Мотиви й образи лірики одного з поетів срібного століття (Н. С. Гумилев)


1. Зародження акмеизма. 2. Мотиви лірики Гумилева. 3. Пізніше творчість. Я конквістадор у панцирі залізному, Я весело переслідую зірку…

Н. С. Гумилев Творчість Н. С. Гумилева, засновника “Цеху поетів” і глави акмеистов, стало відомо ще в часи розквіту символізму. Як уважає критик В. М. Жирмунський у своїй статті “Преодолевшие символізм”, “уже в ранніх віршах поета можна побачити риси, які зробили його вождем і теоретиком нового напрямку”. Появі акмеизма передували “Листа про російську поезію” Гумилева, де він показав себе проникливим критиком і виробив основні ідеї акмеизма. Перші ж вірші його були написані ще під впливом символізму. Своїм учителем Гумилев називав У Я. Брюсова.

В 1910 році конфлікт між Гумилевим і символістами привів до створення нової поетичної школи – акмеизма. В 1911 році був створений “Цех поетів”, куди ввійшли Н. С. Гумилев, А. А. Ахматова, О. е Мандельштам, З. М. Городецький, М. А. Зенкевич, В. И. Нарбут. Акмеизм зародився в 1912-1913 роках, відділившись від символізму Його оголосили спадкоємцем символізму, що закінчив свій розвиток.

Насамперед, акмеисти мали на меті вигнати з мистецтва раніше обов’язкову тему містицизму, а також перетворити слово з розпливчастими обрисами в точне, окреме. Гумилев призивав звернутися до “речовності” миру. Музикальність і ліричність символістів акмеисти замінили


графичностью, чіткістю, ясністю Ця досконалість форми й було названо від слова “акме” (вершина). Першим його акмеїстичним добутком Гумилева вважається поема “Блудний син” зі збірника “Чуже небо” (1912). У своєму маніфесті “Спадщина символізму й акмеизм” Гумилев позначає головне художнє завдання – “більша рівновага сил і більше точне знання відносин між суб’єктом і об’єктом”.

Але в поезії самого Миколи Степановича всі відзначали потужну символістську основу. Основними рисами поезії Гумилева Жирмунський називає “активну, відверту й просту мужність, його напружену щиросердечну енергію, його темперамент”. Для Гумилева предтечей акмеизма є Т. Готьє. В 1914 році Гумилев випускає книгу перекладів з Готьє “Емалі й камеї”.

Пішовши добровольцем на фронт, поет продовжує писати вірші й критику. Повернувшись в 1918 році, він займається літературно-видавничою діяльністю. Це поет, як говорив про нього В. Ф. Ходасевич, “цікавий і своєрідний”. Його ранні вірші показують дистанцію, що він витримує з навколишніми – його тема самітності виражена в словах: “Я ввічливий з життям современною, але між нами є перешкода: усе, що смішить її, гордовиту, моя єдина відрада”.

Вірші Гумилева не відрізняються емоційністю змісту, його особистих переживань там украй мало. Поет строго ставився до підбора поетичних засобів, кожне слово у віршах точно вивірене й займає своє місце Жирмунський дав цьому таке визначення: “епиграмматичность строгої словесної формули”. Ні тема любові, ні тема природи не займає скільки-небудь важливого місця в його лірику.

Все це заміняється яскравими художніми образами, баладною формою віршів. Він звертається до екзотичних країн і героїв-мандрівникам, конквістадорам, морякам. …Відкривачі нових земель, Для кого не страшні урагани, Хто зазнав мальстреми й мілина. Чия не пилом загублених хартій – Зіллю моря просоченаі груди, Хто голкою на розірваній карті Відзначає свій дерзостний шлях…

Екзотична тематика характерна для перших збірників “Шлях конквістадорів” (1905), “Романтичні квіти” (1908). Поет подорожує по Італії, Абіссінії, Африці, Леванту, описує невідомі країни, відважне життя й героїчну смерть своїх героїв, підкорювачів нових земель. Я конквістадор у панцирі залізному, Я весело переслідую зірку, Я проходжу по прірвах і безодням И відпочиваю в радісному саду. Ліричний герой – самотній завойовник, безстрашний і впевнений у собі, надлюдина – тут повністю ототожнюється з автором, цьому сприяє те, що Гумилев пише від першої особи. Поет протиставляє повсякденному тьмяному миру своїми ідеальними романтичними, наповненими яскравими деталями.

Ще не раз ви згадаєте мене И весь мій мир, що хвилює й дивний, Безглуздий мир з пісень і вогню, Але меж інших єдиний необлудний. Д. П. Святополк-Мирский говорив, що Гумилев привніс “елемент мужнього романтизму” у російську поезію. Ліризм і патетика сполучаються в Гумилева з легкою іронією. У третій книзі віршів “Перли” уже велике місце займають філософська тема.

Він звертається до образа Дон Жуана, що залишається наодинці зі своєю совістю й розуміє, “що непотрібний атом”. Мужність і незалежність героїв вражає читача – конквістадор пропонує смерті пограти у свої кості, а орел воліє загинути в польоті до сонця. Поступово в поезії Гумилева стало домінувати оповідальний початок.

Поезія останнього років життя наповнена пророчим трагізмом, у поезії його вже немає масок, перевтілень, у ній панує отточенность деталей, вивіреність композиції. Відірваний від життя романтизм змінився емоційною напруженістю, чіткістю. Війна, любов, розлука – от теми, що виникають у пізній творчості поета. “Вогненний стовп” – остання книга віршів – уважається вершиною лірики Гумилева. У ній автор філософствує про людину, його житті й мистецтві, творчості.

Самою яскравою оцінкою поетичної майстерності Миколи Гумилева можуть уважатися слова його вчителя В. Я. Брюсова: “Значення його віршів набагато більше в тім, як він говорить, ніж у тім, що він говорить”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мотиви й образи лірики одного з поетів срібного століття (Н. С. Гумилев)

Categories: Твори з української літератури

Links