Ідея служіння митця народові у новелі “Іntermezzo”

“Іntermezzo” – це невеликий музичний твір довільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. У перекладі з італійської означає “перерва”.

Для героя твору подорож з міста на природу теж стає невеличкою перервою у його гамірливому, повному переживань та турбот житті, що протікає в місті.

Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті М. Коцюбинського в 1908 році. Украй виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, відпочинок. Проте письменник бореться з цією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу – художню творчість.

Утома відступає. Людина спостерігає природу. її краса, її неповторне обличчя захоплюють, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Сонце, поле, птахи наповнюють душу художника неповторними фарбами, граціозними рухами і гармонійною музикою. Під кінець відпустки М. Коцюбинський уже не почуває себе втомленим, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий ці свої переживання вилити на папір.

М. Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст. Інтермеццо у нього – це перерва, час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби.

Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може забути про людей, відгородитися від них. Він дуже любить природу, але людину – над усе.

На початку твору атмосфера похмура. Ліричний герой, як і сам автор, виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю. І от він опиняється за містом, серед природи, і вперше помічає: “Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені”. У світі природи герой особливо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів – любов до життя, людини, свободи. Сонце – традиційний образ волі, нового життя. Морок – символ гніту і насильства.

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно проникає у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю.

Новела “Іntermezzo” – майже суцільний пейзаж; Здається, що письменник, чутливий до соціальних проблем суспільства, віддався чистому мистецтву. А може, це не так, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розкодування якого і є ті незвичайні “дійові особи”?

Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи. І на якийсь момент у його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: “Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір – закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу”. Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з “симфонією полів” і підсилює основну образну тему твору – наростаюче мажорне розгортання образу сонця.

Зіткнення образів “моя утома” і “сонце” становить ядро образного конфлікту новели. Поступово зникає втома і проникає в душу героя життєстверджуюче оптимістичне тепло. Але конфлікт тут нагадує більше конфлікт у музичному творі, коли стикаються різні музичні теми.

Показавши в образі ліричного героя “Іntermezzo” людину інтелігентну, очевидно, демократично настроєного митця, письменник ставить проблему взаємозв’язку художника і суспільства. Чи може митець втекти від проблем, які висуває життя, чи може він сховатись серед прекрасної природи?

Увесь духовний склад митця, його світогляд, моральна позиція, ідеали, незважаючи на особисту втому і загальну суспільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей, до боротьби з людським горем.

Новела “Іntermezzo” – високомистецький твір, який являє собою блискучий сплав поезії, музики і людського горя. А ліричний герой новели втілює етичні якості кращих людей епохи.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ідея служіння митця народові у новелі “Іntermezzo”