Недоук Фонвізіна Д. И


Комедія в п’яти діях Дія перше Пані Простакова, поміщиця, сварить лакея Тришку за те, що він до змови (зарученню) дядюшки Скотинина шив її ненаглядному єдиному синочку Митрофанушке каптан і жах як його обузил. Тришка виправдується: він на кравця не вчився. Простаковой дивно: навіщо треба вчитися? Чоловік боїться цю грубу, не стриману на мову й швидку на руку (забіякувату) жінку.

Він і не знає, що сказати, щоб їй догодити. Мимрить, що каптан мішкуватий, здається. Сам про себе Простаків говорить дружині: “при твоїх очах мої нічого не бачать”. З’являється брат Простаковой Скотинин, він говорить, що каптан зшитий “изряднехонько” (добре).

Але проти покарання кріпосного слуги не заперечує. Вони із сестрою схожі, у них один звичай: усіх сварять і всяка провина в них винувата. Єдиний, до кого Простакова харчує нестримну любов,- її син Митрофанушка. Перше, що ми про нього довідаємося: дуже любить поїсти. От учора ввечері об’ївся й всю ніч томився.

Як говорить його нянюшка Вереміївна: “Уночі раз у раз випити просив. Квасу цілий кувшинчик викушати изволили”. Мирофанушка підтверджує: “Ніч всю така дрянь в очі лізла… Те ти матінка, то ти панотець… Начебто ти, матінка, изволишь бити панотця.

Так мені й жаль стало… Тебе, матінка, – ти так утомилася, б’ючи панотця”. Простакова розчулена: “От синок – одна моя розрада”.

Скотинин


запитує, де його наречена – Софьюшка. Сьогодні вже змова, а вона ще й не знає, що її заміж видають. Софія після смерті батька й матері (вона вмерла зовсім недавно) залишилася сиротою, і Проста-Кови взяли над нею опіку. Її дядюшка Стародум давним-давно відправився в Сибір – і вуж стільки років немає про нього ні слуху ні духу, що вважають його загиблої.

Простакова просить братика, щоб той повчив неї обдирати селян – важко взяти з них щось після того, як вуж усі відібрали. Скотинин обіцяє, тільки вже повінчайте його із Софьюшкой. Не сама дівчина йому подобається й не деревенька її – а от свині, свині! Таких у цієї деревеньке розводять великих свиней!

А Скотинин до цих тварин пристрасть який мисливець! Простакова підхоплює: Митрофанушка весь у дядюшку, теж із трьох років свинок обожнює, аж тремтить від радості, углядівши хрюшку. Є Софія. Вона одержала листа від дядюшки Стародума. Він живий-здоровий і збирається незабаром з’явитися.

Простакова в гніві: не міг дядюшка воскреснути, коли без нього всі так складалося добре! Мабуть, лист від того офіцера, за який Софія заміж збиралася, так не віддали! Прочитати лист не можуть ні сама поміщиця, ні її чоловік, ні Скотинин.

Сроду вони нічого не читали. Хіба що Митрофанушку покликати? Його вже чотири роки як грамоті вчать: дячок Кутейкин, відставний сержант Цифиркин і німець Вральман. З’являється постоялець Скотининих Правдин. Він на прохання Софії читає лист дядюшки вголос.

З’ясовується, що в Сибіру дядюшка нажив статок – десять тисяч доходу. Він робить Софію спадкоємицею цих чималих по тимі часам грошей. При такій звістці Простакова починає відразу лабузнитися перед Софією, дає Скотинину від воріт поворот і планує обвінчати Софію зі своїм ненаглядним Митрофанушкой. Скотинин іде утішатися на скотарню. Є слуга зі звісткою, що в село на постій з’явилися солдати – природно, на чолі з офіцером.

Дія друге Правдин зустрічає командира солдатів – офіцера Милона. Вони давно знайомі. Друзі якийсь час не бачилися й розговорилися. Правдин усього як три дні живе в тутешніх місцях – він “визначений у члени тутешнього намісництва”. Душа його болить: сімейство Простакових (особливо дружина – “презла фурія”) порушує всі закони справедливості.

Милон скаржиться на те, що схоже сімейство розлучило його з коханою дівчиною й “користуючись сирітством її”, містить дівчину “у тиранстві” . Він навіть не знає, у яку деревеньку її відвезли… І отут з’являється Софія. Закохані дуже раді зустрічі. Софія повідомляє Милону, що потрапила в полон до невартих людей, які при звістці про те, що вона тепер багата спадкоємиця, хочуть видати її заміж за свого сина.

А вона не суперечила… Милон відчуває укол ревнощів. Софія жартує над ним: Митрофанушке всього шістнадцять років і він досяг уже останньої стадії свого розумового розвитку, далеві не піде.

Правдин підтримує її в колкостях: – Як далеві не піде, пані? От доучує часослов, а там і за псалтирь прийметься… Софія заспокоює Милона: вона не стала заперечувати, щоб її не обмежили у волі, а відповіла тільки, що її частка – у руках дядюшки Стародума.

Отут є Скотинин. Він говорить Софії, що не дозволить нікому “перебити” у нього таку наречену. Уже на неї-те десять тисяч доходу вони заживуть! Якщо в нього й зараз для кожної свинки окремий хлевок, то вже для дружини він як-небудь світлицю виділить. Милон.

Яке скотиняче порівняння! Є Митрофанушка з нянькою Вереміївною. Скотинин нападає на племінника: “За ноги так об кут!

” Вереміївна тремтить: “Ах, іде він його! Куди моїй голові подітися!” Скотинин. Чи хочеш ти женитися?

Митрофан (разнежасъ). Уже давно, дядюшка, бере полювання! Скотинин кидається в бійку.

Вереміївна захищає своє “дитятко”: – Сунися, пан, тільки изволь сунутися! Я ті бельми-те видряпаю. Простакова зазиває в гості Милона, не знаючи про його відносини із Софією. Поміщиця скидаючись лає роззяву-чоловіка, мов, нападає на нього часом правець – “випуча ока, коштує бита година як укопаний…

Коли правець і попройдет, те занесе, панотець, таку дичину, що в Бога просиш знову правця… Усе сама управляюся… З ранку до вечора… те сварюся, то б’юся, тим і будинок тримається, мій панотець!

” Правдин (убік) говорить, що незабаром порядки переміняться. Вереміївна доповідає господарці про свару дядюшки із племінником. Поміщиця сварить віддану няньку: “…А ти, бестія, остовпіла, а ти не вцепилась братикові в пику, а ти не раздернула йому рила по вуха…

” Дія третє Приїжджає Стародум. Вони із Правдиним розмовляють про принципи служіння батьківщині, про те, що турбуватися потрібно про справу, а не про чинів, про щирість і прямоту як про головні достоїнства людини. Згадує Стародум, як служив при дворі, де все лицемерно, – і порахував за благо забратися подалі, у Сибір, де його чекала теперішня справа. Правдин говорить, що таких людей, як Стародум, потрібно кликати до двору – як кличуть лікаря до хворого. Правдин зауважує також, що співрозмовник його, по слухах, міг би в Сибіру розбагатіти куди більш, ніж зараз.

Стародум. Піди природі, ніколи не будеш бідний. Піди людям – ніколи багатий не будеш. Дядюшка вважає, що чесна й розумна людина може всього домогтися сам, а давати гроші дурням – злочин.

Тому весь свій капітал він заповість Софьюшке – щоб вона могла гідно вийти заміж. Доброчесній бесіді заважає бурхлива сварка Простаковой і Скотинина. Милону вдається розняти що б’ються. П р ос т а к о в а. За сина заступлюся. Не спущу батькові рідному…

У мене материно серце. Чи чувано, щоб сука щенят своїх видавала? Довідавшись, що перед нею Стародум, Простакова починає лабузнитися, кличе двірню й відразу влаштовує рознос: “Палашка де?

Лежить. Ах, вона бестія! Лежить!

Начебто шляхетна!” Стародум повідомляє, що відвозить Софію в Москву, щоб видати її заміж за гідну людину. Скотинин пропонує себе в чоловіки, Простакова, Митрофанушку. Простакова хвалить свою сім’ю: у покійних батька й матері було дітей вісімнадцять чоловік, а вижили тільки вона із братиком.

З інших хто в лазні вчадів, хто у великодній день із дзвіниці звалився, хто помер, похлебав молока з мідного ковшика…А “інші самі не стояли… ” От такі батьки: “Стародавні люди, мій панотець… ” Ці стародавні люди руками й ногами відбивалися від усякого навчання, шкіл терпіти не могли…

А от Митрофанушку батьки віддали в науку – все-таки таки часи інші… Стародум відправляється відпочити – не стільки з дороги, скільки від того, що він отут побачив і почув. Поміщиця, примітивши повагу гостюючи до утворення, просить Митрофанушку хоч для годиться позаниматься. Сама ж всідається поруч – в’яже гаманець “для Софьюшкиних грошей”. Цифиркин задає Митрофанові завдання: “…

Изволил ти, на приклад, іти по дорозі із мною… Хоч візьмемо із собою Сидорича. Знайшли ми троє… На дорозі, на приклад же?

Триста рубльов… Дійшла справа до поділу… зміркуй-тко, по чощо на брата? ” Митрофан “обчислює” приблизно так: “Один раз три – три. Один раз нуль – нуль…

” І на цьому намертво застряє. Матінка говорить, що якщо знайшов гроші, те й ділитися нема чого. Все потрібно забрати собі.

Так і проходить весь урок математики. З’являється Вральман. Він з жахливим німецьким акцентом заявляє, що “умарить хатят репенка. За словами німця, голова в Митрофана слабкіше черева – і нема чого неї набивати зайвим. Потрібно просто триматися подалее від розумних людей – от і буде все в порядку.

Далі Вральман пускається розповідати про своє знайомство з вищим світлом… Його балаканина по серцю Простаковой – либонь і Митрофанушка не пропаде без усякої грамоти. Дія четверте Стародум розмовляє із Софією про людське достоїнство. Обоє сходяться в тім, що “пряму ціну розуму дає доброзвичайність. Без нього розумна людина – чудовисько”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Недоук Фонвізіна Д. И

Categories: Шкільні твори

Links