Звичаї Растеряевой вулиці (стисло)
У місті Т. на убогою і брудною Растеряевой вулиці живе безліч бідного люду: дрібні чиновники, міщани, майстрові. Серед них – молодий пістолетний майстер Прохор Порфірич. Він “з благородних”: незаконнонароджений син пана, поліцейського чиновника. Але походження не зробило життя Прохора більш легкою. Глафіра, мати Прохора, була “зведена” паном в куховарки, і хлопчика віддали в навчання до п’яниці-майстру, де довелося йому терпіти і голод, і побої. Потім Прохор намагався вести справу разом зі своїм другом, але після п’яної сварки
Прохор Порфірич вважає всіх інших майстрових не рівною собі, зневажаючи їх за пияцтво та неосвіченість (а ці недоліки дійсно їм властиві: відсутність яких би то не було інтересів в житті і безпросвітна бідність штовхають людину в шинок). Сам Порфірич стриманий і розважливий. Він не поспішає нести до цілувальники нажиті гроші. Прохор Порфірич мріє розбагатіти, використавши загальне “полоумство” і “перекабильство” (від слова “якби”) в своїх цілях.
Помирає старий барин, батько Прохора. Син витягує з його смерті всі можливі вигоди: прилаштовує
У вільний час Прохор Порфірич ходить в гості до своїх знайомих чиновникам, серед яких Єгор Матвєїч богоборців і статський генерал Калачов. Богоборців байдужий до всього, крім розведення курей. А генерала Калачова все, в тому числі і Порфірич, вважають людиною необьіайно лютим, тоді як це просто непорозуміння. Генерал намагається внести в життя хоч якусь впорядкованість і сенс, що викликає у його сім’ї жах і неприйняття. Хоче він, наприклад, зрубати вербичка, яка губить оточуючі садові дерева, – дружина ж вважає, що муж на зло їй хоче зрубати її улюблене дерево.
Ще одна “чудова особистість” Растеряевой вулиці – військовий писар Хрипушина, що славиться в місті “медиком”. Власне, за “медика” він себе видає для того, щоб відвідувати безліч будинків, скрізь пропускати по чарочці і вести бесіди. Будинки Хрипушина сидіти не може: забіякувата розкольниці-дружина виганяє його. Нерідко заходить він у Томілінскій провулок і відвідує сімейство Претерпеевих. Подружжя Артемон Ілліч і Авдотья Карпівна Претерпееви економно ведуть господарство, збирають дочкам придане. Жили вони душа в душу, поки дружина не вирішила віддати старшу дочку Олімпіаду в пансіон. “Освічена” дівчина стала прагнути до світського життя, три молодші сестри наслідують їй в цьому. Батьки потурали дочкам, поки їх господарство не занепало. Однак не тільки злидні доводиться їм терпіти: панночки Претерпееви стали предметом прокляття й глузувань для всього довкілля. З горя батько сімейства починає пити, хворіє і незабаром вмирає.
На Претерпеевих звертає увагу живе на Растеряевой вулиці чиновник юристи. Він стає їх благодійником: надсилає їстівні припаси, дарує подарунки. Претерпееви думають, що він хоче одружитися на одній з панночок. Але це не так: Толоконников просто хоче, щоб перед ним боялися, щоб його боялися. Йому мало влади над своєю куховаркою – таку ж владу він хоче придбати над Претерпеевимі. Для цього він навіть вирішує зняти в них житло. Претерпееви всіляко його хвалять, а його звернення з ними стає все більш безцеремонним і деспотичним. Він постійно влаштовує нещасної сім’ї сцени, так що життя її протікає в постійному страху перед Толоконніково. Нарешті Претерпееви починають бунтувати: запрошують в гості іншого знайомого. Толоконников в люті з’їжджає від них і забирає всі свої подарунки. Сім’я Претерпеевих знов у злиднях, А Толоконников одружується на негарної дівчині, головне достоїнство якої бачить в тому, що вона “застращена”, тобто налякана життям до краю.
Мешканці Растеряевой вулиці до книг відносяться боязко. Повчальною вважають вони долю сироти на ім’я Аліфано. Він, визубривши з великим завзяттям абетку, прочитав книгу “Подорож капітана Кука”. Книга справила на нього величезне враження. Аліфано торгує рознос дрібними речами (а торгувати розсіяний і мрійливий хлопець не вміє) і розповідає всім охочим про капітана Кука. Ці розповіді роблять його загальним посміховиськом. Він має славу божевільним.
Але все-таки не всяку освіченість растеряевци зневажають. Так, вони дуже поважають Пелагею Петрівну Балканову, або Балканіху, яка знається на церковних питаннях. Балканіха – жінка поважна і сувора. Чоловік лякався її надзвичайно. У місті ходить поголос, що помер він зі страху, коли дружина застала його потайки поїдає варення. За овдовілу Балканіху посватався міщанин Дрикін, який розбагатів на якомусь темній справі. Виявивши в Балканіхе неабиякий розум, Дрикін злякався і одружився на молодій Неніле. Після весілля Дрикін відразу “утихомирив” непокірну дружину.
Вона стала зовсім покірною, але нишком почала ненавидіти чоловіка. Коли Дрикін осліп, Неніла відчула свободу. Господарством вона не займається, витрачає гроші на наряди і б’є чоловіка. Балканіха ходить до подружжя Дрикіним в гості і сварить їх ще сильніше.
Один з мешканців Балканіхі – візник Микита. Господиня постійно наставляє його на шлях істинний. Микита кожен раз щиро обіцяє виправитися і більше не пиячити, але з цих благих намірів нічого не виходить.
У Пелагеї Петрівни зростає прийомний син Кузька. Він “закормлен і приспаний”, ніщо не цікавить його нудьгуючу душу. У сімнадцять років Кузька нерозумний, як дитина. Як-то раз Кузька з Прохором Порфіричем ідуть на прощу до сусіднього села 3-во. Там Кузька випиває на спір чверть пива і від незвички до спиртного вмирає. А Прохор Порфірич на прощу знаходить собі наречену – Раїсу Карпівна. Вона утриманка капітана Бурцева; капітан їде і обіцяє надати півтори тисячі (притому до вінця) тому, хто одружується на Раїсі Карпівна. Дізнавшись про це, Прохор Порфірич вирішує одружитися. Він дуже задоволений вигідною операцією. Наречена щаслива і вдячна своєму нареченому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)