Зображення вищого світу у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
У романі “Війна і мир” Л. М. Толстой з усією суворістю вершить моральний суд над вищим світлом і бюрократичною верхівкою самодержавної Росії. Цінність людини, на думку Л. М. Толстого, визначається трьома поняттями: простота, доброта і правда. Моральність, як вважає письменник, – це вміння відчути своє “я” як частини загальнолюдського “ми”. І улюблені герої толстовські прості і природні, добрі і сердечно, чесні перед людьми і своєю совістю. Зовсім інакше бачить письменник людей, що належать до вищої світла, “заздрісний і задушливому
З перших же сторінок роману ми, читачі, потрапляємо в петербурзькі вітальні великого світла і знайомимося зі “вершками” цього суспільства: вельможами, сановниками, дипломатами, фрейлінами. Толстой зриває завісу зовнішнього блиску, витончених манер з цих людей, і перед читачем постає їх духовне убозтво, моральна ницість. У їхній поведінці, у їхніх взаєминах немає ні простоти, ні добра, ні правди. Всі неприродно, лицемірно в салоні А. ІІ. Шерер. Все живе, будь то думку і почуття, щирий порив або злободенна гострота,
Князь Василь каже ліниво, як актор слова старої п’єси, сама господиня тримається з штучним ентузіазмом. П’єр відчув себе хлопчиком у іграшкової крамниці. Л. М. Толстой порівнює вечірній прийом у Шерер з прядильної майстерні, в якій “веретена з різних боків рівномірно і не без його участі шуміли”. Але в цих “майстерень” вирішуються важливі справи, плетуться інтриги державні, вирішуються особисті проблеми, намічаються корисливі плани: підшукуються місця для невлаштованих синків, начебто ідіота Іполита Курагіна, намічаються вигідні партії для одруження або заміжжя. У цьому світлі, як малює Л. М. Толстой, “кипить вічна нелюдська ворожнеча, боротьба за блага тлінні”. Згадаймо спотворені обличчя “скорботної” Друбецкой і “милостивого” князя Василя, коли вони вдвох вчепилися в портфель із заповітом біля ліжка вмираючого графа Безухова. А полювання на П’єра, що став багатієм?! Адже це ціла “військова операція”, ретельно продумана Шерер і князем Василем. Так і не дочекавшись пояснення П’єра з Елен, сватання, князь Василь вривається в кімнату з іконою в руках і благословляє молодих – мишоловка зачинилися. Починається облога Мар’ї Болконський, багатої нареченої для шалопая Анатолія, і тільки випадок завадив успішно завершити цю операцію. Про яку любов може йти мова, коли шлюби здійснюються за відвертого розрахунком?
З іронією, навіть із сарказмом малює Л. М. Толстой “освідчення в коханні” Бориса Друбецкого і Жюлі Карагіной. Жюлі знає, що цей блискучий, але жебрак красень не любить її, але вимагає за своє багатство пояснення в коханні по всій формі. А Борис, вимовляючи потрібні слова думає, що завжди можна влаштувати так, що він дружину буде бачити вкрай рідко.
Всі прийоми гарні, щоб добитися “слави, грошей і чинів”. Можна вступити в масонську ложу, роблячи вигляд, що тобі близькі ідеї любові, рівності, братерства. А насправді такі, як Борис Друбецкой, вступали в це товариство з однією метою – завести вигідні знайомства. І П’єр, щирий і довірлива людина, незабаром побачив, що цих людей цікавили не питання істини, блага людства, а мундири і хрести, яких вони домагалися в житті.
Брехня і фальш у відносинах між людьми особливо ненависні Л. Н, Толстому. З якою іронією він розповідає про князя Василя, коли той просто обкрадає П’єра, присвоївши доходи з його маєтків і залишивши у себе декілька тисяч оброку з рязанського маєтку. І все це під маскою добра і турботи про хлопця, якого він не може кинути напризволяще. Брехлива і розпусна та Елен Курагіна, що стала графинею Безухова. Вона відкрито змінює чоловікові і цинічно заявляє, що не бажає мати від нього дітей. Що може бути жахливішим цього в жінці? Навіть краса і молодість у людей вищого світу беруть відштовхуючий характер, бо ця краса не зігріта душевним теплом.
Брешуть, граючи в патріотизм Жюлі Карагіна, що стала нарешті Друбецкой, і їй подібні. Їх патріотизм проявився у відмові від французької кухні, французького театру і жартівливого встановлення штрафу за вживання французьких слів.
Згадаймо, з яким ентузіазмом дворушнику князь Василя захоплюється, говорячи з гордістю пророка: “Що я говорив про Кутузова? Я говорив завжди, що він один здатний перемогти Наполеона “. Адже коли до придворних дійшла звістка про те, що Москва залишена французам, князь Василь незаперечно говорив, що “не можна було очікувати нічого іншого від сліпого розпусного старого”.
Толстому особливо ненависна імператорська “гра у війну”: для Олександра Першого дійсне поле битви і парад на Царицинському Лугу – це одне й те саме (згадаймо його суперечка з Кутузовим перед Аустерліцкім битвою). У військовому середовищі, яку Л. М. Толстой знав добре, процвітає кар’єризм, боязнь особистої відповідальності за прийняте рішення. Ось чому так не злюбили багато офіцерів чесного і принципового Андрія Болконського. Навіть напередодні Бородінської битви офіцери штабу стурбовані не стільки можливим результатом, скільки турботами про своїх майбутніх нагороди. Вони уважно стежили за флюгером царської милості.
З суворою нещадністю Л. М. Толстой зривав маски з представників вищого світу, викриваючи антинародну суть їхньої ідеології – ідеології людського роз’єднання, егоїзму, марнославства і презирства до людям.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)