Зображення найбільшого соціального перелому в долі народу
Поява геніального роману-епопеї Михайла Шолохова “Тихий Дон” равносильале чуду. Цей роман воістину став шедевром XX століття завдяки могутньому таланту письменника. “Тихий Дон” – народна епопея, у якій автор зовсім по-новому, опираясь на строго вивірений матеріал истории, відтворив щиру картину донской життя, її еволюцію. Действительность Росії надала в розпорядження автора конфлікти, яких ще не знало человечество.
Старий мир дощенту разрушен революцією, йому на зміну йде алевая соціальна система. Все це й обусловило якісно
Це трагедія багатьох козаків, втянутих у Вешенське повстання в 1919 році, трагедія захисників революції, що гинуть за народну справу. Народ, його минуле, наварте й майбутнє, його щастя – от основна тема роздумів письменника.
Авторові “Тихого Дону”, як нікому іншому, удалося раскрити внутрішній мир людини з народу, відтворити російський національний характер епохи революційного розламу Насамперед ми знайомимося із главою сім’ї – Пантелеем Прокофьевичем. “Під ухил сползавших років закряжистел Пантелей Прокофьевич: пролунав завширшки, ледве зсутулився, але все-таки виглядав дідком складним. Був сухий у кості, хром (у молодості на императорском огляду на перегонах зламав ногу), носив у лівому вусі срібну півмісяцем сергу, до старості не злиняли на ньому вороний масті борода й волосся, у гніві доходив до безпам’ятства…” Пантелей Прокофьевич стоїть на стражі старих козачих підвалин, виказивая часом риси крутого характеру, що не терпить непокорства, але в той же час у душі він добрий і чутливий Він уміє рачительно господарювати, сам роботает від зорі до зорі. На нього, а ще в більшій мері на його сина ГриГорея лягає відсвіт шляхетної й гордої натури діда Прокофия, що бросили ніколи виклик патриархальним вдачам хутора Татарського.
Несмотря на внутрісімейний розкол, Пантелей Прокофьевич намагається з’єднати в одне ціле шматки старого побуту, хоча б заради внуков і дітей. І в тім, що він умирає поза дома, що любив найбільше на світі, – трагедія людини, у якого час відняв найдорожче – сім’ю й дах. Таку ж всепоглинаючу любов до рідному будинку батько передав своїм синам. “Старший, уже одружений син його Петро напоминал мати: великий, кирпатий, у буйної повители пшеничного кольору волось, кароокий, а молодший, ГриГорей, у батька попер: на підлогу голови вище Петра, хоч на шість років моложе, такий же, як у бати, звислий коршунячий ніс, у ледве косих прорізах підсинені миндаліни гарячих очей, гострі плити вилиць обтянути коричневої румянеющей шкірою Так само сутулився ГриГорей, як і батько, навіть в улибке було в обох загальне, звероватое”.
З більшою майстерністю М. Шолохов збразил складний характер ГриГорея Мелехова. Він обдарований син народу, щира людина, навіть у своїх оманах. Він ніколи не шукав власної вигоди, не піддавався спокусі наживи й кар’єри Заблуждаясь, ГриГорей чимало пролив крові тих, хто затверджував нове життя на землі, Провина його безсумнівна.
Він сам усвідомлює неї. Однак його не можна судити однозначно: ворог, і тільки. З особливим проникненням Шолохов показав складний шлях головного героя. На початку епопеї це вісімнадцятирічний хлопець – веселий, сильний, гарний.
Григорий – винятково цільна, чиста натура Отут і кодекс козачої честі, і напряженний селянська праця, і молодецтво в народних грищах і гулянках, і приобщение до багатого козачого фольклору, і чувство першої любові. З покоління в поколение виховуються сміливість і відвага, благородство й великодушність стосовно повалених, презирство до малодушності й боягузтва визначали поводження ГриГорея у всіх життєвих обставинах. У тревожние дні революційних подій він звершает чимало помилок. Але на шляху пошуків істини козак часом не в силах осягти жлезную логікові революції, її внутрішні закономірності. ГриГорей Мелехов – гірдая, вільнолюбна особистість і разом з тим Філософ-Правдошукач.
Для нього величие й невідворотність революції повинні Бути виявлені й доведені всім підущим ходом життя. Мелехов мріє про такий лад життя, при якому людині воздавалось би мірою його розуму, праці й таланта. Найбільше у романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Ксенія й Наталья. Ці жінки зовсім різні, але їх поєднує піднесена моральнаная краса. Виконаний чарівності у романі образ старої Іллівни, що персоніфікує важку частку жінки-козачки, її високие моральні якості.
Дружина Пантелея Мелехова – Василиса Іллівна – коренная козачка Верхне-Донського краю. Життя із чоловіком була несолодкою: часом, розлютивши, він важко бив її, вона рано постаріла, розтовстіла, страждала хворобами, однак залишалася турботливої, енергійної хозяйякий. Скоряє читача образ Наталі, дружинщини високої моральної чистоти й чувства: “її очі лучилися сяючий трепетний теплотою”. Сильна характером, вона довго мирилася з положенням нелюбимої дружини й ще сподівалася на кращу частку. Але може рішуче постояти за себе й своїх дітей, владно заявити про своєму праве на яскраве, теперішнє життя.
Вона проклинает і любить ГриГорея нескінченно. З невиданою глибиною в останні дні її життя розкриваються сила духу й підкорююча моральна чистота цієї героїні. До неї прийшло її щастя. Сім’я відновлена, подвижництвом Наталі в ній запанували згода й любов.
Вона народила двійню: сина й дочка. Наталя виявилася настільки ж люблячищей, відданою й турботливою матір’ю, каякий була й дружиною. Ця прекрасна женщина – втілення драматичної долі сильної, гарної, беззавітно люблячої натури, що може пожертвувати всім, навіть життям, в ім’я високого почуття. Любов Ксенії до ГриГорея на сторінках роману граничить із подвигом. І хоч перед нами проста напівписьменна козачка, нельзя забути, як прекрасний внутрішній мир цієї жінки з непростою долею.
Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, живуть із нами й серед нас. На жаль, сім’я Мелехових все-таки розпалася, але її члени змогли зздать вогнище, де завжди буде тепліти огонедо любові, тепла й взаєморозуміння, которий не згасне ніколи. Людина для Шолохова – саме коштовне, що є на нашій планеті, а найважливіше, що допомагає формуванню душі человека, – це насамперед його сім’я, будинок, у якому він народився, виріс, де його завжди будутий чекати й любити й куди він обов’язково повернеться.
Зштовхнулися два мири ставшилений і вірувань, відбулися круті исторические розлами. Герої епосу – современники й учасники переломних подій епохи, перед кожним з яких устала необходимость визначити своє місце в алевиття життя, знайти свою правду. На прикладі сім’ї Мелехових в “Тихому Доні” показаний найбільший соціальний перелом у долі всього народу, у житті всіх націй
(2 votes, average: 2.50 out of 5)