“Герой нашого часу” – роман психологічний і філософський
Вершина Творчості Лермонтова – соціально-психологічний роман “Герой нашого часу”. Головна дійова особа роману – офіцер Григорій Печорін, прекрасно освічений, багатий молодий чоловік, якого вислали з Петербурга в діючу армію на Кавказ. Епізоди його життя на Кавказі становлять зміст роману, який побудований з п’яти повістей: “Тамань”, ” Максим Максимович”, “Бела”, “Княжна Мері”, “Фаталіст”. Печорін – “зайва людина”. Звернення його незрозумілі оточуючим людям, так як вони мають звичайну, поширену
Вчинки Печоріна, примушуючи страждати інших, не роблять і його щасливим. Він нещасний і самотній. Його холодний розум невпинно судить всіх і самого себе. У той же час в його душі живе потреба в любові й співчуття. У ньому кипить енергія, йому хочеться активної дії, він розуміє, що у нього могло бути “призначення високе”. Але додати своїх сил до суспільно-корисної справи в його час було неможливо. Вчинки Печоріна дрібні, кипуча діяльність його порожня і марна. Час поставив його перед вибором: “або рішуча бездіяльність, або діяльність без мети”. Незважаючи на те, що Печорін так і не знайшов головною, гідною його мети в житті – і в цьому одне з джерел трагізму його долі, – було б неправильно стверджувати, що у нього взагалі немає серйозних занять. Одне з них – розуміння природи і можливостей людини. Звідси – нескінченна ланцюг психологічних та морально-філософських експериментів над собою та іншими. Він обдумує свої вчинки, він сам – непересічна особистість, він постійно порівнює свою поведінку з “призначенням високим”.
* Думаючи про свободу як головної для нього цінності, Печорін запитує себе: “Чому мені так дорога вона? Що мені в ній? Куди я себе готую? Чого чекаю від майбутнього? “На жодне з цих запитань у нього немає відповіді, але їх постановка в умовах всебічно закріпаченої Росії кажуть сучасникам, та й не тільки їм, багато про що.
У повісті “Фаталіст” поведінку Печоріна набуває філософське осмислення. Пружиною подій стає суперечка про те, чи визначена заздалегідь доля людини або ж вона вільна у своїх діях. Офіцер Вулич розуміє приречення долі як вираз вищої волі, від якої залежить кожен крок людини, філософським поясненням поведінки Печоріна стає принцип сумніву. Печорін сумнівається у всьому: в існуванні певної завідомо долі, а отже, і вБоге; в необхідності добра як умови людського життя, по всіх моральних цінностях. Це приводить його до висновку, в якому єдиною безперечною реальністю стає його власне “я”. Свободу своєї волі він робить принципом поведінки. Індивідуалізм Печоріна з категорії психологічної переходить у категорію світоглядну, філософську.
Свобода “для себе” обертається та іншим боком – вона спустошує людину, робить її життя безцільної. Така в результаті доля Печоріна, який їде подорожувати до Персії і по дорозі вмирає. Ставлення Лермонтова до Печоріна неоднозначно. Лермонтов приймає мужню критичну думку Печоріна, який руйнує традиційні погляди, його прагнення до дії та утвердження права на свободу. У цьому в умовах епохи реакції виявилися риси справжнього героїзму. Але філософію індивідуалізму (свободи “для себе”) Лермонтов засуджує як марну та соціально небезпечну. Творчість Лермонтова стало етапом у розвитку російської громадської думки. Художні відкриття Лермонтова (нові форми лірики, реалістичний психологічний аналіз, діалектичне розкриття характерів, аналіз філософської концепції життя) проклали дорогу поезії Некрасова, Блоку, Маяковського, прозі Тургенєва, Толстого, Достоєвського.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)