КРЕЙН, Стівен

(1871-1900)

КРЕЙН, Стівен (Crane, 1871 Ньюарк, штат Нью Джерси – 05.06.1900, Баденвейлер, Німеччина) – американський письменник.

Народився у багатодітній сім’ї методистського священика. Втративши батька у дев’ятирічному віці, був змушений з ранніх років заробляти на прожиття. Навчався у семінарії, двох коледжах, рік в університеті м. Сіракуз (шт. Нью-Йорк), де й почав публікуватися. З 1891 р. – журналіст, репортер нью-йоркських газет. Майже одночасно з газетною працею пробував сили у белетристиці. З перших же кроків у літературі відштовхувався від вирішальної ролі життєвого досвіду. Прихильник правди у мистецтві, орієнтувався на творчість Л. Толстого і таких своїх колег-сучасників, як В. Д. Ховеллс та X. Гарленд; протистояв охоронній “традиції витонченості” (genteel tradition), яка панувала у літературі США 70-90-х років, і прихильники котрої прагнули уникати зображення “темних” сторін дійсності, картин злиднів, соціальних контрастів. Своє естетичне кредо Крейна висловив так: “Людина приходить у цей світ зрячою, і вона не відповідає за те, що вона бачить; але вона відповідальна за те, наскільки бездоганна її совість”. Ця думка отримає згодом розвиток в Е. Хемінгвея, який високо поціновував Крейна. Останній так визначав завдання письменника: “Справжній митець – це людина, котра залишила свідоцтво про свій час, такий, яким вона його бачить”.

Крейн

починав як прибічник натуралізму, який в умовах Америки зламу століть був для письменників, що поділяли його принципи (окрім Крейна також, X. Гарленд, Ф. Норріс, певною мірою Дж. Лондон, Т. Драйзер), формою протистояння спробам “лакування” дійсності. Дебютував “Шкіцами з життя” (“Sketches from Life”), замальовками постатей провінціалів, котрі зіткнулися із складними проблемами великого індустріального міста. Від самого початку у творчості Крейна домінують три теми: життя міських нетрів, для виразності відтінене розкошами верхів; трагедія війни; знедоленість дітей. Широка популярність прийшла до нього з публікацією повісті “Меггі, дівчина з вулиці” (“Maggie: A Girl of the Streets”, 1893), з підзаголовком “Нью-йоркська історія” (“A Story of New York”), яка стала літературною сенсацією, майже скандальною. У центрі – історія Меггі Джонсон та її брата Джіммі, котрі жили в злиднях, у бідному кварталі Бауері в родині батька, людини брутальної, пияка, жорстокого до дітей. Меггі, приваблива, але малоосвічена, позбавлена необхідного виховання, пильнує своєї чистоти серед розбещеного оточення. Вона знаходить роботу в майстерні із пошиву комірців, захоплюється приятелем Джіма – буфетником Пітом, “крутим” молодиком, котрий її зваблює. Мати виганяє Меггі з дому. Якийсь час вона живе з Пітом, поки той не кидає її. Мати Меггі після смерті чоловіка теж починає пити, опускається, стає завсідницею поліцейських дільниць. Меггі у відчаї стає повією; таке ремесло її пригнічує, і вона, не в змозі зупинити свого падіння, накладає на себе руки. У фіналі мати Меггі, дізнавшись про її смерть у компанії товаришів по чарці, великодушно “прощає” своє “дуже погане дитя”.

Повість із великою відвертістю змальовувала злиденність і деградацію у середовищі бідняків і водночас викривала дволикість “порядного” суспільства, яке відверталося від цих нещасних. У повісті центральна героїня постає як чиста, здатна тонко відчувати дівчина, котру письменник уподібнює до прекрасної квітки, що виросла в брудній канаві. Вона – жертва обставин, і вину за її нещасливу долю Крейн покладає на ці нелюдські умови. Написана в характерній для натуралізму зовні холодній, безпристрасній манері, повість сповнена внутрішнього співчуття до гіркої долі зневажених людей. Новаторський за своїм характером твір Крейна викликав нападки критиків консервативної орієнтації, котрі звинувачували письменника у зображенні “бруду”. Серед тих, хто підтримав Крейна, був Вільям Дін Ховелс – помітний письменник і авторитетний критик, котрий назвав повість “видатним твором”.

Надалі тема нетрів була продовжена в повісті “Мати Джорджа” (“George’s Mother”, 1896) та оповіданнях.

Віхою в історії літератури США став роман Крейна “Червоний знак звитяги” (“The Red Badge of Honour”, 1895), що має підзаголовок “Епізод Американської Громадянської війни”. Хоча Крейн не був її учасником, він спирався на мемуари, спогади учасників, історичні праці: бій, відтворений в романі, – це бій під Чанселорвілем навесні 1863 p., виграний південцями, очолюваними Робертом Лі. Посутнім для Крейна був досвід Л. Толстого-баталіста, винятково популярного в ті роки у США. Роман, що став бестселером, вийшов у дещо скороченому вигляді; повний текст побачив світ лише 1982 р. Якщо зазвичай у книгах про війну головними дійовими особами були воєначальники, командири чи героїчні особистості, то новизна роману полягала в тому, що події сприймалися, оцінювалися з точки зору пересічної, звичайної людини. Нею був новобранець юнак Генрі Флемінг, котрий зіткнувся з жорстокою реальністю війни. Крейн тонко та психологічно переконливо передав складну гаму почуттів свого героя: тут і цікавість перед боєм, і тривога перед невідомістю, і страх, слабкість, втеча з поля бою, відчуття гострого сорому, віднайдення мужності. Він поступово звикає до війни, позбавленої будь-якої героїки та романтизму. Цікаво поданий у романі солдатський колектив, “громада”, своєрідний живий організм, у якому, однак, не розчиняються індивідуальності. Роман був сповнений антимілітаристського пафосу; герой переконується, що “уряд втягнув його у війну і тепер його безжально тягнуть на бійню”.

Мистецтво Крейна-баталіста зміцнилося у його репортажах, які він надсилав як кореспондент з грецько-турецької (1897) та іспано-американської (1898) воєн. Письменник проявив себе і майстром психологічної новели, відобразивши життя дітей (“Його нові рукавички”, “Сором”, “Смерть і дитина”), драматизм провінційного існування (“Чудовисько”), дегероїзуючи війну (“Воєнний епізод”).

Для стилю Крейна властиві сповнений напруги лаконізм, використання внутрішнього монологу, імпресіоністично забарвлені деталі, ліризм. Оригінальний Крейн і як поет, щоправда, він – автор всього лише двох збірок віршів: Крейн відмовляється від класичних розмірів і форм, наближаючись до “верлібру”.

Сухоти рано обірвали життєвий шлях Крейна, не дозволили повною мірою виявитися його великому, багатообіцяючому талантові. Усе ж він виявився письменником, стиль і манера котрого випередили деякі важливі пошуки американських прозаїків нового століття. Серед них був Хемінгвей; у біографіях, у художніх зацікавленнях обох виявляється чимало спільного: вони починали як журналісти, працювали воєнними кореспондентами, виявляли особливу увагу до проблеми насильства, смерті, до долі ізгоїв суспільства. Хемінгвей включив у свою антологію “Люди на війні” (1942) роман “Червоний знак звитяги”, який охарактеризував так:”…Він – описав уявлення дорослих хлопчаків про війну, яке ближче до справжньої війни, аніж те, що довелося побачити згодом на полях боїв самому авторові “Червоного знаку звитяги”. Це одна з найкращих книг у нашій літературі… За цілісністю книга Крейна не поступається перед великими поемами”. Серед новел Крейна він виділяв “Шлюпку” та “Блакитний готель”.

Б. Пленсон


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

КРЕЙН, Стівен

Categories: Біографії

Links