“Київсько-Печерський патерик” – видатна пам’ятка житійної літератури

З кінця XI століття у Київській Русі стало з’являтися багато житійних творів. Ченці Печерського монастиря, що були зацікавлені у створенні своєрідної церковної історії обителі, склали збірник оповідань про заснування монастиря і його перших діячів. Цей збірник увійшов в історію літератури під назвою “Київсько-Печерського патерика” і мав важливе суспільно-громадське значення.
Його основна частина склалася у 20-х роках XIII століття з легендарних переказів, а остаточно оформилася в посланнях Симона, єпископа Володимирського і Суздальського,

до ченця Київсько-Печерського монастиря Полікарпа та в посланнях останнього до печерського ігумена Акіндіана. На невдоволення Полікарпа своїм становищем простого монаха Симон пише відповідь-послання, де викриває честолюбність і ще додає дев’ять окремих оповідань про печерських чудотворців та повість про побудову головної церкви.
Полікарп у відповідь на це надсилає ігумену Акіндіану своє послання, яке теж супроводжувалося додатком з одинадцяти оповідань про печерських подвижників. У середині XIII ст. житійні оповідання, написані Симоном і Полікарпом, були об’єднані в окремий збірник
– так виник “Київсько-Печерський патерик”, який протягом кількох століть був однією з найпопулярніших книг.
У ньому ми зустрічаємо і фантастичні, містичні сподівання, побудовані на казковій основі, і розповіді про різні історичні події, політичне життя, монастирський побут, про взаємини між монастирем і князівською владою.
“Київсько-Печерський патерик” наш видатний історик Михайло Грушевський назвав “золотою книгою українського письменного люду” і поставив його в один ряд з “Кобзарем” Тараса Шевченка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

“Київсько-Печерський патерик” – видатна пам’ятка житійної літератури