Моє розуміння змісту новели М. Коцюбинського


Я завжди з великим задоволенням читаю Твори М. Коцюбинського. Це письменник незвичайний. Письменник-патріот, вдумливий і тонкий дослідник, істинно неперевершений майстер художнього слова, творець соціально-психологічної новели. Одна із найбільш відомих його новел – “Інтермецо”. Це твір не для розваги. І зрозуміти його, не прочитавши вдумливо й уважно, глибоко не осмисливши кожну частину, неможливо. Але зрозумівши, відразу відчуваєш велику насолоду і натхнення, які дає цей твір. Заголовок новели походить від назви музичного твору довільної будови, що виконується оркестром між окремими частинами опери. Я зрозуміла, що Коцюбинський переосмислив цей термін і вклав у нього інший зміст. Інтермецо у Коцюбинського – це перерва, перепочинок, це час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби.

Це твір – про участь інтелігента-демократа, митця за покликанням у визвольній боротьбі народу, що тривала у часи жорстокої реакції царату.

Новела написана Коцюбинським 1908 року. Це був час реакції – жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюрми були переповнені вчорашніми шукачами правди, поліція та жандарми, військово-польові суди чинили розправи та самосуди: стріляли, вішали, били. Саме часи політичної реакції М. Коцюбинський створює “Іпіегтегго”. Це за це явище виділили Творчость


великого художника слова. Вона є наслідком його праці над питаннями про призначення літератури, про моральне обличчя митця, є яскравою, глибокою відповіддю тим, хто прагнув звести літературу до забавки, позбавити її великої суспільно-виховної сили.

Ліричний герой новели втілює ідейні і моральні якості всіх кращих митців всієї епохи. Внутрішній світ героя безмежно глибокий і значний. Кровний зв’язок із народом, глибоке відчуття людського горя, полум’яна любов до Батьківщини, тонке розуміння краси природи, спостережливість і реалістичне відображення життя, прагнення до визволення трудящих – такі характерні риси літературного героя твору.

Ліричну новелу “Іпіегтегго” називають поемою душі. Зміст її – не своєрідний поетичний відбиток внутрішнього стану митця. Для ліричного героя твору мандрівка на природу – відпочинок, можливість оновити фізичні і моральні сили. У нього, чуйного й вразливого митця, ослабли струни душі від жахів навколишнього світу (столипінська реакція, горе народу). Він хоче забути про страждання хоч на мить, але “залізна рука города” тягнеться за ним, обличчя людей проступають у темряві крізь стіни і лишають у його душі “сліди моїх підошв”. Герой твору йде на поле, але й там, дивлячись на вівчарок Оверка і Ірепова, не може відігнати спогадів про повішених, людські ланцюги й омріяну волю. Гладить руками “соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі”, цілується волошками, небом, хмарками, п’є теплий, цілющий напій сонця. Це дає йому сил, відчуття себе як невід’ємної частки могутньої природи.

Кульмінацією твору є зустріч ліричного героя з селянином. Ослаблені струни його душі знов натягуються, і він відчуває себе готовим до життя і боротьби. Може, переживши тяжку душевну кризу, герой здатен повернутися до активного життя. І яскравим доказом цього може бути зустріч з людським горем. Вони зустрілися, стояли мовчки і хвилину дивились одне на одного. Ліричний герой перевіряє свою готовність повернутися до людей. Йому самому ніби не віриться, що він може знову сприймати людське горе. Він знову повертається до нього, чим жив раніше: душа співає, струни натягнуті. Гармонії досягнуто. Отже, не була не втеча, а лише інтермецо – тимчасовий перепочинок, потрібний для непокоєння, який і здобув герой, спілкуючись із природою.

Кононівські поля, що на Полтавщині, стали тією ланкою у ланцюгу життя, яку Коцюбинський влучно назвав “інтермецо”. Саме вони дають герою твору заспокоєння. Бо лише у природі існує гармонія, якої постійно шукає людина, і без цієї гармонії в душі неможливе нормальне людське існування. Нервових розладів, депресії, стресу можна позбутися. Для цього потрібно йти до природи.

Такий зміст новели Коцюбинського “інтермецо”. Природа – це, може, остання ланка для тих, хто втратив душевну рівновагу, віру у власні сили, віру в житія. Я щиро завдячую письменнику за його прекрасний, життєстверджувальний твір, який навчив мене долати життєві труднощі, не впадати у розпач за будь-яких складних життєвих обставин, любити людей і життя, вклонятися сонцю і і шаленим вітрам – жити і боротися.

Над чим змусила мене замислитись повість М. Коцюбинського ” Тіні забутих предків “

Улітку 1911 року М. Коцюбинський, повертаючись із Капрі, де він лікувався вирішує здійснити свою давню мрію – відвідати Карпати. Весь час перебування там він проводить в екскурсіях по горах верхи. Його вражають Карпати, які вікують в такій тиші, що чують навіть дихання худоби, “захоплює живий, мис суворий Черемош, який “сердито поблискував сивиною і світивсь попід скелі недобрим зеленим вогнем”; дивують чорні смереки, що “спускають свій шум в Черемош, а він несе його долом й оповідає…” Про що оповідав письмен піку старий Черемош? Може, про шум вітрів, які чешуть смерекам їхні довгі коси чи про грози високо в горах, що наповнюють його води новою силою, чи, може, про дівчину-красуню, яка оступилась на слизькому камені, впала у бурхливу воду, і жодна сила вже не змогла б вирвати її тіло з міцних обіймів Черемоша.

Коцюбинський – художник-психолог, і його не задовольняє споглядання і малювання хай і найчарівнішого краю. Йому треба зазирнути в душу людини, довідатися, чим живе гуцул-хазяїн казкового краю, що їсть, у що вдягається, яких пісень співає. Уже на перших сторінках повісті “Тіні забутих предкпь ми знайомимось із головним героєм твору Іванком Палійчуком. Він ріс дивною дитиною: “знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) правіш, усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, косуль і сарн; що там блукає веселий чугайстер, який зараз просить стрічного в танеш, та роздирає мавки; що живе в лісі голос сокири”.

Читаючи твір Коцюбинського, не можна не замислитися над тим, що, мабуть, не все, що знав Іванко уже в сім років – це тільки його дитячі фантазії, і можливо, перед його широко розплющеними очима розчинялося вікно в інший світ? Та швидше за все цей світ існує поряд із нами. Наші пращури знали, що кожне дерево має душу, – і не рубали вікові дуби, високі смереки бездушно, безсистемно. Вони вірили, що річки наповнені дивними істотами, – і не бруднили прозору воду, чистили джерела. Вони оберігали життя, що невидиме і повивчене вирувало навколо, і не життя оберігало людей. Гуцули добре знали, що не можна людину називати царем природи і вінцем творіння, – і жили в гармонії з природою, не порушуючи її законів. Нам треба вчитися у них мудрості і любові до рідної землі, а допоможе в цьому творчість українських письменникіїї і в першу чергу творчість Михайла Михайловича Коцюбинського.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Моє розуміння змісту новели М. Коцюбинського

Categories: Нові твори

Links