Куліш Микола Гурович

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Куліш Микола Гурович (1892-1937)

Микола Куліш належить до “командної” верхівки митців Розстріляного Відродження – поруч із Тичиною, Хвильовим, Рильським, Довженком і Курбасом. їхніх одноліток, він дебютував дещо пізніше, разом із молодшою на 10-15 років групою нових могутніх талантів на чолі з Бажаном і Яновським. Тому, як і ті молодші, мав дуже короткі терміни для творчого самовияву: це 1926-1933 pp., коли настала друга і остання – критична фаза Відродження.

Народився 6 грудня 1892 р. у селі Чаплине Дніпровського повіту (центр Олешки) на Херсонщині. Суворі іспити степового дитинства – найми з восьми років, злидні селянської родини (батько Гурій наймитував), рання смерть спрацьованої матері, життя в сирітському будинку – не перешкодили упертому і надзвичайно здібному й охочому до науки хлопцеві закінчити сільську школу в Чаплиному (1901-1905) і вищу початкову школу (1905-1909) та приватну гімназію (1909-1913) в Олешках.

1914 p., маючи добру класичну середню освіту, Куліш вступає на історико-філологічний факультет Одеського університету.

Перша світова війна перевернула його далекосяжні освітні плани, і він, закінчивши школу, два роки (від осені 1915 до осені 1917) воює на протинімецьких фронтах коло Вільно, на Волині, в Галичині. Куліш був лицарем і в любові, і у війні.

Куліш був свідком страшного голоду в степовій Україні 1921 p., який навіяв йому тему його першої Драми “97”, що її він закінчив уже в Одесі.

1925 р. із таким самим успіхом пройшла в театрах України та інших республік друга драма Куліша “Комуна в степах”. Обидві п’єси мали пропагандистський характер, стиль їх був натуралістично-побутовий, і хоч у них видно було іскри справжнього таланту, та все ж вони не віщували ясно в Куліші майбутнього великого драматурга.

Тим часом Курбас уже приготував до вистави новий шедевр Куліша – політичну комедію “Мина Мазайло” – нищівну комедію-сатиру на: 1) малороса (міняє своє українське прізвище на російське Мазєнін задля успіху у службовій кар’єрі); 2) російський великодержавний шовінізм (тьотя Мотя Разторгуєва із Курська патронує русифікацію Мазайла); 3) анахронічний український націоналізм (дядько Тарас із Києва); 4) духовний інфантилізм комсомольської молоді.

Лицемірство московської політики українізації України Куліш показує крізь призму ділових персонажів п’єси: 1) малорос-кар’єрист Мазайло: “Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. 2) дядько Тарас: “їхня українізація – це спосіб виявити усіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!” 3) мокій (син Мазайла, гордий із свого українського прізвища і патріот українізовуваної УРСР): “Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів одних лише селян українців, хто?” 4) тьотя Мотя із Курська: “Та в днях Турбіних (антиукраїнська п’єса Булгакова, що йшла тоді в МХАТі у Москві) Альоша, ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна…” Мокій: “Що-о?” Тьотя Мотя: “СРСР…”

ЗВЕРНИ УВАГУ

Від 1924 р. “97” ставилась у Харкові та інших містах України, а пізніше і в інших республіках СРСР, створивши Кулішеві репутацію “основоположника української радянської драми”.

Тут усі чотири супротивні собі персонажі “склалися” своїми почуваннями на об’єктивну правду, а наївний молодий Мокій у негативній формі несвідомо спророкував страшний факт винищення мільйонів українських селян, що стався вже через три роки після прем’єри “Мини Мазайла”.

Кулішеві ще восени 1933 р. вдалося разом із Курбасом виставити в “Березолі” його нову П’єсу “Маклена Граса”, писану ним 1932-1933 рр. Щоб це могло статися, Куліш оминув українські теми, помістивши дію п’єси в Польщі на тлі економічної кризи. Пружиною дії є збанкрутований біржовий маклер Зброжек із його демонською пристрастю гравця, який пускає у гру не тільки чужу, а й власну смерть, щоб здобути посмертну страхову премію.

Десятилітня дівчинка – жебрачка Маклена, – щоб урятувати свого батька – робітника – від голодної смерті, приймає пропозицію Зброжека вбити його за невеличку плату. На тлі гри демона і трагедії янгола, що мусить убити, виростає образ пропащого поета Падури, що спить у собачій будці і грає на окарині – глиняному інструментику – про самотню закинену в світі душу – в порожню ніч, на холодний місяць.

Політбюро ЦК КП(б)У і верхівка НКВС, у супроводі сотні озброєної охорони на тільки для них влаштованому перегляді вистави могли усвідомити, що п’єса не про Польщу, а Україну, що демонський збанкрутований гравець – це вони самі, Маклена – український народ, поет Падура – сам Куліш, а п’єса задумана і виставлена як лебедина пісня великого драматурга великого театру.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

“Мина Мазайло” – класичний зразок політичної комедії “дискусійного” жанру. Діалоги, репліки діють (як каже одна Кулішева ремарка в п’єсі), “мов шаблі”. Багатство специфікованої за персонажами мови надзвичайне. Багатогранне Кулішеве слово раз у раз розривається, мов бомба, зрушуючи дію на сцені і регіт у залі. Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених їх рисах, що ціла низка типів залишилась у пам’яті глядача, немов маски старого вертепного українського театру. Куліш виявив тут себе також майстром гротеску і пародії.

ЗВЕРНИ УВАГУ

“Маклена Граса” після сьомої вистави спеціальною ухвалою ЦК партії була заборонена, “Березіль” ліквідований, Курбас, а потім і Куліш заарештовані і заслані на північну російську каторгу як вороги народу.

Куліш Микола Гурович