Зимові свята та звичаї українців
Пушистий білий сніг налітає за вікном. Проте в хаті тепло і затишно. Швидко закінчується день і починається ніч. Ось такий він наш грудень, та саме з нього починаються зимові свята. Першим таким зимовим святом є Введення. Введення у храм Пресвятої Богородиці пов’язане з біблійною розповіддю про те, як Марію, коли їй виповнилося три роки, повели до храму Єрусалимського, щоб почати служити Богові. Священик зустрів її, завів до храму, у святе місце, куди заходив первосвященик тільки раз у рік.
У цей день вважається, що коли до хати зайде першим
13 грудня всі святкують свято Андрія Первозданного. Це свято найбільше відоме дівчатам та юнакам. Адже в ніч з 12 на 13 грудня дівчата ворожили. Зокрема рахували стовпи. Спочатку зав’язували очі і тоді дівчина рахувала стовпи. Який дев’ятий стовп такий буде її чоловік. Якщо високий стовп, то й високого зросту буде чоловік.
Андрію, Андрію, коноплі сію,
Рушником волочу, вийти заміж хочу.
Так говорили дівчата і ворожили, щоб знати ім’я свого суженого. Саме цього вечора дівчата ворожили, щоб знати не тільки ім’я, а й звідки
Новий рік! Його святкування було встановлено 1 січня 1670 року за наказом Петра І. Раніше діти отримували подарунки тільки на Миколая. Цей обряд зберігся, але перейшов на Новий рік і місце Миколая заступив Дід Мороз, у нього з’явилася супутниця – Снігуронька. Обряди і звичаї всіх країн стверджують, що чим веселіше зустрінеш Новий рік, тим щасливішим рік буде для тебе.
Після Нового року починається цикл свят, пов’язаних з кінцем старого року та початком нового. Це період двадцятидення зі святами 7 січня – Різдво, 14 – старий і Новий рік (Новий рік за старим стилем) або Василія і 19 січня – Водохреща.
Одним з найзнаменніших і найвеличніших свят, яким власне починається рік, є Різдво Христове. Починається воно опівночі після Святвечора між 6 і 7 січня.
Свято існує з ІХ ст., а у прадавні часи це була Коляда. Традиційно робили “павуків” із соломи, як символ доброї вісті про народження Христа.
6 січня починається Різдво із Святвечора і багатої куті. Кутю готують з пшеничного зерна. Це основна обрядова їжа. До вареного зерна додавали мед, товчений мак, волоські горіхи.
І тільки на небосхилі з’являлася перша вечірня зірка, сідала сім’я разом за багатий стіл, який налічував до дванадцяти пісних страв, бо до опівночі ще триває піст. Після вечері діти носили кутю хрещеним батькам.
У день Різдва ходили з зіркою, вертепом, водили козу, колядували. У цей день ніхто не згадував і не розповідав сумних історій, бо Різдво об’єднує усіх злагодою і любов’ю. Зірка – традиційний атрибут колядування, пов’язаний з Євангелієм, бо про народження Христа сповістила віфлеємська зірка.
Вертеп – це свого роду ляльковий театр, ясла, де народився Христос, люди, тварини. У давні часи носили вертеп і розповідали про Христа. Переодягались в головних героїв: Ірода, ангеликів, пастухів та трьох царів, які прийшли поклонитися Христу.
А “Коза” – це встановлений обряд – гра з піснями, музикою. Вмирання та воскресіння “кози” – символ циклічності часу і повороту сонця на літо, а також віра у безсмертя.
За християнським календарем 13 січня – це день преподобної Меланії-римлянки. Воно припадає перед старим Новим роком, – вечір щедрої куті. На свята готують багато різних страв, бо треба не тільки для себе готувати, а й для тих, хто прийде щедрувати.
Молодь в цей день ходила по хатах, співала щедрівки, а хлопці в деяких регіонах готувалися іти вечором в “меланку”. Переодягнені в цигана й циганку, жінку й чоловіка, жида, солдата, чорта хлопці теж ходили щедрувати своїми групами.
14 січня наставав Новий рік за старим стилем. У цей день, за християнським ученням, Христу робили “обрізання”, тому в цей день не можна нічого різати. Це також день пам’яті святого Василія Великого, вчителя церкви, який у 370 році був єпископом Кесарії Каппадокійської. Він проповідував аскетизм, подвижництво, підтримував ченців, відстоював незалежність церкви від імператора. Він покровитель хліборобства, тому у цей день ще вдосвіта йшли посівати. Робили це підлітки та діти. Засівали хату, приказуючи:
“На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, пшеницю і всяку пашницю.”
У цей день ходили в гості, щедрували, гадали, в деяких регіонах саме в цей день водили “козу”, посівали оселю.
18 січня – вечір перед Водохрещем – голодна кутя. Голодна тому, що готували менше страв, ніж на дві попередні. Ввечері теж святили воду, вона теж мала цілющу силу, деякі вважали її більш сильною, ніж йорданська.
Водохреща, Йордан припадає на 19 січня. Це третє найбільше свято зимового кола. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Христу було 30 років. У цей день Бог Син хрестився у воді Йордану, а святий Дух сходив на нього і голос Бога промовляв до Ісуса. Тому це свято інколи називають Богоявлення.
У церквах святять воду. У деяких місцях в цей день випускали голубів, стріляли, щоб вигнати зиму.
15 лютого – Стрітення. У цей день зима з літом зустрічається, хто з них кого поборе, така буде погода до початку березня. Кожен хазяїн готував власну громничну свічку і ніс її на освяту. Після повернення з церкви він запалював її, щоб повінь не пошкодила посіви, мороз дерев не побив, а далі ховав її. Літом, коли часто гуркотіли грози, а блискавка могла влучити в господарські та житлові будинки, у хатах запалювали цю свічку. Свячена стрітенська вода мала такі властивості, як і йорданська.
Ось на цім святі і закінчуються зимові свята. Зимові свята дуже цікаві. В них багато обрядів, які нам потрібно передати наступному поколінню.
Ми часто чуємо: “Традиції вимирають.” Але чи не є виною в цім ми самі? Чи може ми за своєю щоденною працею приділяємо менше уваги тим цінностям – обрядам та звичаям, які передалися від бабусі до онуків. Вони зуміли пронести крізь простір часу, аж до нас, щоб ми не загубили, а передали наступному поколінню. Тому бережім свої традиції і обряди і передаваймо цей скарб майбутньому поколінню.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)