Христа і Антихриста, Фауста і Мефістофеля. Одначе в оповіданні “Я (Романтика)” я і анти-я – це не лише символи добра і зла, мудрості і глупоти, свободи і рабства. Автор не тільки показує, що людина, яка проміняла справжні цінності життя на фальшиві, приречена на забуття, а й переконливо доводить, що вона втрачає людську мораль.

Людина завжди стояла перед проблемою вибору, боролася зі своїм “хазяїном” – звірячим інстинктом – за право називатися людиною. Оцю боротьбу двох сутностей чекіста Микола Хвильовий зображує психологічно точно і реалістично.

У своїй фанатичній засліпленості головний герой вважає, що служить благородній справі і високій ідеї: його кличе загірна комуна – країна щастя і благодаті для всіх голодних, спраглих і окрадених духом, кличе саме безсмертя. Це – у мрії. Проте насправді герой іде в нікуди, опиняється в цілковитій безвиході. Хіба зможе він створити омріяну країну щастя ціною розстрілів невинних людей, ціною вбивства рідної матері?! Цей гріх назавжди ляже прокляттям на чекіста.

Проклянуть нащадки й інших катів українського народу, які знущалися з нього і в роки громадянської війни, і в не менш криваві роки сталінського терору.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ ката-чекіста в оповіданні “Я (Романтика)”

Categories: Твори з української літератури

Links