Антична тема в “східній поемі” Байрона в “Облозі Коринфа”

Антична тема з особою силою звучить у пізнішій “східній поемі”- в “Облозі Коринфа”. Сам сюжет тут близький до античної епопеї – облога міста й жінка як причина облоги. Байрон сам натякає на цю паралель, говорячи про героїн, що такої краси не бачив цей край з тих пор, як

Менслаева дружина Бігла, гостем спокушена, Змусивши лити так довго кров За беззаконну любов.

Але ця подібність тільки різкіше підкреслює, наскільки відмінний байроновский герой “Облоги Коринфа”, ренегат Альп, від народних героїв Древньої Греції. Саи Альп, бродячи вночі по історичних місцях древньої Еллади, проводить це невтішне для себе порівняння:

Не забув і Альп-Лиходій Про славу цих дивовижних днів. Бродячи в безмовності нічному, Вона згадав у думках про колишній, Про тих героїв старовини, Чия кров лилася за честь країни, И цієї думою збентежений, Він усвідомлював, як жалюгідний він, Зрадник, що оголив меч Проти вітчизни в шумі січ, Притекший поприщем зрад На святотатний приступ стін. ПРО, чи не так у битву йшли з ворогом Вожді, чий порох почив навкруги? Вони вели фаланги в бій У захист батьківщини святий; Вони загинули, але жива Їхньої вічної доблесті поголоска. (Переклад Д. Мина)

У цій поемі байронічний герой, самотній себелюб, уперше усвідомить, що, по суті, він попросту жалюгідний. Деякі критики вважали, що ця поема Байрона, подібно “Циганам” Пушкіна,

знаменує відмова від байронічного героя і його викриття. У всякому разі, перед очами Байрона завжди носився якийсь більше високий ідеал, чим його романтичні пірати. Цей ідеал невіддільний від античної Греції. Недарма Гете зробив Байрона – евфориона – сином Олени Спартанської. Цей античний ідеал зв’язувався в Байрона те з героями грецького епосу, як Ахіллес, то з героями Фермопіл і інших великих громадян Греції, але тесней усього з образом есхилова Прометея. “Прометея” есхила я жагуче полюбив ще хлопчиком, – писав Байрон своєму видавцеві. – Прометей… настільки завжди був присутній у моїх думках, що я легко можу допустити його вплив на все, що б я не написав”.

Байрон прагнув вдихнути прометеевский пафос неприборканого протесту в героїв своїх “східних поем”. Йому це почасти вдавалося, і в цьому була сила його поем

Таким чином, прагнення прикрасити дійсність за допомогою уяви найбільше сильно в Байрона тоді, коли він у самій дійсності найменше бачить реальні сили, що протистоять ненависному порядку речей. У цей період своєї Творчості Байрон почував себе таким же одинаком, як і його герої. Політична обстановка вселяла йому невір’я в те, що можуть найтися інші люди, які підтримають його революційні устремління. Чим менше вірив Байрон у перемогу справи революції, тим більше він прикрашав своїх героїв помилковою багатозначністю, оточуючи їхнім ореолом таємничих злочинів. Таким чином, Байрон у період “східних поем” замкнув у своїй особистості й своїх гарних вимислах

Розчарування Байрона в результатах Французької революції певною мірою подібно з розчаруванням Флобера в результатах революції 1848 року: “В епохи, коли зруйнована всякий зв’язок між людьми, – писав Флобер, – коли суспільство являє собою суцільну, більш-менш організовану зграю розбійників (урядовий термін), коли плотські й розумові інтереси відриваються друг від друга й виють у сторонці, точно вовки, – у такі епохи треба замкнути в егоїзмі, як це роблять всі (тільки більш красиво)…”

Такий настрій було не чужо Байронові в період створення “східних поем”. Його лисичанські поеми були протестом проти навколишнього життя, але протестом чисто суб’єктивним, протестом особистості, – правда, колосальної, але самотньої, що не почуває за собою підтримки. Тому вся енергія, що кипить у байронічній особистості, не могла перейти в теперішня дія, герой ішов у мрію, уявляв себе якимось таємничим злочинцем і, озлобляючись на своїх дріб’язкових сучасників, замикався у власній особистості, тобто перетворювався в індивідуаліста й егоїста. Всі ці негативні риси байронічної особистості геніально узагальнив Пушкін, характеризуючи літературного героя початку століття:

.. .З його аморальною душею, Себелюбної й сухий, Мечтанью відданої безмірно, З його озлобленим розумом, Що Кипить у дії порожньому.

В одній із критичних заміток Пушкін прямо зв’язує ці свої рядки з образом байронічного героя, говорячи: “Бенжамен Констан перший вивів на сцену цей характер, згодом оприлюднений генієм лорда Байрона”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Антична тема в “східній поемі” Байрона в “Облозі Коринфа”