Алегоричні образи соняшника і сонця у творі І. Драча “Балада про соняшник”


Іван Федорович Драч – поет незвичайний і самобутній, поет-інтелектуал, творчість якого піднеслася на благодатній хвилі зростання громадсько-політичної свідомості людей, демократизації суспільства, загального “потепління” в країні наприкінці 50-х і початку 60-х років. Література в цей час звільнялася від канонів і догм соцреалізму. Молоді поети і письменники і в цей час щастя своєї творчості знаходили в пошуках нових форм, тем та нових ідейних перетворень. Поміж них був і молодий поет Іван Драч. Уже перша його збірка була оцінена як етапна в історії української поезії. Найвагоміший мистецький здобуток раннього Драча – образ сонця.
Перші твори Івана Драча дають підставу говорити про новаторський, нестандартний підхід поета до зображення життя людей. І новаторство це грунтується на глибокому пізнанні народної творчості. Однією з найхарактерніших ознак творчості поета є поєднання фантастичного і реального.
Саме таким є його твір “Балада про соняшник”. Тема твору, його образна символіка – від народних, дуже давніх, іще язичницьких вірувань про незвичайні перетворення в житті людей і в природі. Ця рання балада поета у піднесено-романтичному дусі описує незвичайне відкриття хлопчика-підлітка: сонце – всемогутнє. Як у будь-якій баладі тут не обійшлось без дива. І це диво сталося з сільським хлопцем-соняшником, у якого “були


руки й ноги, було тіло шорстке й зелене”. Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купався коло млина й стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Але раптом побачив сонце, велике та яскраве, “що їхало на велосипеді, обминаючи хмари в небі”. Це незвичайне фантастичне видиво приводить до великого осяяння – глибокого пізнання та осмислення, здавалося б, таких буденних явищ, як сонце в небі. Тому хлопчик-соняшник і “застиг на роки і на століття в золотому німому заціпенінні: “Дайте покататися, дядьку”. І в душі зароджується найчарівніше й найфантастичніше в світі: “Поезіє, сонце моє оранжеве”. Цей символ такий всемогутній, що може перетворити людину в рослину і навпаки. Поет стверджує думку, що сонце – символ краси мистецтва, краси народного духу й віри в нев’янучу народну творчість. І відтоді світ стає радіснішим, дорожчим, ріднішим і відчутнішим.
Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив до високого творчого злету, що виходить із рідного грунту. Сонце, отже, – це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник – поет, що у великому творчому натхненні описує рідну землю, сонце, природу й людей.
“Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм Сонця”, – писав Іван Драч. І ми дуже вдячні йому за оті його золоті промінчики-вірші, які світять нам яскравою чистотою, небуденністю, радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом поезії.
Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Алегоричні образи соняшника і сонця у творі І. Драча “Балада про соняшник”

Categories: Твори з літератури

Links