Зв’язок людини з природою в поемі “Крило”
Морально-етичні проблеми, про які пише Борис Олійник, на перший погляд прості і Зрозумілі без зайвих слів. Під пером поета вони набувають глибини й багатозначності, він досліджує їх у тісному зв’язку з повсякденним життям людини. Мова й форма віршів Олійника точна, проста, лаконічна Та є в його поетичній скарбниці дещо незвична річ Це казка-притча “Крило”, яка присвячена стосункам людини і природи.
Сюжет казки “Крило” дуже романтичний. Маленький хлопчик знаходить журавлика із зламаним крилом, що не зміг летіти до півдня.
Потяглися
Доганяв їх листопад за селом.
А один, як сирота, гірко плакав
З перебитим у лікті крилом.
Хлопець рятує птаха. Олійник дає трохи гумористичні натяки на “людино подібність” журавлика: мати “вишила журавлику сорочку”, батько “кеди з крамниці приніс”. Одужавши, птах навесні відлітає, а хлопець від зажури ще більше змалів…
І ось вересневим ранком до двору прибуває вся журавлина зграя, і “цибате у кедах” обіцяє хлопчині, що прилітатиме щовесни. Олійник навмисно зводить казкову ситуацію до побутової буденності, але, говорячи про те, що зв’язує
Щовесни прилітатиму, брате,
Бо крилом я до тебе приріс.
Ростуть журавка й хлопець, поєднані добротою, душевним теплом та чистотою. Благородство душі робить дитину крилатою;
А потім над селом вони злітали,
І зорі їм ховались під крило,
І так обом їм хороше було!
Хлопець стає юнаком, знаходить собі пару, достойну його високої душі, і тепер вони літають утрьох, насолоджуючись красою, вірною дружбою та коханням. Вони розуміють один одного, тому що це – істоти з чистим сумлінням, щирим серцем.
Як то буває в житті, політ перервався раптово і страшно. Сусід, людина без душі, сповнена жадоби й ненависті, убиває журавлика-випадкового свідка крадіжки, який довірливо підійшов до ворюги. Уся душевна ницість злодія дається через відсутність зв’язків із світом. Природа відштовхує нелюда: його сад, обминають солов’ї, його не люблять собаки, йому відмовлено в майбутньому – сусід не має дітей. Байдужа рука вбиває крилату дружбу. Із смертю журавля юнак утрачає життя. На очах він старіє:
Одна по одній зморшки проступали,
Кришились зуби, западали щоки, –
І він ставав столітнім, древнім дідом.
Не тільки біль старить його. Є жорстокий закон: ми відповідаємо один за одного. Підлість однієї людини карається вдесятеро, часто страждають невинні. За зрадництво, що вчинила людська істота, покарано теж людину, бо провину може відчувати тільки той, у кого є совість.
Як останній знак кровного зв’язку, повисає замість руки в сивого юнака перебите крило.
Сусід-злочинець не розуміє всього жаху свого вчинку. Але і його покарано – він буде жити з прокляттям, як Каїн, перший вбивця, бо, як каже суддя:
Ти ж найсвятіше – небо, – дядьку, вбив…
А це вже вище від людського суду.
І тому
Хай хоч страх тебе щодня вбиває:
Він, слава Богу, не підступний нам!
Немає покарання в Кримінальному кодексі за вбивство душі, “неба” в людини. Тільки прагнення людства до духовних висот може його врятувати. Ідея поеми проста, але це оманлива простота. Такими ж простими є десять заповідей євангельських. Та чи просто жити за ними?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)