Жульєн Сорель – жертва власного честолюбства

Головний герой роману Ф. Стендаля “Червоне та чорне” не відразу з’являється на сторінках твору. Знайомство з ним відбувається поступово. Ось як автор описує його портрет: “То був тендітний, невисокий на зріст юнак вісімнадцяти чи дев’ятнадцяти років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі виблискували думкою й вогнем. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало чоло.

Гнучка і струнка постать свідчила швидше про спритність, ніж про силу”. На початку роману це – скромний

юнак, схожий на дівчину, то потерпав від побоїв, зі слізьми переляку на очах. Над усе він піклується про свою гордість. Сидячи за книжками, Жульєн намагається пізнати самого себе і навколишній світ. У дитинстві він мріяв стати військовим. Але дізнавшись, що священик має платню утричі більшу, ніж генерал, вирішує стати священиком. Отож ним рухає не поклик душі, а ціничний розрахунок. Усього в житті він досягав завдяки своїм талантам.

В домі мера пана де Реналя, отримавши роботу гувернера, Жульєн будь-що намагається утвердитися. Він починає домагатися кохання знатної, багатої, шановної дами – пані де

Реналь, матері своїх учнів. Отримавши гарну характеристику від свого вихователя Шелана, Жульєн їде в Безансон навчатися в духовній семінарії. Вдало складає іспит. У семінарії він помічає, що “однодумці” презирливо ставляться до нього. Маючи життєвий досвід, Жульєн робить висновок, що суспільство побудоване на брехні, а пошаною користуються злодюжки, яких не спіймали на місці злочину.

Після семінарії Жульєну відкривається можливість служити секретарем у маркіза де Ла-Моля. Тут він досяг великих успіхів у справах, спілкується з аристократами, заробляє пошану, але залишається сином теслі. У пана де Ла-Моля є діти, з якими Сорель товаришує, а потім підкоряє собі серце Матильди де Ла-Моль, доньки маркіза. Сорель її анітрохи не любить, ним керує честолюбство. Трохи пізніше він згоджується розбагатіти завдяки Матильді. Жульєн відмовляється від чину гусарського поручика, імені аристократа, тому що в ньому перемагає ідеал чистоти, розуму, правди.

Сорель обирає також смерть на ешафоті під гільйотиною, бо заслужив її своїм вчинком, стріляв у ідеал краси, у ту, кого він справді кохав. Саме егоїзм, надмірне честолюбство, призвели до страждання душі Жульєна Сореля та страждання оточуючих.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Жульєн Сорель – жертва власного честолюбства