Найбільші майстри російської класичної літератури обертали свої погляди на нещасн і знедолених, показуючи чисту душу, що страждає або радується, незалежно від соціального стану гаму, що переживає всю, людських ЕМОЦІЙ: Одним з перших про долю “маленької людини” розповів Олександр Сергійович Пушкін у повісті “Станційний доглядач”. Його герой – Самсон Вырин – цілком щасливий і спокійний, він пристосувався до умов служби, красуня дочка допомагає йому господарювати. Старий мріє про прості людські радості, сподіваючись понянчить
онуків, провести старість у колі сім’ї. Але доля готовить йому жорстоке випробування. Проїзний гусар Мінський відвозить Дуню, не замислюючись про наслідки свого вчинку. Нещасний батько сподівається повернути дочка, але йому важко змагатися з багатим гусаром. У Петербурзі він прийшов до приятеля на квартиру, той радив Вырину скаржитися, але доглядач розуміє даремність цих планів. Він “подумав, махнув рукою й вирішив відступитися”… Доглядач умер у тузі за дочкою, що мимоволі кинула його, страждаючи про можливу жалюгідну долю Дуни. “Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі
й оксамиті, а завтра подивишся, метуть вулицю разом з голотою кабацкою”. Якщо волею случаючи Дуня уникла такої долі, то інший геніальний художник – Федір Михайлович Достоєвський, продовживши традиції А. С. Пушкіна, правдиво і яскраво показав згубний шлях “принижених і ображених”. У його романі “Злочин і покарання” цілі розсипи знедолених, страждаючих і вмираючих у такій безпросвітній убогості, що діву даєшся, як вони могли взагалі існувати в цих умовах. Сім’я Мармеладовых живе в жахаючій бідності. Глав сімейства, Семен Захарович, отчаявшись вибратися з убогості пропиває останні гроші. Катерина Іванівна повільно уми\’ рает від сухоти. “…Там на продавленому стільці, у куті, устя новлен був великий глиняний таз із водою, приготовлений для нічного миття дитячої й чоловікової білизни. Це нічне миття вироблялося самою Катериной Іванівною власноручно, принаймні два рази в тиждень, а іноді й частіше, тому що дійшли д0 того, що змінної білизни вже зовсім майже не було, і було в кожного члена сім’ї по одному тільки екземплярі, а Катерина Іванівна не могла виносити нечистоты й краще погоджувалася мучити себе по ночах і не під силу, коли всі сплять, щоб встигнути до ранку просушити мокра білизна на протягненої мотузці й подати чисте, чим бачити бруд у будинку…” І не дивно, що жаліслива, богопослушная Соня йде на панель, щоб прокормити зведених братів і сестер. Зрештою цим дітям повезло, Свидригайлов зглянувся над ними, а скільки ще знедолен і кинутих тулилися в цьому прекрасному й страшному місті! Інший герой добутку – Розкольників живе в кімнаті, більше схожої на “труну”. “Комірка його доводилася під самою покрівлею високого п’ятиповерхового будинку й походила більше на шафу, чим на квартиру”. Ф. М. Достоєвський дає безжалісну картину буржуазного суспільства, де немає місця жалю, а миром править капітал. Убогість, голод і позбавлення штовхають людей на злочини проти совісті, Бога, суспільства.
