Зв’язок релігії та естетики в романі П. Загребельного “Диво”
Півтори тисячі років стоїть на древніх пагорбах красень Київ – столиця моєї рідної України. Її древні архітектурні споруди чарують своєю неповторною красою. Такою прекрасною пам’яткою є золотоверхий Софіївський собор. Його не могли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо це не просто архітектурна споруда, а витвір людської душі, розуму і натхнення. Саме Софія Київська стоїть у центрі роману Павла Загребельного “Диво”.
Над багатьма складними питаннями б’ється в романі зодчий Сивоок, якому випало
Не просто розвивалися стосунки Сивоока з хрестом. Саме цю ознаку християнської релігії носив на собі отой чоловік, що вбив діда Родима. Довгий шлях пройшов хлопець від язичника до християнина, але так однозначно й не вирішив: ким він є насправді?… “Скільки золота…”, – каже Сивоок, потрапивши до Києва, де особливо його вразила церква Богородиці. Поступово юнак прозріває, вивищується в людину, соціально більш зрілу за інших. Він нарешті збагнув причинно-наслідкову природу
За задумом Ярослава Мудрого збудує зодчий Сивоок Софію Київську, рівного якій не було собору в усій північній півкулі. Гине Сивоок, гине і Гордій Отава – вітчизняний мистецтвознавець, але вже під час Другої світової війни. Отава навідріз відмовляється віддати фрески Софії Київської в німецький музей. Продовжує справу батька Борис Отава – представник нового покоління вчених. Софія Київська для нього святиня, символ надбання українського народу.
На мою думку, саме Софіївський собор є символом духовності і водночас прекрасним витвором мистецтва, який передається як дорогоцінна естафета від покоління до покоління.