Громадянська позиція Лесі Українки в ранніх поетичних творах

Пригадуються слова незабутнього Олеся Гончара про українську літературу, яка “була живим голосом і совістю народу” протягом його драматичної історії. І якщо народ вистояв, то зробив це значною мірою “силою духу свого, невичерпним творчим потенціалом…”

Доля визначила Лесі Українці місію провідника українського народу. Поетеса належить до тих творчих велетнів, які уособлюють незламний дух власного народу.

Вже після появи її першої збірки віршів “На крилах пісень” Іван Франко проголосив знамениті слова: “Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятись з Лесею Українкою”. У більшості віршів збірки звучать громадянські мотиви. Такими є вірші з циклу “Сім струн”. Це своєрідна “музична гама”, сповнена безмежного почуття любові ліричного героя до найдорожчого в світі – рідної землі:

До тебе, Україно, наша бездольна мати,

Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

Триптих “Сльози-перли” також має виразно патріотичне спрямування. Перший вірш – це голосіння над долею “сторононьки рідної”, яку спіткало страшне лихо: в ній “все замовкло”, “заніміло”, скрізь “глухо”, “тихо”, “немов перед бурею в темному гаю”. А з лихом поєдналося горе: “все покрила

ніч темна”, “правду неправда скрізь боре”. На цій нещасній землі бідні, вбогі люди закуті в кайдани, вони не можуть погасити “страшні, незагояні рани”, що “палають” на лоні України.

Триптих завершується віршем, у якому Леся Українка вибухає вогненними почуттями: від сліз запалають зболілі серця людей і розбудять людський розум. Ось тоді й зрозуміють співвітчизники, що для них є лише дві дорога: “або погибель, або перемога…”.

Як сильно Леся Українка любила свій народ, свій рідний край, як глибоко вже в юності замислювалася про свій обов’язок перед народом, свідчить одна з найяскравіших поезій збірки “На крилах пісень” – “Без надії сподіваюсь”.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Уже в цьому вірші починається мотив, який пройде через усю творчість Лесі Українки: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом.

Юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб “сіяти квітки на морозі”, поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту і зла і не зійдуть квіти добра і щастя.

Вона буде “на гору круту крем’яную” камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати “зірку провідну, ясну владарку темних ночей” – і все це заради щастя України і рідного народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Громадянська позиція Лесі Українки в ранніх поетичних творах

Categories: Твори з української літератури

Links