Зображення світського суспільства у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
Багата і різноманітна галерея дворянських типів у романі “Війна і мир”. “Світло” і суспільство зображені Толстим щедрими фарбами. Вищий світ виступає у романі як сила, що править країною. Якщо народ живе в стражданнях, то верхівка суспільства, незважаючи на втрати, викликані війною, як і раніше процвітає. Центром, навколо якого воно групується, є царський двір, і насамперед імператор Олександр. Олександр, на думку Толстого, просто маріонетка. Долю Росії вирішують численні радники, фаворити, тимчасові правителі, міністри, придворні.
У війну 1812 року Росія вступає непідготовленою. Протягом всієї війни Олександр не зробив жодного розумного вчинку, обмежуючись безглуздими наказами і ефектними позами. Толстой виводить на сцену придворних, міністрів, дипломатів, генералів, штабних офіцерів, іноземців, які є при дворі і наближені до царя. Так вичерпно характеризує Толстой ілюзорну владу правителів країни, бездарність яких розкрив з усією нещадністю, що викриває, дванадцятий рік. Письменник викриває придворні і вищі кола з їхнім казенним ентузіазмом. Ця частина вищого суспільства нескінченно далека від боротьби народу. Незважаючи на захоплення Москви, життя в Петербурзі йде по-старому. Все так само в салонах збирається вища знать, все так само даються бали. Імператриця, цесаревич, Румянцев, усі придворні трутні на всі лади сурмлять про патріотизм народу, але самі ведуть паразитичний спосіб життя,, піклуючись тільки про власне благополуччя. Одним із представників вищого світу був князь Василь Курагін, міністр. Його прагнення до збагачення не знає кордонів. Зітхаючи, він говорить Шерер: “Мої діти – тягар мого існування”. Його син Іполит обіймає посаду дипломата, але він по-російські говорить погано, не здатний зв’язати трьох слів, жарти його завжди тупі і безглузді. Князь Василь ловить багатого нареченого для своєї дочки Елен Курагіної. У його капкани по наївності і природній доброті попадає П’єр. Пізніше він скаже Елен: “Де ви – там розпуста і зло”. Анатоль Курагін, інший син князя Василя, живе дозвільним життям. Анатоль – гвардійський офіцер, що не знає, у якому полку він значиться, головним змістом свого життя він зробив “похід до задоволень”. Його вчинками керують тваринні інстинкти. Задоволення цих інстинктів – головний двигун його життя. Вино і жінки, безтурботність і байдужність до всього, крім своїх бажань, стають основою його існування. П’єр Безухов говорить про нього; “От щирий мудрець. Завжди задоволений, веселий”. Спокушена у любовних інтригах Елен Курагіна допомагає братам приховувати їх внутрішню порожнечу і нікчемність. Сама Елен розпусна, дурна і брехлива. Але, незважаючи на це, вона має величезний успіх у світі, неї зауважує імператор, у будинку графині постійно її шанувальники: кращі аристократи Росії, поети присвячують їй вірші, дипломати витончують у дотепності, найвизначніші державні діячі присвячують трактати. Блискуче положення дурної і розпусної Елен – це вбивче викриття дворянських потреб. Особливої уваги заслуговує створений Толстим образ князя Бориса Друбецького. Ця людина, що йде до слави і почестей – парубок “покликаний” перемінити старше покоління Росії. Вже по перших його кроках можна зрозуміти, що Борис “піде далеко”. Він родовитий, має холодний розум, вільний від совісті, зовні дуже привабливий.
Зробити перші кроки на шляху до блискучої кар’єри допомагає йому мати, ханжа і лицемірка. Друбецькі багато чим зобов’язані сімейству Ростових, але дуже швидко забувають про це, тому що Ростови розорені, не так впливові, та і взагалі, – люди іншого кола. Борис – кар’єрист. Його моральний кодекс не дуже складний: ціль виправдує засоби. Вигідне одруження, корисні зв’язки відкривають йому двері в саме могутнє суспільство. Фінал його життя ясний: Борис досягне високих постів і стане таки “гідною” зміною старшого покоління, правителів Росії. Він буде вірною опорою самодержавної влади. Яскраво намальований Толстим образ авантюриста Долохова. Дуелі, пиятики, “витівки” у компанії “золотої молоді”, гра своїм і чужим життями стають для нього самоціллю. Його хоробрість не має нічого загального з героїзмом таких людей, як Денисов, Ростов, Тимохін, Болконський. Образ Долохова – це приклад дворянської авантюристичної войовничості. Досить примітний і образ московського губернатора Растопчина. Він розкривається з усією яскравістю в сценах, що передують вступу французів у Москву. “Растопчин, – пише Толстой, – не мав ні найменшого поняття про той народ, яким він повинен був керувати”. Вульгарні розповсюджувані їм листівки, шкідливі його накази про організації народного захисту Москви”. Растопчин твердий, самолюбний. Одним розчерком пера засилає він безневинних людей, підозрюваних у зраді, стратить ні в чому неповинного юнака Верещагіна, видаючи його розлютованій юрбі, Посилання і страти безневинних потрібні для того, щоб відволікти народний гнів від дійсних винуватців нещасть у країні.
Художнє вираження погляду Толстого на народ як на творця історії, віра в те, що народ таїть у собі невичерпне джерело сили і талантів, визнання законними всіх форм боротьби, до яких вдається народ для захисту Батьківщини, – все це ставить велику епопею Толстого в ряд кращих добутків світової літератури. У цьому неминуще значення великої епопеї.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)