Зображення боротьби у поемі Джорджа Байрона “Паломництво Чайльд-Гарольда”
Романтична поема “Паломництво Чайльд-Гарольда” – один з найкращих здобутків лірико-романтичного напряму в літературі. У основі поеми лежить ліричний щоденник самого поета. Образ героя, якого Байрон спочатку хотів назвати Бюрюном (середньовічна форма прізвища Байронів), відбивав майже незамасковані автобіографічні риси.
Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування в навколишньому, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з усім існуючим непримиренний, але він не втручається в хід подій, усвідомлює себе жертвою
З розвитком поеми ідейний акцент перемішується з образу Гарольда на зображення народів Південно-Західної Європи.
Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні
З розвитком поеми ідея свободи стає провідною. З’являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають поемі нової інтонації – надії і бадьорості. Навіть велична краса природи протистоїть потворності й убозтву сучасного суспільного життя. Поет пише:
О, господи, какой здесь рай кругом!
Как небо одарило край счастливый!..
Лишь человек рукою нечестивой
Рад портить все…
Джордж Гордон Байрон був романтиком і в творчості, і в своєму житті. Його рід був дуже давнім, що мав у родоводі ще англійських і шотландських королів, але англійська буржуазна революція XVІІ століття призвела до занепаду роду. Все це сформувало особистість поета і теми його творчості.
Поему “Паломництво Чайльд Гарольда” написано у вигляді щоденника, який пишуть дві особи: сам автор і його герой. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає.
Прагнення пізнати людей, незадоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості та сили – ось цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону. Розчарування і смуток Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, на відміну від його попередників у літературі. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу – його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні суперечності, які були характерною рисою сучасності.
Байрон ставить питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над суперечностями і загадковістю історичного процесу, відчуває глибоке незадоволення собою і розмірковує над значенням своєї творчості. Герой Байрона відчуває “світову скорботу”, тому що жага до життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш “Душа моя похмура”. Відчуття “світової скорботи” – головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. Позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.
Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки людини, який дістав назву “байронізм”. Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і відбив основні проблеми свого часу. Такий герой не знає ні причин “світової скорботи”, ні засобів її позбутися. І він лишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.
Джордж Гордон Байрон був романтиком як у творчості, так і в своєму житті. Байрон був красивим, але кульгавим від народження. Його рід був дуже давнім, мав родинні зв’язки ще з англійськими і шотландськими королями, але маєток і титул Байрони отримали лише в XVІ столітті, а в XVІІ столітті англійська буржуазна революція призвела рід до занепаду. Все це сформувало особистість поета і теми його творчості.
Байрону дорікали, що його вірші схожі на багато інших, коли з’явилася його перша збірка поезій. Але сміливий, гордий і щирий Байрон дав гідну відповідь критикам. Такими ж рисами характеру наділений і його герой у поемі “Паломництво Чайльд Гарольда”.
Поема має вигляд щоденника, який пишуть дві особи: сам автор і його герой. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, дистанція між ними майже зникає. Прагнення пізнати людей, незадоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості і сили – такі цілі паломництва Чайльд Гарольда, які були близькими і самому Байрону.
Розчарування і смуток Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, які відіграють значну роль у його попередників у літературі. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його бездіяльність і споглядання – це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу – його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності.
Байрон ставить питання про причини суспільних вад, національно го занепаду, замислюється над протиріччями і загадковістю історично го процесу, але виражає глибоке незадоволення собою і розмірковує над значенням своєї творчості.
Герой Байрона відчуває “Світову скорботу”, тому що жага життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного використання. Гарольд палко і щиро сприймає реальність, але саме вона гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи право на внутрішню індиві-дуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш “Душа моя похмура”. Відчуття “Світової скорботи” – головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. “Я хочу сліз!” стає своєрідним референом, в якому звучить виклик. І тільки кінцівка вірша пояснює, чому виникає таке дивне прохання. “Я хочу сліз, бо серце розривається від страждання”. Ліричний герой мислить так: відійти від життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.
Такий романтичний герой був близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки людини, який дістав назву “байронізм”.
Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і віддзеркалив основні проблеми того часу, пробудження в людині відчуття своєї неповторності, свого права на власні думки і почуття. Такий герой не знає ні причин “світової скорботи”, ні як її позбутися. І він залишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)