Значення символічних образів (по поемі А. Блоку “Дванадцять”)
Бушує стихія. Хвилі всією своєю міццю вдаряються об прибережні скелі й ущент розбиваються. Суворий вітер несеться над вируючою водою, зриваючи вітрила оди-ноких кораблів, що не встигли вкритися в порту. Неког-Так безмежний простір між небом і землею стискується, наповнюється брудною сумішшю пилу, дощу й туману. Починається шторм
Шторм завжди повний опас-ностей, адже в цей час море позбувається від усього того, що не може боротися зі стихією. Але коли повітряний потік слабшає й хвилі потроху, ледве помітно, за-медляют свій біг, море, очистившись
На зміну йому, ваблене вітром змін, приходить новий час, подооно тому, як день переміняється вночі, а старий рік – новим. Годинники б’ють Дванадцять ударів. Один час скінчився, а інше от-от повинне початися. У тимчасовій щілині між минулим і майбутнім сама собою заводиться пест-раю плутанина нашої пам’яті й уяви. Олександр Блок чув “музику революції”, звуки нового време-ні, почував магію
Це магічне число символи-зирует зв’язок часів: старого й нового, дня й ночі. Поема від початку й до кінця побудована на контрасті: чорний вечір, білий сніг. Ці кольори протилежні: чорний символізує тьму, порожнечу, невідомість; білий – світло, простоту, відкритість. Але й той і іншої символізують вічність, досі не пізнану. Цвето-Вая гама добутку небагата
Лише три кольори – чер-ный, біл і червоний – використовує Блок у цій поемі. Вони змінюються, перетворюють. Бубновий туз, пунцо-вая родимка до кінця добутку переміняються червоним (кривавим) прапором. Революція неминуче несе разру-шение, навіть катастрофу старого миру
Блок згадує деталі, характерні для дореволюційного суспільства, такі, як шоколад “Міньйон”. Всі ці “буржуйські штучки” повинні залишитися в минулому. Їм на зміну при-хід pit “воля без хреста”. Уособлення цієї волі – дванадцять червоно-гвардійців з бубновими тузами на спинах
Ця карточ-ная масть – символ неволі, знак ув’язнених. Револю-Ционный патруль у поемі вуж ніяк не виступає в ролі дванадцяти апостолів. Навпроти, червоногвардійці прямують гордою ходою по нічному місту зовсім не з метою захисту людей
“Замикайте поверхи, нині будуть грабежі!” Цілком можливо, що ці псевдоапостолы – дванадцять самих теперішніх розбійників, освобож-денных революцією. Вони бачать одну-единствепиую ціль: установлення революційного порядку. І отут всі методи гарні: і грабежі, і вбивство дорогого тобі людини, і зречення від Бога. У революціонерів свій Бог. Він з’являється в самому кінці поеми
Блок називає цього вождя Ісусом Хрис-Тім. Але чи Бог це? Невже цей проводир псев-доапостолов, “із кривавим прапором”, “у білому віночку із троянд”, і є син Бога? Ім’я Ісус у сполученні із проти-воречивой зовнішністю (колір крові й “білий віночок із троянд”) видають у проводирі червоногвардійців ан-тихриста. Тому що тільки Бог і диявол здатні бути “за хуртовиною невидимі” і “від кулі непошкоджені”, спуститися на землю в годину, коли вирішується доля не тільки Росії, але