“Зображення вульгарної людини” в оповіданнях А. П. Чехова
У пору самого вищого творчого розквіту Чехов пише кілька оповідань про інтелігенцію. Він б’є тривогу, попереджаючи, що люди, покликані вести за собою народ, перетворюються в обивателів, деградують під впливом середовища, у яке попадають. Найдужчим, на мій погляд, є оповідання “Іонич” (1898 р.). Сюжет оповідання простий: молода, розумна людина попадає у сіре, затхле містечко С. Багато працює, живе пустельником, нехтує обивателя, з яким не про що говорити. Інтереси жителів міста незначні: вино, карти, нажива, плітки. Проходить час, Дмитро Старцев
Вся історія Перетворення молодого доктора Дмитра Старцева в запливаючого жиром користолюбця, якого всі кличуть тепер тільки Іоничем, займає у Чехова менше двадцяти сторінок. Але яких! Змолоду майже усі мають ідеали, бажання принести користь суспільству, у зрілості у багатьох простежується прагнення до ситості, до благополуччя, до почестей і “теплим” місцям. Усі прикриваються пишними фразами про борг, честь, користь, але всередині у кожного, як бацила, сидить, сховавшись, все той же “Іонич”. Чехов своїм оповіданням попереджає: “Не піддавайтеся згубному впливу середовища, не віддавайте своїх ідеалів, бережіть у собі людину”. Та ж тема вульгарності і користі звучить в оповіданні “Агрус”. В “Агрусі” символом виродливого життя, підпорядкованої вузької, безглуздої мети, стає бажання героя придбати маєток, де б рос свій агрус. Все життя він збирав, у всьому собі відмовляв, його життя було просто жалюгідним. Він міг принижуватися через кожну копійку, але от, нарешті, мрія його здійснилася – він їв свої, у його садибі зібрані ягоди, він був щасливий. Правда, вони гіркі. Але свої! Так хіба це щастя? Хіба для цього живе людина?
А. Чехов дає виразні портретні характеристики тому і іншому персонажу – постарів, розжирів. Абсолютно тваринне життя, позбавлене змісту. Чехов обурюється і протестує проти такого способу життя. Просто бути ситим і щасливим – цього людині мало. Повинна ж бути якась вища мета. Чехов кожним своїм добутком говорить: “Ні, більше жити так неможливо”. В оповіданнях “Вчитель словесності”, “Стрибуха”, “Людина у футлярі” звучить смутна нота образи за людину, образи за її нікчемність, приземленість і небажання змінити життя. Л. М. Толстой високо оцінив оповідання “Вчитель словесності”. Короткий сюжет: вчитель Нікітін живе в невеликому місті, працює у гімназії. Він освічений, розумний, начебто б щасливий, одружений на коханій жінці. Здавалося б, у його житті все добре. Але вульгарність міста, вульгарність безликої жінки з її горщиками, вульгарність колег у гімназії душать Нікітіна. Вчитель географії Іполит Іполітич обмежений, говорить тільки те, що всім давно відомо, “що Волга впадає у Каспійське море, а коні їдять овес”. Він тупий, нудний, персоніфікує собою багатьох такого ж роду вчителів. Дружина Нікітіна, Манюся, розвела глечики і горшики зі сметаною, оточила його вульгарністю з усіх боків у своєму маленькому затишному світі, у якому так спокійно і солодко живеться Нікітіну. Робота у гімназії теж здається одноманітною і стомлюючою. Нікітін, боячись збожеволіти, вирішує бігти із цього міста, від дружини, від вульгарності, але можна впевнено сказати, що все це тільки порив, хвилинний спалах. Він залишиться і поступово стане іншим. Чехов вустами Нікітіна викликує:
“Немає нічого страшніше, образливіше вульгарності!”. І знову звучить та ж тема. Адже є інший світ! Світ, де люди творять, страждають, помиляються, створюють, складають, мучаться… Але вони живуть на повну силу, а не животіють. Тільки там є життя, де є велика мета, де у роботі люди знаходять задоволення, де людина живе не для себе, а для людей. Мені дуже близький Чехов, і я ціную його вище інших класиків. І мені, слідом за Чеховим, хотілося б повторити його слова: “Якби кожна людина зробила на землі все, що могла, як прекрасна була б наша земля!”. Адже так просто! Отчого ж ми цього ніяк не зрозуміємо?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)