Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка – ІV варіант
ІV варіант
Запорозька Січ – один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.
Козаків Січі називали в народі “святими лицарями”, їх оспівали в думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах. І не дивно, що образ козака є одним із основних у його поетичному доробку.
Уже в
Було колись – панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Цей мотив звучить і в поемі “Іван Підкова”, в якій головний герой наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку – і човни стали, затихло море; надів шапку – і “знову закипіло синє море”, знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байдуже – вони спокійно “пливуть собі та співають”.
Поема “Невольник” відображає картину проводів батьком сина на Січ, де бувалий козак передає у спадок єдиному нащадкові свою гордість, силу – козацьку зброю:
Послужи, моя ти зброє,
Молодій ще силі,
Послужи йому так щиро,
Як мені служила!
Дух давніх козацьких часів, неповторний героїзм лицарів Січі відтворив Тарас Шевченко і в поемі “Чернець”. Центральною постаттю твору є Семен Палій, про якого в народі складено безліч пісень та легенд. Завзятий козак пройшов усі випробування долі. І тепер на схилі літ, за старим запорозьким звичаєм, він постригся в ченці. Та в уяві героя постійно постають картини славного січового братства. Палій тяжко переживає своє безсилля, свою самотність. Але як справжній патріот він думає передусім про Україну:
… Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв…
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.
Козацька звитяга, велич і краса подвигу наших
Славних пращурів будуть жити у віках, їх хоробрість, висока мораль, любов до рідної землі є джерелом національної гідності українців. Тому велика туга за тими давніми часами, “країною козаків” звучить у поезії Т. Г. Шевченка “До Основ’яненка”, бо їх:
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. А живий голос предків постійно нагадує нам, сучасникам, про те, що:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Борцями “за святую правду-волю” постають козаки у поемах Кобзаря “Гайдамаки” та “Холодний яр”. Бойові звитяги гайдамаків, які зображені в одноіменній поемі, свідчать про їх військовий досвід, винахідливість, хоробрість. Захоплення Шевченка героїчними подвигами повстанців червоною ниткою проходить через увесь твір. Повстанці для поета – це справжні герої, орли, що на заклик України злетілися, щоб рятувати її. Так, колишній наймит Ярема Галайда разом з ватажками повстання – Залізняком та Гонтою – відчайдушно б’ється з ворогом, виявляючи неабиякий героїзм:
А Ярема – страшно глянуть –
По три, по чотири
Так і кладе.
У чому секрет козацької величі і звитяги? У любові до рідної України, у прагненні до волі. Недаремно слово “козак” означало вільну людину, у якої розумна голова і сильні руки. Горді, міцні, як леви, козаки були гідним прикладом для наслідування. Слава їх оживає з кожним днем, як оживає справжня історія нашого народу, без прикрас, перекручень – правдива, чесна. І проаналізовані вище твори підтверджують, що не можна знищити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню українців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)