Зображення величі й краси козацької перемоги у творчості Т. Г. Шевченко
Тарас Шевченко як щирий патріот свого народу пишався приналежністю до “країни козаків” і натхненно оспівав славнозвісне українське козацтво. Героїчні події й характери виникають в історичній поемі Тараса Шевченко “Тарасова ніч” – оповідання про перемогу козаків на чолі з Тарасом Федоровичем Трясилом над військом Конецпольского. Найчастіше в “Кобзарі” ми зустрічаємо узагальнений образ козака, що здебільшого виступає в ролі лицаря, захисника народу, його волі й православної віри. Завдяки цьому Козаки й “добували славу”,
Козак майже ніколи не плаче (“Босфор сроду не чув козацького плачу”), але коли вже не в силах стримати сльози, то вони густі й щирі. Козаки сильні духом, життєрадісні, а якщо журяться, то від того, що шляхтич “дуже розвеселився” від безкарності. Козацтву властив безкорисливість волелюбність і шляхетність. В 1839 році Тарас Шевченко створив історичну поему “Іван Підкова”. Як і Тарас Федорович із поеми “Тарасова ніч”, Іван Підкова – особа історичне: отаман Підкова
“Синє море зверюкою те стогне, то виє”, вирішує, що час іти на ворога: “А нуті, хлоп’яти, На байдаків! Море грає – Ідемо погуляти! Навкруги хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба. Сонце мліє, а козакам це тільки й треба. Пливуть собі й співають…”.
Прекрасні рядки добутку, присвячені зображенню козацької відваги. Тарас Шевченко в “Кобзарі” не приховує від читача своєї захопленості запорізьким козацтвом, ідеалізуючи й наділяючи його романтичним ореолом. Український козак у Шевченко хоробрий до розпачу – “козацька воля гарцювала”, козаки – це непереможна сила, вони, “як і хмара, ляхів обступили” і за народ і за віру православну проливають свою кров “живу”, чисту”, “святу”. Описуючи козаків, автор не жалує яскравих і теплих слів (козацьке військо, “як море червоне”, “орли сизокрилі”, “бідолаха”, “мої діти”, “хлоп’яти”). “Як рідної дитини” голубить поет своїм словом кожний образ козака. До козацтва як уособленню лицарської перемоги й волелюбності Шевченко викликає симпатію й зовнішні ознаки: козацькі клейноди – бунчук, булава; “вороний ковзан” – вірний товариш козака; “зброя золота” – “гостра саблюка”. Поет використає традиційні козацькі форми звертання: пан-брат, пани-молодці, батько-отаман, діти
Ці прадавние етичні норми варто відновлювати, тому що вони наші, українські. Козацтво в часи Шевченко вже було минулим, про що поет пише із сумом і болем: “Козацтво гине – гине слава, батьківщина”, “Не заревуть в Україні вільні пушки”. Шевченко прагне викликати в сучасників захоплення козацтвом, бажання зняти із себе рабські пута й відродити запорізьку перемогу й громадянську мужність. Велич і краса козацької перемоги, її ореол завжди буде нам сіяти в століттях: “Тієї слави козацької вовек не забудемо”. На великих справах козаків і варто виховувати ідеал воїна, громадянина, чоловіка взагалі.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)